Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13229/2025
26 листопада 2025 року місто Київ
справа № 367/1207/25
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2025 року та на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 09 червня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Мерзлого Л.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання,-
У січні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з нього на свою користь аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дати звернення до суду з позовом та до досягнення сином 23-річного віку, за умови, що він буде продовжувати навчання.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона спільно проживала з відповідачем з грудня 2006 року. Починаючи з липня 2007 сторони спільно не проживають.
Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син ОСОБА_4 , батьком якого є відповідач.
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області суду від 16 листопада 2010 року у справі № 2-460/2010 стягнуто аліменти з відповідача на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, до повноліття сина.
Зазначала, що на цей час син навчається на 3 курсі у Відокремленому структурному підрозділі «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» за спеціальністю «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» денної форми навчання, освітньо-професійний ступінь «Фаховий молодший бакалавр» на бюджетній основі.
Посилалася не те, що син проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні. Позивач не має можливості утримувати самостійно їх спільного з відповідачем сина, оскільки не працює, у зв'язку з чим син потребує матеріальної допомоги. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина добровільно не надає.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 29 січня 2025 року і до закінчення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, тобто до 30 червня 2025 року.
Ухвалено допустити негайне виконання судового рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211,20 грн судового збору.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 09 червня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Гліваї С.В. про ухвалення додаткового рішення у справі №367/1207/25 задоволено.
Ухвалено додаткове рішення та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти на відшкодування витрат на надання правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням та ухвалою суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду змінити та стягнути аліменти в розмірі 1/8 частини. Скасувати ухвалу місцевого суду та стягнути правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
На обґрунтування вимог зазначив, що суд першої інстанції під час визначення розміру аліментів не врахував стан здоров'я відповідача, зокрема отримане поранення під час виконання обов'язків військової служби та наявність у нього непрацездатних батьків з інвалідністю.
Наголосив, що після набуття сином повноліття добровільно сплачував аліменти безпосередньо своєму синові, про що також зазначав у суді першої інстанції.
В частині оскарження ухвали суду про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на надання правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн зазначив, що суд першої інстанції не врахував того, що справа не є складною, надані представником позивача послуги не є доцільними. Вартість витраченого адвокатом часу на правову допомогу визначалось з розрахунку 2 000,00 грн за годину роботи, що не відповідає складності справи та є завищеною. Розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 не відповідає ні ціні позову, ні принципу розумності.
Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, у тому числі, справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (змінила прізвище на ОСОБА_6 ), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2010 року у справі № 2-460/2010, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, до повноліття сина.
Згідно з довідкою від 26 серпня 2022 року №145 ОСОБА_3 навчається у Відокремленому структурному підрозділі «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» за спеціальністю «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» денної форми навчання, освітньо-професійний ступінь «Фаховий молодший бакалавр». Термін навчання з 01 вересня 2022 року до 30 червня 2025 року.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивач зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади Ірпінської територіальної громади від 28 січня 2025 року.
ОСОБА_1 30 грудня 2024 року одержав мінно-вибухову травму, вогнепальне уламкове наскрізне поранення з вогнепальним відкритим багатовідламковим переломом основної фаланги ІІ пальця лівої кисті за зміщенням; вогнепальне уламкове сліпе поранення нігтьової фаланги ІІІ пальця з вогнепальним відкритим переломом дистальної фаланги; вогнепальне уламкове сліпе поранення латеральної поверхні лівої ступні з відкритим багатовідламковим переломом її п'яткової кістки; дрібні вогнепальні уламкові сліпі поранення задньої поверхні обидвох стегон, правої підколінної ділянки та задньої поверхні правої гомілки. Поранення отримано під час виконання обов'язків військової служби за безпосередньої участі у бойових діях та здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації під час захисту Батьківщини, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 14 січня 2025 року №1/37/566.
Як вбачається з виписки №441 із медичної карти амбілаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , останній у період з 10 січня 2025 року по 10 лютого 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «МКЛ №11» ММР з дагнозом: вогнепальне уламкове наскрізне поранення з вогнепальним відкритим багатовідламковим переломом основної фаланги ІІ пальця лівої кисті за зміщенням. Вогнепальне уламкове сліпе поранення нігтьової фаланги ІІІ пальця з вогнепальним відкритим переломом дистальної фаланги; вогнепальне уламкове сліпе поранення латеральної поверхні лівої ступні з відкритим багатовідламковим переломом її п'яткової кістки; дрібні вогнепальні уламкові сліпі поранення задньої поверхні обидвох стегон, правої підколінної ділянки та задньої поверхні правої гомілки.
Пенсіонер ОСОБА_7 отримав пенсію за віком у розмірі 5 019,56 грн. за січень 2025 року (довідка про доходи №0551 9157 8888 6524).
Пенсіонер ОСОБА_8 отримала пенсію за віком у розмірі 6 038,66 грн. за січень 2025 року (довідка про доходи №0160 1814 6637 2140).
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, суд першої інстанції врахував, що повнолітня дитина у зв'язку з навчанням потребує коштів для забезпечення базових потреб, у зв'язку з навчанням на денній формі ОСОБА_3 позбавлений можливості забезпечувати свої потреби самостійно. Відповідач за своїм матеріальним станом може надавати кошти на утримання дитини на період його навчання, що вбачається з відомостей про доходи відповідача.
Проте, колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина.
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
У зазначеній нормі права законодавець пов'язує обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу.
Частиною другою статті 199 СК України встановлено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 обов'язок батьків утримувати повнолітню дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно з статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до статті 201 СК України до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192, 194-197 цього Кодексу.
Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв'язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов'язано з обов'язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи дочці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Статтею 200 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Тобто на відміну від аліментів на неповнолітню дитину, при стягненні аліментів на дитину, яка досягла повноліття, необхідно враховувати, чи має батько можливість надання такого утримання та чи повнолітні дочка, син, що продовжують навчання, у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги.
При цьому, позивач не надала доказів на підтвердження того, скільки коштів вона витрачає на утримання свого повнолітнього сина, оскільки надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син.
Визначаючи розмір аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , суд першої інстанції в повній мірі не врахував, що батьки зобов'язані утримувати повнолітню дитину в рівних частинах, а тому дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), оскільки вказаний розмір аліментів є завищеним, так як матеріали справи не містять доказів достатності (наявності) у відповідача заробітку (доходу), який би надавав можливість суду визначити суму аліментів саме у такому розмірі.
Колегія суддів, враховуючи викладене вище, а також стан здоров'я платника аліментів у зв'язку з отриманням поранення під час виконання обов'язків військової служби за безпосередньої участі у бойових діях та здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ, та його матеріальне становище у зв'язку з наявністю у нього на утриманні непрацездатних батьків, вважає, що слід зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 аліментів з 1/4 частини до 1/8 частини.
При цьому, слід зазначити, що лише та обставина, що на батьків покладено обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, сама по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог у розмірі, заявленому позивачем.
Також, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 29 січня 2025 року (день пред'явлення позову) і до закінчення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, тобто до 30 червня 2025 року, суд першої інстанції не врахував, що до 18 лютого 2025 року на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідача стягувалися аліменти за рішенням Маньківського районного суду Черкаської області суду від 16 листопада 2010 року у справі № 2-460/2010.
А відтак, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зазначення строку з якого підлягають стягненню аліменти з відповідача на утримання повнолітнього сина, а саме з 19 лютого 2025 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача та в частині зазначення строку, з якого стягуються аліменти.
Щодо оскарження ухвали (додаткового рішення), колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 статті 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Додаткове рішення, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Задовольняючи заяву представника позивача та стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг наданих послуг адвокатом в суді відповідає критерію реальності таких витрат.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень частини 1 і 2 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2025 року між адвокатом Гліваєю С.В. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги було надано: акт наданих послуг до договору про надання професійної допомоги від 20 січня 2025 року за договором про надання правничої допомоги від 21 січня 2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 21 січня 2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 22 травня 2025 року.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.5 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував того, що справа не є складною, надані представником позивача послуги не є доцільними. Вартість витраченого адвокатом часу на правову допомогу визначалось з розрахунку 2 000,00 грн. за годину роботи, що явно не відповідає складності справи та є завищеною. Розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. не відповідає ні ціні позову, ні принципу розумності.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, перевіривши матеріали справи, встановивши обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), врахувавши доводи апеляційної скарги відповідача щодо оскарження ухвали про ухвалення додаткового рішення, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову професійну правову допомогу з 12 000,00 грн. до 4 000,00 грн., і такий розмір відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційним до частини задоволених позовних вимог.
Відтак, ухвала (додаткове рішення) суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу з 12 000,00 грн. до 4 000,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду, тому колегія суддів їх відхиляє.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2025 року в частині визначення розміру аліментів та в частині зазначення строку з якого підлягають стягненню аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 щомісяця аліментів з 1/4 частини на 1/8 частину, починаючи з 19 лютого 2025 року.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 09 червня 2025 року змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів на відшкодування витрат за надання правничої допомоги з 12 000,00 грн. на 4 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: