Справа №534/535/20
Провадження №2/534/23/22
07 листопада 2025 року місто Горішні Плавні
Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області в складі головуючого судді Куц Т.О., з участю: секретаря судового засідання Віднійчук І.В., представника позивача - адвоката Матвієнка С.М., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 в режимі відеоконференції,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за цивільним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування власністю та виселення з квартири,
встановив:
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому прохає усунути перешкоди в користуванні власністю, а саме : квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаної квартири.
Заявлені вимоги мотивує тим, що згідно договору купівлі-продажу від 16.03.2004 їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 проживає у вказаній квартирі без реєстрації та без жодних угод. Добровільно висилятись не бажає, внаслідок чого чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю.
Ухвалою суду від 20.05.2020 позовна заява прийнята до розгляду із відкриттям провадження у справі та призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін .
Ухвалою суду від 01.04.2021 провадження у справі було зупинено до розгляду цивільної справи №534/196/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільної сумісною власністю та визнання права власності на частку майна в порядку поділу майна.
Ухвалою суду від 20.03.2025 провадження у справі було поновлено.
Ухвалою суду від 28.05.2025 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Стислий виклад позиції відповідача.
16.02.2021 від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав повністю, посилаючись на те, що він в період з січня 2003 року по січень 2019 проживав однією сім'єю з ОСОБА_3 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали сімейний бюджет, тобто між ними виникли відносини, які притаманні подружжю. Під час спільного проживання, ними за рахунок спільних коштів була придбана квартира АДРЕСА_1 , право власності на вказану квартиру було оформлено на відповідача. Вважає, що вказана квартира є їх спільною сумісною власністю, і їх частки у майні є рівними, оскільки вказана квартира була придбана ними у період проживання однією сім'єю.
Позивач ОСОБА_3 до суду не з'явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Матвієнко С.М. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини зазначені у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Ковальчук О.М. в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на обставини зазначені у відзиві на позовну заяву.
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви суду.
Дослідивши приєднані до справи матеріали, судом встановлено, що 16.03.2004 ОСОБА_3 купила в кредит квартиру в кредит АДРЕСА_1 , яка в подальшому була зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності (а.с.4-5).
Відповідно до довідки про склад сім'ї сектору з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб від 15.04.2020 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_3 , суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У частинах першій та другій статті 321 ЦПК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом даної норми закону звернення до суду з позовом застосовується для захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника.
Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Статтею 8 Конвенції визначено, що, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначила, що члени сім'ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. При цьому навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Заперечуючи проти позову позивач зазначив, що вони з позивачем проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області № 534/196/21 від 22.05.2023 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна, а саме квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна було відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відсутні у сукупності всі наведені судом ознаки, що притаманні сім'ї як чоловіка та жінки - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і суд дійшов висновку про відсутність достатніх доказів факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та факту здійснення витрат на придбання спірного майна за кошти спільного ОСОБА_1 та ОСОБА_3 бюджету.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08.01.2025 рішення Комсомольського міського суду Полтавської області по справі № № 534/196/21 залишено без змін.
Отже ключовим аргументом відповідача щодо збереження права користування житлом є його твердження про існування фактичних сімейних відносин із ОСОБА_3 , які, на його думку, надають йому права, передбачені статтею 405 ЦК України.
Однак, вказаний аргумент повністю спростовується вищевказаним рішенням суду, яким було відмовлено ОСОБА_1 у встановленні факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 .
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, твердження відповідача про те, що він має право на проживання як член сім'ї власника на підставі фактичних сімейних відносин, є спростованим і не може бути предметом доказування в цій справі.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Отже, вирішуючи справу про наявність правових підстав для виселення особи з житлового приміщення, суд повинен у кожній конкретній справі здійснити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (аналогічні підходи до вирішення справ у подібних правовідносинах сформулював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 452/2387/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 15 січня 2020 року № 754/613/18-ц).
Враховуючи викладені вище обставини справи та норми закону, суд доходить висновку про наявність підстав для виселення відповідача із належної позивачці на праві власності квартири АДРЕСА_1 , виходячи з того, що відповідач проживає у вказаній квартирі без правових підстав та чинить перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні квартирою, яка належить їй на праві власності. Крім того, відповідач та його представник посилаючись на те, що ОСОБА_1 має достатні триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання квартирою АДРЕСА_1 не надали суду доказів того, що у відповідача відсутнє на праві власності інше житло.
Доводи відповідача та його представника в обґрунтування своїх заперечень проти позову фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача та його представника з висновками суду Комсомольського міського суду Полтавської області від 22.05.2025 та суду апеляційної інстанції від 08.01.2025 та з їх оцінкою.
Відповідачем заявлялись клопотання про виклик свідків в судове засідання, однак це клопотання було відкликано в частині допиту всіх свідків, окрім свідка ОСОБА_4 . Відповідач в клопотаннях посилався на те, що зазначені свідки можуть підтвердити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 202, 207, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 17, 81, 89, 141, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування власністю та виселення з квартири - задовольнити повністю.
Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з вказаної квартири.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Полтавського апеляційного суду.
Суддя Т.О.Куц
Позивач: ОСОБА_3 , адреса АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .