26 листопада 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 689/1428/25
Провадження № 11-кп/820/692/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Ярмолинецького районного суд Хмельницької області від 27 серпня 2025 року у кримінальному провадженні № 62025240010000106, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2025 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам'янець-Подільський, Хмельницької області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого,визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Ярмолинецького районного суд Хмельницької області від 27 серпня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01.05.2023 року та за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з 27.08.2025 р..
Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_6 час його перебування під вартою з 08.07.2025 р. по 27.08.2025 р. включно.
Запобіжний захід, обраний ОСОБА_6 ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 10.07.2025 р. у справі №686/19523/25 у виді тримання під вартою, залишено до набрання вироком законної сили.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_6 , проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, 31.12.2024 р. не пізніше 09:00 год. (більш точний час досудовим слідством не встановлено), самовільно залишив розташування місця служби у в/ч НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд, не пов'язаний з проходженням військової служби, до 15.01.2025 р. - коли він був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 та у подальшому - до батальйонного резерву в/ч НОМЕР_2 .
Своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем без поважних причин в умовах воєнного стану тривалістю понад 3 доби, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із рішенням суду,обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу,в якій, не оскаржуючи вирок у частині доведеності його вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації, просить вирок суду змінити, пом'якшити призначене покарання.
Зазначає, що після ухвалення вироку Кам'янець - Подільським міськрайонним судом Хмельницької області від 01.05.2023 року він у весь час перебував на військовій службі в зоні бойових дій.
Вказує, що є учасником бойових дій, отримав численні поранення, має бажання і надалі проходити військову службу.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити у повному обсязі.
Обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що свою вину в скоєні злочину визнав повністю, розкаявся та надалі готовий брати участь в бойових діях.
Прокурор не визнав доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, вважає вирок суду першої інстанції щодо призначеного покарання законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, просили вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення, а вирок суду першої інстанції ОСОБА_8 без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, дав належну юридичну оцінку його діям і у відповідності з вимогами норм Кримінального кодексу України правильно кваліфікував його дії за частиною 5 статті 407 КК України, а саме як самовільне залишення військової частинивійськовослужбовцем без поважних причин в умовах воєнного стану тривалістю понад три доби.
Такий висновок суду підтверджується сукупністю узгоджених між собою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом з достатньою повнотою, яким була надана належна правова оцінка.
Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 оскаржує рішення суду в частині призначеного покарання, оскільки вважає його занадто суворим і несправедливим, та вважає, що існують підстави для призначення більш м'якого покарання.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за частиною 5 статті 407 КК України, учасники судового провадження не оспорюють, а тому, відповідно до положень частини 1 статті 404 КПК України, фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, доведеність вини й кваліфікація злочинних дій в апеляційному порядку не перевіряються. Справа розглянута судом першої інстанції у відповідності з вимогами ч.3 ст.349 КПК України.
Колегія суддів не може погодитися з апеляційними доводами обвинуваченого та вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, його виду та розміру, керувався положеннями статей 50, 65-67 КК України, роз'ясненнями, що містяться у п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року та належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також конкретні обставини його вчинення, його наслідки, інформацію про особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Санкцією ч.5 ст.407 КК України передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, яке за класифікацією відповідно до статті 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів та конкретні обставини справи; відношення обвинуваченого до скоєного, особу обвинуваченого, який раніше судимий, є особою молодого віку, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, посередньо характеризується за місцем проживання, як особа, яка агресивно ставиться до батьків, але не конфліктує з односельцями, негативно характеризується за місцем служби, проходив військову службу з 25.02.2022 року, отримав поранення та інші ушкодження здоров'я, пов'язані із проходженням військової служби та захистом Батьківщини відповідно до довідок ВЛК; ствердив про намір продовження військової служби, у зв'язку із чим за допомогою захисника звернувся до МО України посприяти йому в отриманні згоди обраних ним військових частин для продовження служби.
Суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, місцевим судом не встановлено.
Суд першої інстанції, повною мірою врахувавши вказані обставини, обґрунтовано призначив обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах санкції ч.5 ст.407 КК України - у виді позбавлення волі строком 5 років, яке є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість, колегія суддів не вбачає.
Щодо доводів про пом'якшення покарання, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки ОСОБА_6 судом призначено покарання у мінімальному розмірі, передбаченому ч.5 ст. 407 КК України, тоді як вимоги статей 69 та 75 КК України, тобто призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом або звільнення від відбування покарання з випробуванням, у даному випадку не можуть бути застосовані.
Згідно положень частини 1 статті 69 КК України рішення про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, суд може прийняти лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, крім випадків засудження, в тому числі за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження, в тому числі за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту статей 69, 75 КК України, вбачається, що вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, унеможливлює як призначення цій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, так і звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності набув особливого значення, є конституційним обов'язком кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами.
Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дії воєнного стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Отже, зважаючи на викладені обставини справи та вимоги закону, колегія суддів вважає призначене обвинуваченому покарання необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, не знаходить підстав вважати таке покарання несправедливим через суворість та не вбачає підстав для його пом'якшення, зважаючи також, що застосування вимог статей 69, 75 КК України у цьому випадку є неможливим.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа Скополла проти Італії від 17 09 2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії від 16 10 2008 року).
Отже, зважаючи на обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеристику особи обвинуваченого, враховуючи зазначені вище норми закону, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, а призначене йому покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 років позбавлення волі, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а тому підстав вважати призначене покарання несправедливим через його суворість та необхідність його пом'якшити, не вбачає.
Також колегія суддів звертає увагу, що обвинуваченому ОСОБА_6 призначено остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01.05.2023 року за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,та за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
При цьому згідно положень ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Відповідно до вимог ч.5 ст.401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Таким чином, ОСОБА_6 не може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі вимог ч.5 ст.401 КК України, оскільки цей злочин він вчинив не вперше, 29.05.2023 року його було засуджено вироком Ярмолинецького районного суду за ч. 5 ст. 407 КК України до арешту на строк 6 місяців із триманням на гауптвахті.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість. Судом першої інстанції матеріальний закон застосований правильно, ухвалене законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухваленні вироку не встановлено, апеляційних підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 ,колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Ярмолинецького районного суд Хмельницької області від 27 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3