25 листопада 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/6070/23
номер провадження: 22-ц/824/10946/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» - адвоката Полтавської Наталії Віталіївни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року,у складі судді Цимбал І.К., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, відшкодувати моральну шкоду,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» (далі - ТОВ Ковальська - Житлосервіс») про визнання дій неправомірними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач уклав із відповідачем договір з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за яким відповідач надає позивачеві відповідні послуги, а останній оплачує їх за визначеним тарифом, до якого входить податок на додану вартість (далі - ПДВ).
Зазначав, що відповідач з 2022 року не є платником ПДВ, але продовжує нараховувати вартість комунальних послуг із урахуванням цього податку, який не надходить до державного бюджету, а акумулюється на рахунку відповідача. Кошти, які безпідставно стягував відповідач, він спрямував не на поповнення державного бюджету, а на своє безпідставне збагачення у період воєнного стану. Через це позивач втратив душевний спокій, вимушений звертатися до різних органів влади та суду для відновлення порушеного права, у зв'язку з чим вважав, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, розмір якої з урахуванням глибини моральних страждань ОСОБА_1 оцінив у сумі 7 000 грн 00 коп.
З огляду на викладене, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03 липня 2023 року (а.с.207-209, т.1), позивач ОСОБА_1 просив:
визнати дії ТОВ Ковальська - Житлосервіс» з безпідставного нарахування ПДВ за послуги з утримання будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок) за квартирою № 11 (о/р НОМЕР_1 ), який не сплачується до Державного бюджету України, а також з безпідставної відмови у здійсненні перерахунку за безпідставно нараховані та сплачені грошові кошти податку ПДВ - неправомірними;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щомісячного нарахування плати за утримання будинку та прибудинкової території за квартирою № 11 (о/р НОМЕР_1 ) за безпідставно нарахований позивачеві податок ПДВ та не сплачений до Державного бюджету України;
стягнути з відповідача на користь позивача 7 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку витрат по утриманню будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_3 без врахування податку на додану вартість неправомірними.
Зобов'язано ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» здійснити перерахунок ОСОБА_1 витрат по утриманню будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_3 без врахування податку на додану вартість, починаючи з 01 квітня 2022 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 січня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» задоволено, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 09 січня 2024 року скасовано, а справу направлено до нього на новий розгляд.
Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 09 січня 2024 року, зазначив, що суд апеляційної інстанції, встановлюючи обставини справи, не з'ясував: 1) за який період позивач просив відповідача перерахувати вартість послуг; 2) упродовж якого часу відповідач був платником єдиного податку третьої групи; 3) які послуги входили до складу утримання будинку і споруд та прибудинкової території будинку; 4) виробником (виконавцем) яких із цих послуг був власне відповідач, а яких - інші особи; 5) чи нараховував відповідач, будучи платником єдиного податку третьої групи, ПДВ позивачеві за тими послугами, які він виконував; 6) якщо так, то за який період і за які саме послуги.
Без встановлення цих обставин передчасним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні вимоги позивача зобов'язати відповідача перерахувати щомісячну плату за утримання будинку та прибудинкової території у частині стягнутого з позивача ПДВ, який не надійшов до Державного бюджету України. Верховний Суд зауважив, що від з'ясування вказаних обставин і висновків суду залежатиме вирішення вимоги про компенсацію моральної шкоди, яку, за твердженням позивача, завдав неправомірними діями відповідач.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними та відшкодування моральної шкоди й ухвалити нове судове рішення у відповідній частині про відшкодування споживачу ОСОБА_1 завдану неправомірними діями моральну (немайнову) шкоду шляхом стягнення з ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 7 000 грн 00 коп. та стягнути з ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу відповідно до розміру наданих витрат, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди. Вважає висновки передчасними та таким що суперечать зібраним доказам, що містяться в матеріалам справи, а спричинену моральну шкоду вважає доведеною, оскільки внаслідок неправомірних дій ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» він втратив нормальний сон, перманентно нервує, що також вплинуло на його відносини з близькими. Наголошує, що в ситуації, яка склалася стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 7 000 грн 00 коп. буде належним компенсуванням моральної шкоди, якої зазнав він та його родина через неправомірні дії відповідача.
Також вказує, що є безпідставним посилання суду першої інстанції у рішенні на те, що вказані ним витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та мають штучний характер. Наголошує, що всі його витрати на професійну правничу допомогу підтвердженні належними та допустимим доказами і є реальними. Тому просить стягнути витрати понесені на правничу допомогу зазначивши, що він є інвалідом ІІ групи, пенсіонером та немає змоги самостійно здійснювати захист свої порушених прав.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» - адвокат Полтавська Н.В. просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, помилково вважав доведеною обставину щодо нарахування ПДВ відповідачем, яка не була доведена стороною позивача і не підтверджується зібраними у справі матеріалами, що призвело до невідповідності висновків та відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на підставі розпорядження Дарницької районної в міста Києві державної адміністрації від 28 грудня 2006 року за №1444, затверджено тариф в розмірі 06 грн 53 коп. за 1 кв.м за послуги ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», до якого входить сплата ПДВ в розмірі 20%.
Зазначає, що з 01 квітня 2022 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» не є платником ПДВ, тому на думку суду першої інстанції, якщо відповідач і надалі виставляє споживачам тариф в розмірі 06 грн 53 коп. за 1 кв.м, то це є тотожним нарахуванню відповідачем споживачам ПДВ в розмірі 20%. Тобто саме розмір суми тарифу в розмірі 06 грн 53 коп. за 1 кв.м, на думку суду, є доказом того, що відповідач здійснює нарахування ПДВ споживачам.
Вважає, що витрати по утриманню будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_3 , що не підлягають перерахунку ОСОБА_1 без врахування податку на додану вартість, починаючи з 01 квітня 2022 року.
Представник ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» - адвокат Полтавська Н.В. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували завдання йому моральних страждань у зв'язку з діями відповідача, передбачених ст. 23 ЦК України, а також не довів причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та негативними немайновими наслідками. Також, всупереч доводів апеляційної ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виснував, що подані стороною позивача договори про надання правничої допомоги та протоколи до них не були належним чином засвідчені, містили розбіжності щодо дат та умов, що не дозволило суду встановити їх достовірність, обсяг виконаних робіт та співмірність витрат зі складністю справи. У зв'язку з цим вважає, що суд правильно дійшов висновку про їх недоведеність та необґрунтованість. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача на його користь моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу - без змін.
Позивач ОСОБА_1 не скористався правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу представника ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» - адвоката Полтавської Н.В.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
11 червня 2025 року під час нового апеляційного розгляду ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» подало додаткові пояснення, у яких зазначає, що товариство було платником Єдиного податку третьої групи за ставкою 2% з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року. Вказує, що згідно з розпорядженням Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 28 грудня 2006 року №1543 на ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» покладено обслуговування новозбудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Для житлового будинку по АДРЕСА_1 складова тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахована відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 01 червня 2011 року №869 та включено наступні послуги: прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом; прибирання сходових кліток ручним та механізованим способом; вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення; прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого, холодного водопостачання; водовідведення; теплопостачання; зливової каналізації; дератизація; дезінсекція; обслуговування димових та вентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності; поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків); поливання дворів, клумб і газонів; прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протипожежними сумішами; експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води; енергопостачання ліфтів.
Зазначає, що перелік послуг, які входять до складової тарифу відповідно до постанови КМУ від 01 червня 2011 року № 869, а саме: технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; дератизація; обслуговування димовентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності; вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); освітлення місць загального користування, підвальних приміщень та підкачування води; енергопостачання для роботи ліфтів; надаються іншими контрагентами залученими відповідачем на договірній основі, які є платниками ПДВ на загальних підставах та який підлягає відшкодуванню споживачем такої послуги в повному обсязі.
Вказує, що враховуючи те, що чинний тариф по будинку затверджений у 2017 року, не відповідає ринковим умовам, не покриває фактичні витрати товариства, зокрема, відповідно до інформації про доходи та витрати на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 за 2022 рік: нараховано плату за послуги (звітний період за 2022 рік) - 1 719 500 грн 45 коп., сума фактично понесених витрат на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій товариством за 2022 рік - 1 719 912 грн 61 коп., ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» було змушене здійснювати перерозподіл фактичних витрат у структурі кошторису без зміни загального обсягу таких витрат у межах одного багатоквартирного будинку та без зміни ціни на послугу з управління для покриття фактичних витрат по будинку.
Звертає увагу на те, що навіть у випадку позитивної різниці між нарахованими та витраченими коштами по будинку, залишок (економія) коштів не є беззаперечною підставою для перерахунку, оскільки пунктом 13 Порядку здійснення перерахунку вартості послуги з управління багатоквартирним будинком за період її ненадання, надання невідповідної якості, затвердженого постановою КМУ від 05 червня 2019 рік №482, визначено, що економія коштів, отримана управителем під час надання послуги, яка не призвела до погіршення якості надання послуги, зокрема до порушення періодичності виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, поточного ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, та/або ненадання окремих складових послуги, не є підставою для перерахунку.
Зазначає, що на час переходу ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» із загальної системи оподаткування на єдиний податок 3 групи за ставкою 2%, товариство не здійснювало нарахування ПДВ 20%. Щодо наданих позивачем квитанцій про оплату, в яких зазначено про оплату з ПДВ, то вони не можуть бути доказом здійснення нарахування відповідачем ПДВ, оскільки призначення платежу формується безпосередньо позивачем та не вимагає ніяких підтверджень та жодним чином не впливає на оподаткування таких транзакцій. Таким чином, позивач на власний розсуд навмисно зазначив інформацію в призначені платежу «…в тому числі, з ПДВ», що жодним чином не доводить факт нарахування ПДВ відповідачем. Водночас, саме розмір тарифу 06 грн 35 коп. за 1 кв.м, на думку позивача та суду першої інстанції, є доказом того, що відповідач здійснює нарахування ПДВ споживачам. На жодні інші матеріали справи щодо доведення факту нарахування товариством споживачам ПДВ , суд в оскаржуваному рішенні не посилається, як не посилається на будь - які фактичні докази і позивач у справі щодо доведення не існуючого факту щодо нарахування ПДВ відповідачем у справі.
Таким чином вважає, що відповідач здійснив перерозподіл фактичних витрат на утримання багатоквартирного будинку у структурі кошторису (тарифу) без зміни загального обсягу таких витрат та в межах затвердженого тарифу, не підвищуючи його, а отже і підстав для перерахунку не має, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим та, відповідно, підлягає скасуванню (а.с.196-202, т.2).
16 червня 2025 року ОСОБА_1 подав письмові заперечення на додаткові пояснення ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», в яких вказує, що відповідач у своїх поясненнях не спростував установлених судом першої інстанції обставин, а також правової позиції Верховного Суду у цій справі. Натомість намагається здійснити необґрунтовану переоцінку доказів, які вже оцінені судом відповідно до закону. Вказує, що відповідач вибірково цитує лише п.42 постанови Верховного Суду, залишаючи поза увагою зміст п.22 та п.33, де чітко встановлено відсутність права платника єдиного податку третьої групи ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на нарахування ПДВ та включення його до структури тарифу. Зазначає, що відповідач, будучи платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 2% у період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року, безпідставно здійснював нарахування та стягнення з ОСОБА_1 та інших споживачів сум ПДВ у розмірі 20% за послуги з утримання будинку по АДРЕСА_1 . Отримані суми податку за цільовим призначенням до державного бюджету не перераховувалися, що підтверджується фінансовою звітністю відповідача у понад 80 млн грн доходу саме у цей період, що свідчить про безпідставне збагачення та порушення прав споживачів. Позивач наголошує, що відповідач свідомо намагається підмінити правовідносини зі споживачем та посилається на послуги управління багатоквартирним будинком, хоча відповідно до п.37.2 постанови Верховного Суду від 13 лютого 2025 року, відповідач не є управителем будинку, оскільки співвласники не приймали рішення про передачу йому функцій управління. Відповідач є надавачем виключно послуг з утримання будинку та прибудинкової території за затвердженим КМДА тарифом (розпорядження №1444), структура якого включала ПДВ. Вказує, що у додаткових поясненнях відповідач не надав жодних доказів фактичної сплати ПДВ контрагентам або до бюджету України, а також не надав підтверджень будь-якого офіційного перегляду структури тарифу з виключенням ПДВ - що відповідно до законодавства можливе лише за рішенням співвласників будинку. Натомість у квитанціях, наданих позивачем, прямо міститься зазначення суми оплати з ПДВ, що підтверджує факт нарахування та справляння таких сум з позивача. Звертає увагу, що відповідач свідомо ввів споживачів в оману, не повідомивши про відсутність ПДВ у період застосування спрощеної системи оподаткування, не здійснив повернення надмірно сплачених коштів та не ініціював перегляд тарифу, що порушує принцип добросовісності і права споживача ОСОБА_1 , підтверджені судом першої інстанції та правовими висновками Верховного Суду. Також позивач зазначає, що ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» не вживало заходів для позасудового врегулювання спору, натомість здійснювало фінансовий і психологічний тиск, зокрема шляхом заявлення завищених витрат на правничу допомогу. Такі дії, на думку позивача, мають ознаки умисного ускладнення захисту прав споживача, пенсіонера, інваліда війни II групи ОСОБА_1 . До цих пояснень ОСОБА_1 додав інформацію про фінансову звітність відповідача та складові тарифу на послуги утримання будинку та деталізований звіт щодо складових тарифу до будинку по АДРЕСА_1 (а.с.203-215, т.2).
