Справа № 627/604/25
19 листопада 2025 року с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області у складі
головуючої Бугаєнко І.В.
за участі секретаря - В'юнник В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 26.12.2024 у розмірі 3500,00 доларів США, а також судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.12.2024 ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 письмовий договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3 500 доларівСША, а ОСОБА_2 зобов?язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів до 01 квітня 2025 року. Договір укладений у письмовій формі, підписаний сторонами. Сторони підтвердили, що домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору (пункт 12 Договору). 26.12.2024 ОСОБА_1 передав за розпискою ОСОБА_2 3 500 доларів США, яку відповідач зобов'язався за договором позики повернути в строк до 01.04.2025. Однак, в зазначений строк кошти відповідач не повернув. Згідно з п.7 Договору позики позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання за даним договором. Пунктом 9 Договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником зобов?язання за даним договором, даний договір може бути поданий позичальником до стягнення. Звернення стягнення за даним договором здійснюється у безспірному порядку, у тому числі у судовому порядку.
У позові зазначено, що 26.12.2024 ОСОБА_2 власноруч склав розписку про отримання грошових коштів, з якої вбачається, що він отримав у борг за договором позики у ОСОБА_1 3 500 доларів США. Оригінал розписки знаходиться у позивача. Оскільки відповідач у порушення умов договору позики не повернув грошові кошти у строк до 01.04.2025, позивач 20.06.2025 звернувся до відповідача із письмовою претензією про повернення заборгованості за договором позики, однак, останній не виконав взяті на себе за договором позики зобов?язання, грошові кошти у визначений договором строк позивачу не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Федосієнко О.В. у відкрите судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи міститься її клопотання, в якому остання просила розгляд справи проводити у її відсутність та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Відповідач ОСОБА_2 має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся шляхом направлення повісток за зареєстрованим місцем проживання, сповіщення надходили учаснику судового процесу в електронному вигляді через його особистий кабінет електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, розміщенням оголошень про виклик в судове засідання на офіційному веб-сайті «Судова влада», відзив не подав.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, жодного разу не повідомив про причини неявки в судове засідання, відзиву на позов не надав, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
За приписами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
За змістом ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що 26.12.2024 ОСОБА_1 «Позикодавець» уклав з ОСОБА_2 «Позичальник» письмовий Договір позики, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3 500 (три тисячі п'ятсот) доларів США, а ОСОБА_2 зобов?язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів до 01 квітня 2025 року. Договір позики містить підписи сторін.
Згідно з п. 2 Договору сума позики, встановлена п.1 даного договору, отримана Позичальником від Позикодавця до моменту підписання даного договору в повному обсязі.
У пункті 12 Договору позики сторони підтвердили, що домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.
Згідно з п.7 Договору позики позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання за даним договором.
Пунктом 9 Договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником зобов?язання за даним договором, даний договір може бути поданий позичальником до стягнення. Звернення стягнення за даним договором здійснюється у безспірному порядку, у тому числі у судовому порядку.
Відповідно до розписки оригінал якої знаходиться в матеріалах розглядуваної цивільної справи, 26.12.2024 ОСОБА_2 власноруч склав дану розписку, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у борг позику грошову суму в розмірі 3 500 доларів США, які зобов'язується повернути у строк до 01.04.2025 року.
20.06.2025, оскільки ОСОБА_2 не повернув грошові кошти у строк до 01.04.2025, позивач звернувся до нього з письмовою претензією про повернення заборгованості за договором позики.Копія претензії та доказів її направлення відповідачу міститься в матеріалах справи. Проте відповідач не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти у визначений договором строк позивачу не повернув, принаймні матеріали справи зворотного не містять.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
За змістом ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047ЦК Українивикладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення.
З розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов'язанням повернення певної грошової суми, так і дата її отримання.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Статтею 545 ЦК Українивизначено, що, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК Українине встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб'єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов'язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім'я (найменування) кредитора та боржника; суб'єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або уповноважена ним особа); зміст зобов'язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов'язання; місце виконання зобов'язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника, дату і місце складення розписки.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК Українивиконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК Українине охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у цій статті. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18.
Встановлено, що оригінал боргової розписки знаходився у позивача, кредитора, що свідчить про невиконання боргового зобов'язання.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 вересня 2018 року , справа № 483/1953/16-ц (провадження № 61-33891св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа №712/14562/17-ц (провадження № 61-26174ск18).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановівід 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Таким чином, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику.
За встановлених судом фактичних обставин справи, позика була отримана відповідачем саме в іноземній валюті - доларах США, що відображено в розписці отримання позики.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач з умовами договору була ознайомлений, підписав договір і отримав позику, однак, всупереч умовам договору позики не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти у визначений договором строк позивачу не повернув.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення договору позики, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, тому, заборгованість за договором позики є доведеною та обґрунтованою.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам, наданих позивачем в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений ним при подачі позову у розмірі 1 463,67 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10-13, 43, 76-81, 141, 223, 247, 259, 263-265, 274-279, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 26.12.2024 року у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 1463,67 (одна тисяча чотириста шістдесят три) гривні 67 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Бугаєнко І. В.