ЄУН 387/1093/25
Номер провадження по справі 2/387/602/25
26 листопада 2025 року селище Добровеличківка
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі:
головуючого судді Майстер І.П.
за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3877589 від 04.12.2021 на суму 80 500,00 гривень. В обґрунтуванні позову зазначено, що 04.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір №3877589, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 гривень. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши кредит у зазначеному розмірі. 26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 26-07/2024 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором № 3877589 від 04.12.2021. Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору, проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконує: не здійснює платежів у рахунок погашення суми кредиту та нарахованих відсотків. У зв'язку з цим позивач звертається до суду з даним позовом і просить стягнути з відповідача на користь позивача зазначену вище заборгованість.
У судове засідання представник позивача не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. При цьому суд зважає на клопотання позивача, викладене у прохальній частині позовної заяви, в якому позивач просить розглянути справу за відсутності його представника та не заперечує щодо заочного рішення по справі. Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, згідно з якою просить поновити строк на подачу відповіді на відзив. У розрахунку заборгованості (за розрахунком первісного кредитора і фактора) чітко зазначено, з чого складається заявлена сума заборгованості відповідно до умов договору та за який період вона нарахована. Небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по карткових рахунках споживачів. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості надати власний розрахунок для підтвердження своїх доводів. Відповідачем не надано жодних доказів виконання зобов'язань, зокрема доказів невірного нарахування суми заборгованості за відсотками відповідно до умов договору, у тому числі шляхом проведення та надання власного рахунку. Сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке погодження не потребує додаткових дій ні з боку кредитора, ні з боку позичальника. Також сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Прострочення зобов'язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. Протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має право не сплачувати кредитору борг, і таке користування коштами не вважається простроченням. Позивач просить суд позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився. При цьому суд зважає, що про дату, час і місце судового засідання останній повідомлявся у встановленому законом порядку, а саме шляхом направлення ухвали суду за місцем реєстрації, якою відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Крім того судом опубліковано оголошення про виклик відповідача на офіційному веб-сайті «Судова влада України».
Представник відповідача не з'явився у судове засідання та подав до суду заяву про слухання справи за його відсутності та за відсутності відповідача. Також надано до суду відзив, відповідно до якого відповідач не визнає позовні вимоги і зазначає, що заборгованість відповідача становить 80 500 гривень 00 копійок, проте позивачем не надано пояснень щодо суми заборгованості за договором. До позовної заяви не подано розрахунок заборгованості від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» та від самого позивача ТОВ «Факторинг Партнерс», якому було передано право вимоги за кредитним договором № 3877589. Саме позовна заява не містить розрахунків, а лише констатує наявність недоказаного розміру загальної суми непогашеного кредиту. Зокрема, заявлена сума відсотків у розмірі 58 500 гривень та комісії 2 000 гривень не ґрунтуються на умовах кредитного договору та наданому позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню.
Надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені працівниками банку, є односторонніми арифметичними розрахунками позивача й не можуть слугувати правовою підставою для стягнення відповідних сум або підтвердження безспірності розміру вимог. Також матеріали справи не містять доказів того, що кредитодавцем виконані умови кредитного договору № 3877589 від 04.12.2021 та надано позичальнику ОСОБА_1 кредит, оскільки відсутні докази того, на який саме рахунок або картку перераховувалися кошти та докази того, що ці реквізити вказані відповідачем.
Відповідно до умов кредитного договору № 3877589 строк кредитування становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою або зміни дати повернення всієї суми кредиту у порядку, передбаченому договором, матеріали справи не містять. Не надано також доказів того, що первісний кредитор погодив зміну строку кредитування, як це передбачено договором, а позивач мав право на нарахування відсотків лише у межах дії строку позики. Після закінчення дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти, передбачені договором. Відповідач не підписував жодних додаткових угод щодо пролонгації договору. Таким чином нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору (після 03.01.2022) є безпідставним. Також у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією.
Щодо витрат на правову допомогу, розмір витрат на оплату послуг адвоката завищений, оскільки справа не є значної складності й розглядається протягом незначного періоду часу.
Процесуальні дії суду
Добровеличківський районний суд Кіровоградської області своєю ухвалою від 02.07.2025 відкрив провадження у справі та призначено судове засідання.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідачка у встановлений судом строк, відзиву до суду на позов не подала, про причини неподання суду відзиву не повідомила, зустрічного позову не пред'являла, а тому враховуючи ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІ. Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 04 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір №3877589 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 20 000 гривень, строком на 30 днів з 04.12.2021, зі сплатою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, 5% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування вказаного в п.1.5.2 та п.1.6, 2000 гривень комісії за надання кредиту.
Пункт 1.5.2 договору визначає проценти за користування кредитом: 7500 гривень, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 1.6 договору стандартна базова процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з п. 4.2 договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів в розумінні ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
З матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор свої зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у встановленому договором розмірі, що підтверджується квитанцією від 04 грудня 2021 року №09а93с96-af06-4549-ba1e-bcb9a28efa3d_63774251 3463896634 (а.с.45)
26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №26-07/2024 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі по вказаному вище кредитному договорі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами ( а.с.20-44).
Отже, позивач у справі набув права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 530 ЦК України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.1046 вказаного Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.2 ст.1050 цього Кодексу якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.
За вимогами ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язуються надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З наведеного можливо дійти висновку, що дійсно 04.12.2021 між відповідачкою та ТОВ "Мілоан" в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №3877589 з дотриманням наведених норм законодавства, та відповідачка була ознайомлена з усіма його істотними умовами та прийняла їх.
В матеріалах справи відсутні докази оспорення ОСОБА_1 кредитного договору.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Оскільки в умовах договору сторони погодили умови його пролонгації на 60 днів, тому в цій частині доводи сторони відповідача суд не приймає до уваги, так як в цьому випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Крім того матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 03 січня 2022 року. Відповідно, відповідач продовжив користуватися кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору, а тому і проценти нараховувалися правомірно.
Що стосується доводів відповідача щодо зменшення розміру відсотків суд зазначає, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 2.2.3 кредитного договору сторони погодили, "Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною.
Незважаючи на інші умови договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова Договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника."
ОСОБА_1 був наданий кредит в розмірі 20000 грн, строком на 30 днів. Розмір нарахованих відсотків за користування кредитом відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору становить 7500 гривень. Вказані відсотки позивач нараховував в період з 04 грудня 2021 року по 03 січня 2022 року.
З 04 січня 2022 року позивач почав нарахування відсотків за ставкою 5.00 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування, за ставкою визначеною відповідно до п. 1.6 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто як міру відповідальності за невчасне виконання своїх зобов'язань.
У пунктах 105-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справ і№ 910/4518/16 (провадження № 12-16гс19) зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом.
Сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У пункті 8.33 наведеної постанови вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 355/4646/22 Верховний Суд вказав, що колегія суддів не відступає від висновків про те, що статтею 625 ЦК України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних, ніж встановлений цією нормою, чи від висновків, що проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України не є неустойкою, а підтверджує попередні висновки Верховного Суду про те, що розмір указаних процентів (визначених договором у тому числі) може бути зменшено, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.
Такі ж правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 по справі №355/4646/22.
Розмір кредиту складає 20000 гривень. Вказані кошти мали були повернуті разом з відсотками (ставка 1,25%) за користування через 30 днів.
Після закінчення дії договору, у зв'язку з невиконанням зобов'язань, кредитодавець почав нарахування боржнику відсотків за п. 2.2.3 договору за процентною ставкою 5.00% за кожний день, яка за умовами договору визначена саме як міра відповідальності по ст.625 ЦК України. Розмір нарахованих відсотків з 04 січня 2022 року по 04 березня 2022 року склав 53000 грн, що більше ніж в два з половиною рази перевищує розмір кредиту.
Такий випадок - стягнення заявленої суми процентів після закінчення дії договору, з огляду на непропорційність з розміром кредиту, матиме наслідком некомпенсацію майнових втрат кредитодавця, а його певне збагачення за рахунок позичальника, що несправедливо відносно боржника.
Отже, з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи обмеження стягнення процентів відповідно до п.п. 2.2.3 договору та їх присудження у розмірі 20000 грн, що із нарахованими процентами за п. 1.5.2 договору становить в розмірі 27500 гривень.
Зважаючи на викладене та відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України відповідно до п. 2.2.3 кредитного Договору за ставкою 5.000% необхідно змінити, зменшити її з 53000 грн до 20000 гривень.
Відтак, оскільки відповідач взяв на себе певні зобов'язання, належним чином в установлений договором строк не виконав, за розрахунком позивача, на час звернення до суду за ним рахується заборгованість за кредитним договором №3877589 від 04.12.2021 у загальному розмірі 47500,00 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 20000,00 грн, заборгованість за відсотками 27500 гривень.
Поряд з цим, з огляду на надані суду матеріали, суд вважає, що не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії в розмірі 2000,00 грн виходячи з такого.
Так, положеннями п.1.5.1. договору №3877589 від 04.12.2021 комісія за надання кредиту 2000,00 грн, нараховується одноразово.
При цьому суд зважає на згідно ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону N 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними (речення перше частини першої статті 21 ЗУ "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 13 січня 2006 року).
Суд на підставі приписів статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів у редакції», чинній до 13 січня 2006 року, пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13 січня 2006 року (пункти 98 та 99 Постанови у справі № 363/1834/17).
У цій справі комісійна винагорода за надання кредиту відповідає загальним зобов'язанням кредитної установи та звичайній її діяльності, є обставиною укладення кредитного договору, оскільки без надання кредиту договір не вважався б укладеним з огляду на ст. 1046 ЦК України, з позовної заяви та наданих до неї документів не вбачається інших сум, включених до складу комісії, ніж за надання кредиту.
З урахуванням вищевикладеного, у задоволенні вимоги про стягнення комісії за надання кредитну необхідно відмовити, з огляду на нікчемність положень пунктів кредитного договору, що визначають плату за надання кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Згідно зі ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач порушив умови вказаного договору, не повернув отримані в борг грошові кошти та не сплатила проценти за користування кредит,ом суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права, відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 27500 гривень, які підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У розумінні ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази, а саме: договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 укладений між ТОВ "Факторинг партнерс» та адвокатським об'єднанням Лігал Ассістанс»; заявка на надання юридичної допомоги №972 від 01.05.2025; витяг з акту №11 про надання юридичної допомоги від 30.05.2025.
Суд погоджується, що наведені у розрахунку витрати дійсно пов'язані з розглядом справи, але вважає, що їх розмір не є пропорційним до предмета спору з урахуванням значення справи для сторін.
Так, з огляду на складність справи, ціну позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тривалість та порядок судового провадження, суд переконаний, що витрати на правничу допомогу є дещо завищеними.
Суд враховуючи позицію відповідача, ціну позову, а також те, що справа не складає значного публічного інтересу, розглядається протягом незначного періоду, суд вважає, що в цьому випадку має місце недотримання співмірності витрат на правничу допомогу. Водночас суд враховує активну діяльність представника відповідача, який поміж іншого готував до суду відповідь на відзив. Отже суд вважає, що необхідно зменшити розмір стягнень з відповідача на користь позивача понесені на правничу допомогу витрати до суми 8000 грн, яка відповідатиме принципу розумності.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині зменшення судом суми відсотків, витрати на судовий збір та за правничу допомогу підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. Отже у разі коли суд зменшує розмір процентів, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
За наведеного, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі - 8000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 207, 526, 530, 625, 1046, 1050, 1054, 1077, 1081 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за договором про споживчий кредит №3877589 від 04.12.2021 в розмірі 47 500 ( сорок сім тисяч п'ятсот) гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20 000,00 гривень; заборгованість за нарахованими відсотками - 27500,00 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати на правову допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кіровоградського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (03150, місто Київ, вулиця Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371);
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя
Добровеличківського районного суду
Кіровоградської області Майстер І.П.