Справа № 182/7512/25
Провадження № 2-о/0182/231/2025
Іменем України
27.11.2025 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши заяву адвоката Ставицької Алли Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини -
ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просить суд встановити факт самостійного виховання, утримання та забезпечення ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дослідивши зміст заяви та додані до неї документи, суддя приходить до наступного.
Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 7 статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ч.1 ст.315 ЦПК України ).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України ).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у Постановах від 26.05.2021 у справі № 523/19129/19 (провадження № 61-10712св20) та від 17.11.2021 у справі № 214/1816/20 (провадження № 61-6397св21), ухвалі від 02.05.2022 у справі № 944/2326/21 (провадження № 61-3761ск22).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 18.09.2023 у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21 наголосив на тому, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Статтею 51 СК України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання та утримання дитини передбачені у статтях 150, 151, 180-197 СК України.
За приписами ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами 1-3 статті 181 СК України унормовано, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини, той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому, такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Суд врахував, що, відповідно до ст.15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд приходить до висновку, що дане питання не може бути вирішене шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, під час розгляду заяви ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , в окремому провадженні, з огляду на таке.
Заявник та його представник в поданій заяві просять суд встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує, утримує та забезпечує малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, стороною заявлені вимоги, які пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який утримує дитину. Проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту перебування дитини на утриманні батька стосується зміни обсягу сімейних прав та безумовно впливає на права й інтереси матері дитини та самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дитини, а визначена ч.1 ст.15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо утримання дитини, то факт утримання дитини лише батьком може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі щодо виконання батьками обов'язків з виховання та утримання дитини.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника і підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Інститут окремого провадження не може використовуватись для створення преюдиційних фактів, з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Близьких за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23, здійснюючи перегляд у касаційному порядку цивільної справи за заявою особи про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що в заяві зазначені обставини щодо самостійного утримання заявником сина, можуть доводитись при вирішенні справи в порядку цивільного судочинства, але не окремого, а позовного провадження, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України.
Тому, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі за вказаною заявою, роз'яснивши заявникові та його представнику право подати позов на загальних підставах або, в іншому випадку, не погодження з прийнятим рішенням оскаржити його в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст.257, 260, 294, 315, 353 ЦПК України, суддя -
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та Міністерство оборони України про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал