Справа № 159/5961/25
Провадження № 2/159/1941/25
01 грудня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Смалюха Р.Я., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн», від імені якого діє представник Пархомчук Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» (далі - позивач або ТОВ «ФК Дебт Коллекшн»), від імені якого діє представник Пархомчук Сергій Валерійович (далі - представник позивача), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач або ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 у розмірі 5635,35 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 30.12.2019 між ТОВ «Гоуфінгоу» та відповідачем укладено кредитний договір № 3159019765/196249 за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 2100,00 грн.
31.05.2021 між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 1-31/05/21, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 укладеним з ОСОБА_1
03.06.2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 до ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» та позивач набув права грошової вимоги до відповідача.
Станом на день формування позовної заяви у позичальника існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 5635,35 грн., яка складається з 2100 грн. заборгованості за тілом кредиту та 3535,35 грн. заборгованості за процентами.
Оскільки на даний час відповідач заборгованість не погасив, керуючись статями 11, 16, 526, 525, 530, 625, 610, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить стягнути борг у судовому порядку.
Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати та витрати на правничу допомогу.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою від 18.09.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд справи вирішив здійснювати у змішаній формі.
До суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0610283570277, яким відповідач повідомлявся про розгляд справи, з відміткою про отримання відправлення під особистий підпис.
Відповідно до ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідач вважається належним чином повідомленим про час, місце і дату судового розгляду.
Позивач та відповідач не подали клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
У зв'язку з тим, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису не проводилася.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи суд встановив таке.
30.12.2019 між між ТОВ «Гоуфінгоу» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 3159019765/196249 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до договору № 3159019765/196249 від 30.12.2019, сума кредиту - 2100,00 грн. (п. 1.1), кредит надається строком на 17 днів до 15.01.2020 (п.1.2), за користування кредитом клієнт сплачує товариству 675,25% річних від суми кредиту, з розрахунку 1,85% на добу (п.1.3).
У п.2.3 кредитного договору сторони передбачили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до повного погашення заборгованості за кредитом включно.
Відповідно до п.п. 6.1 п.6 Кредитного договору, цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 1.4 договору кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Відповідачем у кредитному договорі були зазначені реквізити платіжної банківської карти для перерахування кредитних коштів.
У кредитному договорі позичальник зазначив рахунок № 5375-41xx-xxxx-5912 на яку будуть перераховані кредитні кошти.
В реквізитах кредитного договору зазначено електронний підпис (одноразовий ідентифікатор) «R42089», РНОКПП, номер телефону, адреса проживання відповідача, його електронна поштова адреса.
Згідно наданої позивачем інформаційної довідки по платіжним операціям, 30.12.2019 15:50:05 на платіжку кантку НОМЕР_1 були перераховані кошти в сумі 2100 грн. Тобто, грошові кошти перераховані на картку, яку вказав відповідач у договорі № 3159019765/196249 від 30.12.2019.
Згідно наданої позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 26.05.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 становить 5635,35 грн.з яких: 2100,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 3535,35 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 1-31/05/21, відповідно до умов якого ТОВ «Гоуфінгоу» відступило ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1 вказаного договору факторингу фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові своє право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).
ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» перерахувало ТОВ «Гоуфінгоу» кошти в загальному розмірі 2321640,45 грн та 990000,00 грн, підстава платежу - оплата ціни за відступлення права вимоги за договором факторингу № 1-31/05/21.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 1-31/05/21 від 31 травня 2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 в сумі 5635,35 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2100,00 грн; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 3535,35 грн.
У подальшому 03 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відступило позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1 вказаного договору відступлення права вимоги кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитним договором.
Позивач перерахував ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» кошти в загальному розмірі 990000,00 грн та 2321640,45 грн, підстава платежу - оплата згідно договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 від 03 червня 2021 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 від 03 червня 2021 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 в сумі 5635,35 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2100,00 грн; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 3535,35 грн.
27.05.2025 ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» на адресу відповідача було направлено вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019.
Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин, а саме щодо виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються Цивільним Кодексом України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до положень ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.
Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції на момент укладення кредитного договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір № 3159019765/196249 від 30.12.2019 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «R42089», який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису. Зазначений підпис підтверджує, що відповідач ознайомився та погодився з усіма умовами договору. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Отже, відповідач за допомогою електронних засобів, доступ до яких був отриманий ним особисто і за власною ініціативою, ознайомився з усіма умовами кредитного договору, в тому числі з паспортом споживчого кредиту, правилами надання грошових послуг в позику мав достатньо часу і можливостей для такого ознайомлення, погодив ці умови, а отже, взяв на себе передбачені договором зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
На виконання договору факторингу № 1-03/06/2021 від 03.06.2021 укладеного між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та позивавчем 03.06.2021 підписано Реєстр Боржників до договору факторингу № 1-03/06/2021 від 03 червня 2021 року. Отже позивач, набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Інформаційною довідкою доводиться та обставина, що 30.12.2019 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2100,00 грн. за реквізитами платіжної картки № 5375-41xx-xxxx-5912.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщодоговором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до умов кредитного договору, позичальник зобов'язався повернути тіло кредиту до 15.01.2020.
