Справа №523/8793/25
Провадження №1-кс/523/7915/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_3 , в матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідування за № 22025160000000097 від 07.02.2025, -
До провадження Пересипського районного суду надійшло клопотання прокурора про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025160000000097 від 07.02.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 114-1, ч.ч. 2, 3 ст. 436?2 КК України.
З клопотання встановлено, що слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному 07.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025160000000097, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснюється Одеською обласною прокуратурою.
В ході досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження отримано інформацію щодо особи, яка використовуючи Інтернет-месенджер «Telegram», в ході особистого спілкування в телеграм-каналі передає третім особам, шляхом направлення текстових повідомлень, інформацію про місця проведення мобілізаційних заходів військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, згідно відповідей на доручення з ГВ ЗНД Управління Служби безпеки України в Одеській області (вх. № 65/16/4399 від 01.10.2025 та № 65/16/4699 від 28.10.2025) встановлено, що до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення можливо причетний громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який використовуючи аккаунт в месенджері «Telegram» з ім'ям користувача (нікнейм) « ОСОБА_5 » в чаті за назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 »-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 , розповсюджує інформацію щодо направлення, руху, переміщення та розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, у тому числі місця розміщення блокпостів (мобільних блок-постів), роботи ТЦК та СП у АДРЕСА_1 .
У відповідності до вищевказаних відповідей з ГВ ЗНД Управління Служби безпеки України в Одеській області встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, 20.11.2025 слідчим слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області на підставі відповідної ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 проведено обшук за місцем проживання громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: АДРЕСА_2 , в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «One Plus 10 Pro», модель: NE 2215, IMEI 1: НОМЕР_1 , із сім-картою за номером НОМЕР_2 .
Від слідчого та підозрюваного надійшла заява про розгляд клопотання без їх участі.
Слідчий суддя розглянувши клопотання, дослідивши додані до клопотання документи, дійшов до наступного висновку.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 131 ч. 2 п. 7 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
За вимогами ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно п.1 ч.2 ст. 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані, як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди. Зазначені предмети та речі мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а також можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Разом із тим, статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Таким чином, у відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України, є достатні підстави вважати, що вилучені речі та документи можуть відповідати критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що у разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна. Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Метою арешту вказаного майна є збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Підставою для арешту вказаного майна є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вилучене в ході проведеного особистого обшуку - є доказом злочину.
Враховуючи те, що існують достатні підстави вважати, що вилучене майно в ході проведення обшуку можуть зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, а також беручи до уваги те, що у разі повернення вищезазначеного тимчасово вилученого майна будуть створені можливості для його знищення, або переховування, на підставі чого суд прийшов до висновку, що клопотання про арешт майна підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 32, 98, 110, 131, 132, 167, 170-175, 369-372 КПК України, -
Клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_3 , в матеріалах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідування за № 22025160000000097 від 07.02.2025, - задовольнити.
Накласти арешт на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 22025160000000097 від 07.02.2025, на предмет, який вилучений 20.11.2025, в ході проведення обшуку за місцем проживання громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон марки «One Plus 10 Pro», модель: NE 2215, IMEI 1: НОМЕР_1 , із сім-картою за номером НОМЕР_2 .
Заборонити будь-яким особам розпоряджатись та користуватись майном на яке накладено арешт до прийняття рішення, щодо зняття раніше накладеного арешту у встановленому законом порядку.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1