Дата документу 13.11.2025
Справа № 332/2359/25
Провадження № 2/334/2842/25
13 листопада 2025 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя
у складі: головуючого судді Добрєва М.В.,
за участі секретаря судового засідання Лук'янченко Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Дніпровського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (до зміни назви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 598,13 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.07.2024 загальними зборами учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прийнято рішення про зміну назви на ТОВ «Він Фінанс».
17.10.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (далі - первісний кредитор) укладено договір кредитної лінії № L4258621 (далі - кредитний договір) з гр. ОСОБА_1 (далі - Відповідач).
В інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» присвоєно номер договору - № L4258621, паралельно з номером договору № AG4044889, який зазначено в документах (на сайті) кредитора. Це та інші дані щодо кредитного договору зазначено у «довідці про ідентифікацію» особи позичальника, яка передана разом з іншими документами до ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підстав договору про відступлення прав вимоги.
Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок Відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.
Згідно детального розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становив 15933,98 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 8100,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 1084,00 грн., штрафами - 2699,98 грн.,комісією 4050,00 грн.
01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії №L4258621 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно Відповідача.
Станом на дату укладення договору №01072019 від 01.07.2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості Відповідача перед новим кредитором - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 15933,98 грн.
В період з 01.07.2019 року по 23.04.2025 року по кредитному договору №L4258621 від 17.10.2018 року надходження коштів на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» в рахунок погашення заборгованості за кредитом - 0,00 грн.
Представник позивача просить поновити строк позовної давності для подання позову до суду та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 23598,13 грн., яка складається з: суми заборгованості - 15933,98 грн., суми інфляційних втрат - 6231,40 грн., суми 3% річних - 1432,75 грн., та судові витрати.
16.06.2025 року ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.
Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, разом з тим у позовній заяві просив суд провести розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву за позовну заяву не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
У позовній заяві було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності на подання до суду позову. В обґрунтування клопотання зазначено про те, що на момент звернення з позовом до суду загальний трирічний строк позовної давності встановлений статтею 257 ЦК Українисплив. Разом з цим, оскільки строк на звернення до суду з позовом настав під час дії обмежень карантинного характеру, після яких в Україні було введено воєнний стан, це є об'єктивними та поважними причинами пропуску процесуального строку, у зв'язку з чим позивач просить суд поновити строк позовної давності для подання до суду позову.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається зі змісту позовної заяви право вимоги до відповідача за кредитним договором від 17.10.2018 року перейшло 01.07.2019 року тобто загальний трирічний строк позовної давності встановлений статтею 257 ЦК України сплив 01.07.2022.
Разом з цим, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби (COVID-19)», відповідно до якогорозділ «Прикінцеві положення» ЦК Українидоповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Частиною 1 статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023 року. Таким чином, на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023 року.
Відповідно Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначеністаттями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено та який діяв на час звернення позивача з цим позовом до суду.
З урахування вищезазначеного суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, у зв'язку з чим, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не сплив, у зв'язку з чим відсутні підстави для його поновлення.
Судом встановлено, що 17.10.2018 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та відповідачем укладено договір кредитної лінії №L4258621, у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач підтвердив факт ознайомлення з наведеними умовами отримання кредиту та їх прийняття проставленням власного цифрового підпису.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що договір кредитної лінії №L4258621 від 17.10.2018 року було укладено в порядку передбаченому чинним законодавством, а саме Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» виконало умови кредитного договору №L4258621 від 17.10.2018 та перерахувало на рахунок відповідача ОСОБА_1 безготівковим шляхом кошти. Відповідач не виконав умови кредитного договору щодо повернення наданих коштів і внаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексуУкраїни правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з умовами укладених кредитних договорів, позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки, передбачені вказаними умовами.
01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за Договором кредитної лінії №L4258621 від 17.10.2018 року, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора стосовно ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення Договору відступлення права вимоги №01072019 від 01.07.2019, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15 933,98 гривень, з яких: сума основного боргу - 8100,00 гривень, сума боргу за процентами - 1084,00 гривень, штрафи - 2699,98 гривень, комісія - 4050,00 гривень.
В силу вимог ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК Українипервісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до ч.1 ст.1077, ч.1 ст.1084 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи надані позивачем докази переходу прав вимоги за кредитним договором №L4258621 від 17.10.2018 року у розмірі 15 933,98 гривень, з яких: сума основного боргу - 8100,00 гривень, сума боргу за процентами - 1084,00 гривень, штрафи - 2699,98 гривень, комісія - 4050,00 гривень, суд дійшов висновку, що позивач набув права вимоги до відповідача в обсязі, визначеному вказаним договором.
Щодо вимоги ТОВ «Він Фінанс» про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та здійснено розрахунок 3% річних - 1432,75 гривень та суми збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 6231,40 гривень, за період з 19.04.2022 по 17.04.2025.
Виходячи із наведеного, суд вважає що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
25.04.2024 року між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про надання правової допомоги №36.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору № 36 від 25.04.2024, в якому міститься детальний опис робіт; копію додаткової угоди від 25.04.2024 до договору № 36 від 25.04.2024; копію акта підтвердження факту надання правничої допомоги на суму 5000,00 гривень; копію детального опису наданих послуг на суму 5000,00 гривень.
Відповідач не подав жодних заперечень з приводу не співмірності витрат позивача на правничу допомогу.
Суд не вправі самостійно перебирати на себе обов'язок сторони щодо оспорювання понесених іншою стороною витрат на правничу допомогу.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів суду не надав, розрахунок заборгованості, складений представником позивача, не спростував.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Фін Фінанс» обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З огляду на викладене, в зв'язку із задоволенням позову, виходячи з приписів ст.141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 1635,66 гривень - судового збору та 3376,11 гривень - витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями: 2-4, 12, 13, 19, 76-83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором №L4258621 від 17.10.2018 року у розмірі 15 933 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять три) гривні 98 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір у розмірі 1635,66 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3376,11 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Добрєв М. В.