У матеріалах справи відсутня інформація, що відповідач повернув тіло кредиту.
Контррозрахунку заборгованості відповідач не надав.
Отже, суд дійшов висновку, що станом на день звернення з позовом кредитні кошти в повному розмірі не повернуто, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 2100,00 грн. є підставною.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до умов кредитного договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 675,25 % річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована. (п. 1.3).
Кредит надається строком на 17 днів, тобто до 15.01.2020. Строк дії договору 17 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором (п.1.2).
Суд встановив, що відповідач отримані кредитні кошти не повернув кредитору.
Докази того, що сторони погодили нарахування процентів у розмірі 1,85% на добу після закінчення строку користування кредитом, у матеріалах справи відсутні.
Зазначені висновки суду здійснені з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, в якій зазначено, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Отже, розмір відсотків, за 17 днів становить 660,45 грн. (2100 х 1,85/100 х17).
Доказів того, що відповідач сплатив нараховані проценти у матеріалах справи відсутні.
Відповідач не надав контр розрахунку заборгованості за процентами.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача нарахованих процентів є підставною в розмірі 660,45 грн за період з 30.12.2019 по 15.01.2020.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а аза відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови кредитного договору щодо погашення процентів та тіла кредиту, а тому позовні вимоги ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором належить задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 2760,45 грн. з яких: 2100 грн. суми виданого кредиту та 660,45 грн. нарахованих станом на 15.01.2020 процентів, у стягнення процентів в розмірі 2874,90 грн необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач сплатив судовий збір в мінімальному його розмірі - 2422,40 грн. то його належить стягнути з відповідача в повному обсязі, не залежно від розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги № 11/07/2025 від 11.07.2025 укладений з Адвокатом Пархомчук С.В.; акт про отримання правової допомоги від 08.10.2025, рахунок № 08.10.2025-22 від 08.10.2025 про сплату коштів за правничу допомогу в сумі 10500 грн.
Сума наданих послуг, відповідно до договору становить 10500 грн.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
Суд зазначає, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує зокрема чи пов'язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Перевіривши зміст наданих документів, суд зазначає, що у матеріалах справи є докази того, що крім позовної заяви у цій справі адвокат підготував та подав заяву про розподіл судових витрат. Однак на переконання суду витрати на підготовку цієї заяви не можуть покладатися на відповідача, адже не стосуються правничої допомоги щодо предмета спору, така заява єфактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню, що відповідає позиції висловленій КЦС Верховного Суду у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 170/332/22.
Також на переконання суду не були необхідними витрати пов'язані з моніторингом справи у ЄДРСР, адже усі процесуальні документи у справі надсилалися адвокату у його особистий кабінет через систему «Електронний суд», а тому такі витрати не можуть покладатися на відповідача.
Отже, суд встановив, що витрати в розмірі 3000,00 грн (підготовка інших клопотань, заяв до суду, моніторинг ЄДРСР щодо справи), які зазначені у п. 3 Акту про отримання правової допомоги від 08.10.2025 не можуть бути віднесені для розподілу між сторонами.
Також суд зауважу, що зазначені у вказаному вище Акті витрати на канцелярські витрати, відправку поштової кореспонденції в розмірі 500,00 грн не підтверджені жодними доказами
Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн (10500,00 грн - 3000,00 грн - 500,00 грн).
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує положення частини другої статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, оскільки суд вирішив стягнути з відповідача 2760,45 грн заборгованості за кредитним договором, що становить 48,98% від суми позову - 5635,35 грн, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 48,98% понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що складає 3426,60 грн (48,98% від 7000,00 грн).
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідає вимогам ч. 2 ст. 141 ЦПК України та правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 22.11.2023 у справі №712/4126/22.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором № 3159019765/196249 від 30.12.2019 у розмірі 2760,45 грн, з яких:
- 2100 грн. простроченої заборгованості за тілом кредиту;
- 660,45 грн. нарахованих процентів за період з 30.12.2019 по 15.01.2020.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» судовий збір у сумі 2422,40 грн та 3426,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити у стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» нарахованих процентів в розмірі 2874,90 грн.
Копію рішення направити сторонам у справі.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд.12, прим.1008, ЄДРПОУ 44243120)
Відповідач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Повне судове рішення складене 01.12.2025.
Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