Справа № 523/17626/25
Провадження №2/523/6897/25
"28" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М.
за участю секретаря - Березніченко В.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягення інфляційних збитків та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2455,07грн. та інфляційні збитки в розмірі 11992,04грн. на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок безпідставного отримання грошових коштів в розмірі 10000,0грн., рішенням Суворовського районного суду м. Одеси з відповідача було стягнуто 10000,0грн. З часу набрання рішення суду законної сили по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув. Відтак, на думку позивача ОСОБА_3 зобов'язаний сплати 3% річних та інфляційні збитки за період з 21.06.2017р. по 26.08.2025р. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 16.09.2025. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, яку скеровано за місцем реєстрації відповідача, яка 02.11.2025 року повернута до суду з позначкою «за відсутністю адресата за вказаною адресою».
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.05.2024 року у справі № 755/4829/23, останній зазначив, що суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками ««адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У визначений судом строк відповідно до ст.ст. 191, 278 ЦПК України, відзив на позов відповідачем не подано, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04.01.2024р., яке набрало законної сили, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , з ОСОБА_3 стягнуто на його користь 10000,0грн.
Ухвалюючи у справі рішення про стягнення грошових коштів з відповідача, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 21.06.2017р. отримав 10000,0грн. без будь-яких правових підстав, внаслідок помилкового їх перерахування з боку ОСОБА_1 , а відтак до виниклі правовідносини регулюються інститутом безпідставного отримання чи збереження майна (стаття 1212 ЦК України).
Постановою державного виконавця Суворовського відділу ДВС у м. Одесі від 11.04.2024р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду від 04.01.2024р.
Відомостей про виконання рішення суду матеріали справи не містять та таке не доведено відповідачем по справі.
На теперішній час, враховуючи порушення грошового зобов'язання внаслідок безпідставного отримання грошових коштів відповідачем, ОСОБА_1 здійснив розрахунок заборгованості на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, який складається з 3% річних за період за період з 21.06.2017р. по 26.08.2025р. у розмірі 2455,07грн., та інфляційні збитки за той же період в розмірі 11992,04грн., від суми грошового зобов'язання в розмірі 10000,0грн.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Характерною ознакою для кондикційних зобов'язань є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, при цьому вина набувача не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Отже, з огляду на встановлені судом обставини у даній справі, приймаючи до уваги встановлений судовим рішенням факт безпідставного отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 10000,0грн., які належать позивачу, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_2 з часу безпідставного отримання коштів, тобто з 21.06.2017р., виникло грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 з їх повернення.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Отже, невиконання боржником грошового зобов'язання надає право кредитору захисти своє майнове право шляхом нарахування та стягнення з боржника 3% річних, а також інфляційних збитків, що, як було зазначено вище, носить компенсаційний характер.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Відтак, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на не повернення відповідачем грошових коштів, позивач ОСОБА_1 має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків за невиконання грошового зобов'язання за період з 21.06.2017р. по 26.08.2025р.
Суд погоджується з представленим позивачем розрахунком, вважає його правильним. При проведені розрахунку позивач виходив з періоду невиконання грошового зобов'язання з 21.06.2017р. по 26.08.2025р., тобто протягом 2988 днів від суми боргу 10000,0грн.
Таким чином, за прострочення виконання грошового зобов'язання, у відповідність до частини другої статті 625 ЦК України, на відповідача слід покласти обов'язок по сплаті 3% річних в розмірі 2455,07грн., та інфляційні збитки в розмірі 11992,04грн.
Згідно статті 141 ЦПК України з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору (інвалід ІІ групи) суд пропорційно задоволеним позовним вимогам стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20грн.
Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.
Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10500,0грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договір про надання правової допомоги від 01.01.2025, укладеного між адвокатом Постригань Т.Л. та ОСОБА_1 , розрахунок від 26.08.2025р. з якого вбачається, що вартість послуг з отримання правової допомоги складає 10500,00 грн. (підготовка позовної заяви про стягнення за ст.625 ЦК України).
Визначаючи час на надання зазначених в розрахунку послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката Постригань Т.Л., якою фактично надані послуги з правничої допомоги, повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії пов'язані з представництвом інтересів позивача у цій справі не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Справа по якій надані правничі послуги є типовою та нескладною за своєю суттю. Судова практика є сталою та не змінювалась останнім часом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 р.№ 686/5757/23.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).
Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. (Постанови ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18)
Суд вважає, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10500,0грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням ціни позову, а також розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000,0грн.
Таким чином, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу слід зменшити до 3000,00грн.
Керуючись ст.ст.12,13,76,137,141,259,263-265,268, 279 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання грошового зобов'язання 3% річних в розмірі 2455,07грн., інфляційні збитки в розмірі 11992,04грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,0грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір 1211,20грн.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Відповідач:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення суду складено 28 листопада 2025р.
Суддя