Справа № 761/8007/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8007/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
5 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2025 року в кримінальному провадженні № 220 250 000 000 002 18 від 24.02.2025 про накладення арешту на майно,-
Прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням у кримінальному провадженні № 220 250 000 000 002 18 від 24.02.2025 про накладення арешту на майно, вилучене 04.09.2025 під час обшуку за адресою - АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання зазначав, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 220 250 000 000 002 18 від 24.02.2025 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що керівництво групи компаній «Ензим», будучи обізнаним про наслідки військової агресії Російської Федерації (далі - РФ) проти України та спричинену кризову ситуацію у сфері агропромислового виробництва, з метою обходу обмежень, введених розпорядженням Кабінету міністрів України «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю» від 26.02.2022 № 188, умисно організували протиправну схему експортних поставок біотехнологічної продукції, яка виробляється на потужностях заводу у місті Ладижин Вінницької області, на адресу суб'єктів господарювання РФ, з використанням логістичного транспортного маршруту через територію Республіки Польща, республіки Білорусь та Грузії.
До складу групи компаній «Ензим» входить більше 10 суб'єктів господарювання, серед яких материнська компанія - ПрАТ «Ензим» (код ЄДРПОУ 32278747, AT «Фермент» (код ЄДРПОУ 30165577), ТОВ «Торговий Дім «Агро-Ензим» (код ЄДРПОУ 43090354), ТОВ «ІМ-Трейд» (код ЄДРПОУ 41000211), а також ДП «Ензим» (код ЄДРПОУ 32813696), на базі якого розміщені виробничі потужності.
Основним видом товарів який виробляється на потужностях групи компаній «Ензим» є біотехнологічна продукція (культури мікроорганізмів, препарати мікробіологічного синтезу, біологічні засоби захисту рослин, біологічні добрива тощо).
Встановлено, що значна кількість біотехнологічної продукції протягом 2019-2022 років реалізовувалась групою компаній «Ензим» на внутрішньому ринку РФ через підконтрольні суб'єкти господарювання в РФ, а саме: «ООО «Биопрепарат» (ОГРН 1213600002736, м. Вороніж, просп. Ленінський, буд. 174И, офіс 508, директор - ОСОБА_9 , громадянин РФ), «ООО «Торговий Дом «Биопрепарат» (ОГРН 1097746681680, м. Москва, вул. Петра Романова, буд. 7, офіс - м. Вороніж, засновник і директор - ОСОБА_10 , громадянин РФ, сайт: https://tdbiopreparat.ru), «ООО «Концерн «Микробиопром» (ОГРН 1097746681680, м. Москва, вул. Воронцовская, буд. 35Б, корп. 2, засновник - ОСОБА_10 , директор - ОСОБА_11 , громадянка рф), «ИП ОСОБА_12 (св.о регистрационный № НОМЕР_5 от 11.08.2004, ИНН НОМЕР_1, АДРЕСА_2).
Так, одне із підприємств групи компаній «Ензим», а саме ДП «Ензим» (код ЄДРПОУ 32813696) з 2021 року до 10.02.2022 експортувало біотехнологічну продукцію на адресу резидента країни-агресора «ИП ОСОБА_13 » (ІНН НОМЕР_1 ) до рф за ВМД №UA401020/2021/3318, №UA401020/2021/12357, №UA401020/2021/16668, №UA401020/2021/16712, №UA401020/2021/21181, №UA401020/2021/23333, №UA401020/2021/27305, №UA401020/2021/30498, №UA401020/2021/35232, №UA401020/2021/37886, №UA401020/2021/42113, №UA401020/2021/48284, №UA401020/2021/59911, №UA401020/2021/65690, №UA401020/2022/2223, №UA401020/2022/5860.
Також встановлено, що з метою приховування зовнішньоекономічної діяльності з рф, службові особи групи компаній «Ензим» використовують, як посередника, підконтрольну на території Республіки Польща компанію нерезидента «Biofeld Sp.z o.o.». Для підтримання зв'язку із клієнтами в РФ та консультування їх щодо особливостей використання реалізованої на території країни-агресора продукції, у 2022 році до штату компанії «Biofeld Sp.z o.o.» включено частину працівників українських компаній ГК «Ензим».
Досудовим розслідуванням встановлено, що підприємствами групи компаній «Ензим», зокрема, ТОВ «Торговий Дім «АГРО-ЕНЗИМ» (код ЄДРПОУ 43090354), ДП «Ензим» (код ЄДРПОУ 32813696) та ТОВ «ІМ-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 41000211), після повномасштабного вторгнення країни-агресора РФ на територію України, з 07.03.2022 по 14.01.2025 здійснено близько 80 експортних поставок біотехнологічної продукції в адресу польської компанії «Biofeld Sp.z o.o.».
Встановлено, що польська компанія нерезидент «Biofeld Sp.z o.o.» здійснювала подальший експорт отриманої з України біотехнологічної продукції з Республіки Польщі до РФ на адресу «ИП « ОСОБА_12 » (РФ, Брянська обл.). При цьому, розрахунки за поставлений товар виконуються із використанням банківських реквізитів ИП «ОСОБА_20» та банківських рахунків відкритих в комерційних банках Європейського Союзу.
Таким чином, починаючи з 2022 року по теперішній час власники, службові та інші особи, які контролюють діяльність вказаних вище суб'єктів господарювання резидентів України, за попередньою змовою групою осіб вчиняють умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору з метою завдання шкоди Україні, шляхом постачання товарів біотехнологічної продукції через треті країни компаніям рф, зокрема, «ООО «Биопрепарат», «ООО «Торговий Дом «Биопрепарат», «ИП ОСОБА_12 (ИНН НОМЕР_1) та подальшої передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора.
Досудовим розслідуванням встановлено, що до вказаної вище протиправної діяльності причетні громадяни України, які обізнані про протиправну діяльність, а саме: директор ТОВ «Торговий Дім «Агро-Ензим» ОСОБА_14 , засновник ТОВ «Торговий дім «Агро - Ензим» - ОСОБА_15 , директор та засновник ПрАТ «ЕНЗИМ» - ОСОБА_16 , довірена особа директора ПрАТ «Ензим», ОСОБА_16 - ОСОБА_17 , брат засновника ПрАТ «Ензим» ОСОБА_16 - ОСОБА_18 , відповідальна за діяльність групи компаній «Ензим», яка здійснюється на території рф - ОСОБА_8 , співробітниця дочірнього підприємства «Ензим», відповідальна за реалізацію продукції у РФ - ОСОБА_19 .
За результатами проведених заходів оперативними співробітниками СБ України, з метою встановлення адрес та приміщень, які використовували та використовують у своїй протиправній діяльності вказані вище фігуранти провадження, та у яких можуть зберігатися: фінансово-господарська документація, у т.ч. російських компаній, печатки, штампи, інша документація, комп'ютерна техніка, носії інформації (флеш-карти, жорсткі диски, планшети та інші), засоби зв'язку, мобільні телефони, записні книжки або чорнові (робочі) записи, грошові кошти, які використовувались та використовуються під час здійснення протиправної діяльності та отримані внаслідок здійснення такої незаконної діяльності, а також інші предмети та документи, які матимуть доказове значення для досудового розслідування, отримано інформацію про фактичне місце проживання ОСОБА_8 , яка відповідальна за діяльність групи компаній «Ензим», що здійснюється на території рф.
У зв'язку з викладеним, на підставі ухвали слідчого судді від 22.08.2025 за місцем фактичного мешкання ОСОБА_8 , за адресою - АДРЕСА_1 , 04.09.2025 проведений обшук, під час якого вилучено: мобільний телефон «Samsung Galaxy A05s», серійний номер НОМЕР_2 , IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , з сім-карткою оператора мобільного зв'язку; ноутбук «Asus», серійний номер NGN0CX16Z497263, модель Х515J.
Вилучене майно рішенням слідчого від 04.09.2025 визнане речовим доказом у кримінальному провадженні.
Керуючись наведеним, прокурор просив з метою забезпечення збереження таких доказів накласти арешт.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2025 року клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 задоволено частково.
Накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку 04.09.2025 за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою - АДРЕСА_1 , а саме на ноутбук «Asus», серійний номер NGN0CX16Z497263, модель Х515J.
У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
Задовольняючи частково клопотання слідчий суддя дійшов до висновку, що прокурором та матеріалами клопотання доведено, що вилучене у ході проведення обшуку майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі сліди його вчинення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є доказом у цьому кримінальному провадженні.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 6 жовтня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, скаргу задовольнити, а у задоволенні клопотання відмовити.
Просив поновити строк на апеляційне оскарження. Зазначив, що про ухвалу дізнався лише 2 жовтня 2025 року.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що ухвалу було постановлено з істотними порушеннями норм процесуального права.
Зазначав, що постанова про визнання речовими доказами є формальною та не містить будь-яких доказів.
Вважає, що прокурором не доведено, що вилучене майно було знаряддям вчинення злочину.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначав, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 220 250 000 000 002 18 від 24.02.2025 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
У зв'язку з викладеним, на підставі ухвали слідчого судді від 22.08.2025 за місцем фактичного мешкання ОСОБА_8 , за адресою - АДРЕСА_1 , 04.09.2025 проведений обшук, під час якого вилучено: мобільний телефон «Samsung Galaxy A05s», серійний номер НОМЕР_2 , IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , з сім-карткою оператора мобільного зв'язку; ноутбук «Asus», серійний номер NGN0CX16Z497263, модель Х515J.
Вилучене майно рішенням слідчого від 04.09.2025 визнане речовим доказом у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя зазначав, що прокурором та матеріалами клопотання доведено, що вилучене у ході проведення обшуку майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі сліди його вчинення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є доказом у цьому кримінальному провадженні.
З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, а також обставини кримінального провадження № 220 250 000 000 002 18 від 24.02.2025, та відношення до нього вказаного майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив частково вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки речових доказів, а також постановою слідчого від 04.09.2025 вищевказане майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено відношення майна до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Твердження апелянта про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Колегія суддів вважає, що не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали твердження апелянта, що слідчим суддею під час розгляду питання щодо арешту майна не здійснено належної перевірки та не обґрунтовано правову підставу і мету такого арешту, не перевірено законність походження майна вилученого під час обшуку, адже такі твердження мають бути перевірені органом досудового розслідування, під час розслідування кримінального провадження №№ 220 250 000 000 002 18 від 24.02.2025.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 04.09.2025 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, що встановлюються під час кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено, що вилучене майно було знаряддям вчинення злочину, колегією суддів відхиляються, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника власника майна, слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3