Апеляційне провадження
№22-ц/824/17096/2025
28 листопада 2025року місто Київ
справа № 374/299/25
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання -Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 08 вересня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Потапенка А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Ржищівська міська державна нотаріальна контора Київської області про визнання заповіту недійсним,-
У серпні 2025 року позивач звернувся до Ржищівського міського суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив визнати заповіт його батька ОСОБА_3 , посвідчений 09 листопада 2019 року Ржищівською міською державною нотаріальною конторою Київської області недійсним.
05 вересня 2025 рокупозивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 та Ржищівській міській державній нотаріальній конторі Київської області вчиняти будь-які дії, спрямовані на оформлення ОСОБА_2 спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на розпорядження житловим будинком по АДРЕСА_1 , який входить до складу спадкового майна згідно заповіту, до вирішення спору.
Обгрунтовуючи вказану заяву посилався на те, що він подав позовну заяву про визнання заповіту недійсним, оскільки вважає його таким, що вчинений поза волею покійного батька, ОСОБА_3 .
Згідно із оскаржуваним заповітом, спадкоємицею є ОСОБА_2 , яка одружилась з його покійним батьком, коли він вже сім років був лежачим після інсульту.
Вказував, що 13 травня 2025 року він звернувся до Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини, відповідач в межах шестимісячного строку теж звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Вважає,що відповідач може отримати свідоцтво про право на спадщину на все майно батька до вирішення позову про визнання заповіту недійсним, що породить в майбутньому нові судові спори.
Посилався на те, що є достатньо обґрунтований ризик того, що спадкоємиця за оскаржуваним заповітом буде вчиняти дії спрямовані на оформлення своїх спадкових прав, тому він вважає, що позов слід забезпечити, шляхом заборони вчиняти певні дії до вирішення спору.
Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 08 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, заяву задовольнити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що відповідач може отримати свідоцтво про право на спадщину на все майно батька до вирішення позову про визнання заповіту недійсним, що породить в майбутньому нові судові спори.
Вказував, що оскаржуваним заповітом заповідається все майно його батька, в тому числі і житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належав на праві спільної сумісної власності його батькам, оскільки свого часу був придбаний ними в шлюбі.
Зазначав, що існує ризик того, що відповідач після оформлення своїх спадкових прав може вчинити дії по відчуженню будинку, що може утруднити виконання рішення за результатом розгляду позовної заяви.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для її задоволення.
Колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.
Згідно з п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язуєпри розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі №910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, який обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3
13 травня 2025 року він звернувся до Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини, після чого йому стало відомо про існування заповіту складеного батьком на ім'я відповідача ОСОБА_2 .
Вважає, що заповіт слід визнати недійсним, оскільки батько на момент його укладення не міг усвідомлювати значення своїх дій.
Вказував, що відповідач в межах шестимісячного строку теж звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому остання може отримати свідоцтво про право на спадщину на все майно батька до вирішення позову про визнання заповіту недійсним, що породить в майбутньому нові судові спори.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо майна померлого ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 заявляє вимоги про визнання заповіту недійсним.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказував на те, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення ризиків утруднення виконання судового рішення, у разі задоволення позову, при цьому не застосування заходів забезпечення позову та отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину за спірним заповітом, істотно ускладнить ефективний захист її прав
Ймовірність зазначених ризиків та настання, у зв'язку з цим негативних наслідків для ОСОБА_1 , який входить до кола спадкоємців першої черги після смерті батька, є обґрунтованими, оскільки, у цьому випадку, негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що має тимчасовий характер.
Тобто, у разі не забезпечення позову та отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину за спірним заповітом, вказане істотно ускладнить ефективний захист прав позивача та призведе до необхідності вчинення інших процесуальних дій, як то визнання недійсним свідоцтва у разі задоволення позову, отже призведе до труднощів виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову.
Отже наведене свідчить, що ОСОБА_1 у достатній мірі обґрунтовано ризики не забезпечення позову у цій справі.
Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, колегія суддів вважає, що наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову у даній справі шляхом заборони Ржищівській державній нотаріальній конторі вчиняти нотаріальні дії з видачі свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майнаОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до вирішення справи по суті.
Необхідність застосування такого заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені судом апеляційної інстанції, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивача.
Аналогічний висновок міститься і в ухвалах Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі №206/2163Є23, від 15 липня 2024 року у справі №462/7987/23.
В даному випадку такий вид забезпечення позову, як заборона Ржищівській державній нотаріальній конторі вчиняти нотаріальні дії з видачі свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майнаОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до вирішення справи по суті є достатнім для забезпечення виконання можливого рішення суду у даній справі, а тому підстав для застосування інших вказаних у заяві позивача засобів забезпечення позову колегія суддів не вбачає.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Ржищівського міського суду Київської області від 08 вересня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 08 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
Заборони Ржищівській державній нотаріальній конторі вчиняти нотаріальні дії з видачі свідоцтва про право на спадщину щодо спадкового майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до вирішення по суті справи №374/299/25.
У решті вимог заяви відмовити.
Боржник: ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягувач: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Постанова підлягає негайному виконанню.
Строк пред'явлення постанови до виконання три роки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: