Справа № 644/2918/25
№ провадження 2/646/2641/2025
26 листопада 2025 р. м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Шиховцової А.О.,
за участю секретаря судового засідання Скриннік А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини,-
за участю учасників цивільного процесу:
представника позивача - адвоката Бурдоля В.В.,
відповідача ОСОБА_2 ,
До Орджонікідзевського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , де просив встановити факт самостійного виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.10.2011 по 20.12.2018, який був розірваний рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася жити з батьком за адресою його реєстрації. Батько виховує та утримує дитину самостійно, відповідач у вихованні дитини та її утриманні участі не бере, життям дитини не цікавиться, не бачиться з нею. За заявою позивача був виданий судовий наказ Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02.01.2019 про стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач аліменти не сплачує, має заборгованість зі сплати аліментів. Відповідач після розірвання шлюбу вдруге уклала шлюб та народила другу дитину. Позивач звернувся з позовом, оскільки одноособово він не має змоги вирішувати питання, пов'язані з інтересами дитини, а саме питання лікування дитини, виїзду дитини за кордон, отримання соціальної пільги, звільнення від мобілізації здійснюється за взаємною згодою батьків. У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04.04.2025 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей по Індустріальному про встановлення факту самостійного виховання дитини передана на розгляд Червонозаводському районному суду м. Харкова.
У зв'язку з набранням 25 квітня 2025 року чинності Закону № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» Червонозаводський районний суд міста Харкова змінив найменування на Основ'янський районний суд міста Харкова.
Ухвалою Основ'янського районного суду міста Харкова від 08.05.2025 у справі відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Основ'янського районного суду міста Харкова від 17.06.2025 замінено третю особу Службу у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.
24.11.2025 через систему «Електронний суд» від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надійшли пояснення третьої особи щодо позову, згідно з якими встановлення факту самостійного виховання дитини не входить до переліку питань, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, зазначив, що на даний час позивач призваний на військову службу за мобілізацією у військову частину НОМЕР_1 . До матеріалів справи представником позивача долучено розрахунок заборгованості відповідача зі сплати аліментів.
Відповідач у судовому засідання позовні вимоги визнала, зазначила, що на даний час перебуває у декретній відпустці, спільного сина не мала та не має можливості взяти жити до себе, оскільки живе в квартирі родичів. Відповідач зазначила, що відвідувала спільного сина та забирала його на вихідні до себе, цікавилася станом здоров'я дитини, спілкуючися постійно з батьком.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явилася, у письмових поясненнях просила провести розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування у відповідності до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, покладалася при розгляді справи на розсуд суду з урахуванням інтересів дитини.
Суд, врахувавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, вивчивши письмові докази, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що з 21.10.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, яким рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.12.2018 у справі №644/8484/18 розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з свідоцтвом про народження, виданого 18 квітня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, серії НОМЕР_2 .
Судовим наказом Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02.01.2019 у справі №644/8488/18 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з реєстру територіальної громади міста Харкова від 22.10.2024 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та його малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки за вих. №01-25/547 від 18.10.2024, наданою Комунальним закладом «Харківський ліцей №163» Харківської міської ради ОСОБА_1 навчається у 7Б класі з навчанням українською мовою, батько ОСОБА_1 постійно підтримує зв'язок з класним керівником, цікавиться успіхами сина в навчанні, допомагає йому в освітньому процесі, відвідує батьківські збори, бере активну участь у житті класу.
Відповідно до інформації КНП «Міська поліклініка №9» Харківської міської ради від 21.10.2024 за медичною допомогою з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 завжди звертається батько ОСОБА_1 .
З акту обстеження умов проживання від 11.11.2024, складеного завідувачем сектору ССД по Індустріальному району, вбачається, що житло розміщене на першому поверсі двоповерхового будинку, складається з трьох кімнат, туалету, 2 балконів-лоджій (ізольована квартира з усіма зручностями: централізоване опалення, водо-, газо- енергопостачання. Квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою, для дитини виділена окрема кімната, де є ліжко, стіл для навчання, шафа, речі, іграшки за віком. Мати дитини з 2014 року не мешкає з родиною, участі у вихованні та утриманні дитини не бере. Батьком створені належні умови для виховання та розвитку сина.
Постановою старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15.04.2025 відкрите виконавче провадження НОМЕР_5 на підставі судового наказу №644/8488/18 про стягнення аліментів.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам за вих. №59746 від 15.04.2025 заборгованість ОСОБА_5 за аліментами станом на 30.04.2025 складає 222 751,45 грн.
Звертаючись до суду позивач просив встановити факт самостійного виховання дитини.
Отже, заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК Українивизначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Із вищенаведеного вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов'язків.
Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1статті 164 СК України.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року.
В силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини сторін, мати умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації своїх батьківських прав.
Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
У даній справі позивачем не надано доказів, що в питанні виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачка умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Позивачем не доведено факту невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків, ухилення матері від участі у вихованні та утриманні сина.
Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і може вважатися в розумінні закону «одиноким батьком», оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.
Також суду не надано доказів того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання позивачем сина, оскільки однозначно та достовірно не підтверджують вказаний факт.
За таких обставин доводи позивача про те, що мати малолітньої дитини не бере участі у її вихованні та утриманні, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновок суду, щодо відсутності підстав для встановлення факту самостійного виховання сина.
Визнання відповідачкою позову, не може слугувати достатньою підставою для задоволення позову.
Факт проживання дитини разом з батьком не заперечується сторонами. Потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов'язком та не потребує встановлення судом.
Враховуючи вищевикладене, з поданого позивачем позову та досліджених доказів, між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини (наявність підстав для позбавлення батьківських прав, припинення обов'язку з виховання (визнання особи недієздатною, безвісти відсутньою), тощо), а заявлені позовні вимоги по суті є не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача фактично є вимогами, на підставі яких позивач має намір отримати відстрочку від мобілізації, тобто заміною вимоги про встановлення факту вимогою щодо отримання певного соціального-правового статусу, яке фактично стосуються процедури урегулювання правовідносин з органом військового управління, а не відповідачкою у справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 89, 206, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду в тридцяти денний строк з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
представник позивача - адвокат Бурдоль Вадим В'ячеславович, адреса для листування: м. Харків, пр. Героїв Харкова, 94, оф. 307Д, ордер серії ВІ №1042667 від 21.10.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4087 від 12.07.2022;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя А.О. Шиховцова