14 липня 2025 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» подало доповнення до своїх додаткових пояснень, в яких вказує, що у період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» перебувало на спрощеній системі оподаткування за ставкою 2% (єдиний податок третьої групи) та не здійснювало нарахувань ПДВ позивачу за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Зазначає, що з огляду на специфіку структури тарифу, до складу якого входять як власноруч виконувані послуги, так і послуги, залучені від спеціалізованих контрагентів, не всі складові тарифу підлягали оподаткуванню ПДВ навіть до переходу на спрощену систему. Зазначає перелік послуг, які входять до складу тарифу відповідно до постанови КМУ №869 від 01 червня 2011 року і наводить розмежування: послуги, які надавалися штатними працівниками ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», та послуги, які виконувалися сторонніми контрагентами, такими як ТОВ СП «Будсервіс», КП «Профдезінфекція», НВФ «Пожежний дім Імпульс», ПрАТ «Київводоканал», ТОВ «Київські енергетичні послуги». Зазначає, що послуги, придбані у таких виконавців, містили складову ПДВ, а отже певні елементи витрат містили ПДВ як закупівельний компонент, що впливав на структуру тарифу. Вказує, що твердження позивача щодо повної відсутності ПДВ у структурі нарахувань є помилковим, оскільки економія або наявність закупівель з ПДВ не є автоматичною підставою для перерахунку тарифу або повернення коштів споживачеві, що передбачено п.13 Порядку, затвердженого постановою КМУ №482 від 05 червня 2019 року. Зазначає, що з 2018 року на законодавчому рівні запроваджена послуга з управління багатоквартирним будинком замість послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Після набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017, який запровадив нову класифікацію житлово-комунальних послуг, зокрема послугу з управління багатоквартирним будинком, послуга з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій була поступово замінена на послугу управління. Норми Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII від 14 травня 2015 року визначають правові засади управління багатоквартирним будинком співвласниками та шляхом призначення управителя. При цьому постановою КМУ від 05 вересня 2018 року № 712 затверджено Правила надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типовий договір, де в пункті 34 визначено, що управитель має право здійснювати перерозподіл фактичних витрат у межах структури кошторису, без зміни загальної ціни послуги та без необхідності погодження зі співвласниками, за умови не зниження якості надання послуг. Також постановою КМУ від 05 червня 2019 року № 482 затверджено Порядок здійснення перерахунку вартості послуги з управління багатоквартирним будинком, яким, зокрема, встановлено, що економія коштів, отримана управителем під час надання послуги, і яка не призводить до погіршення якості її надання, не є підставою для здійснення перерахунку вартості послуги. Вказує, що станом на момент розгляду справи співвласники будинку по АДРЕСА_1 не обрали управителя, не затвердили умови договору управління, а тому у зв'язку з відсутністю регулювання, застосовується аналогія закону, що допускає надання ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» комплексу послуг управління будинком як єдиного виду житлово-комунальної послуги. Зазначає, що перерозподіл витрат у межах кошторису управителя не є підставою для коригування тарифу, якщо при цьому не погіршено якість послуг, що прямо передбачено чинним законодавством. У зв'язку з цим, просить застосувати зазначені норми законодавства, врахувати зміну підходів до класифікації послуг (а.с.223-227, т.2).
18 липня 2025 року ОСОБА_1 заявив клопотання про повернення без розгляду доповнення ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до додаткових пояснень, вважаючи, що за своєю суттю ці пояснення є доповненням до апеляційної скарги, яке подане з порушенням процесуальних строків (а.с.1-2, т.3). Це клопотання було підтримане ОСОБА_1 в іншому письмовому клопотанні від 19 вересня 2025 року (а.с.61-66, т.3).
Того ж дня, тобто 18 липня 2025 року, ОСОБА_1 подав заперечення на доповнення ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до додаткових пояснень, в яких вказує, що всі додаткові пояснення можуть стосуватися виключно тих питань, на які Верховний Суд звернув увагу у пункті 42 постанови від 13 лютого 2025 року. Вказує, що будь-які інші пояснення та доводи відповідача, спрямовані на розширення меж апеляційного оскарження, фактично є збільшенням обсягу апеляційних вимог і подані з порушенням строків та процесуальної форми, без відповідного клопотання про поновлення строку. Зазначає, що відповідач не спростував обставин, встановлених судом першої інстанції, які стали підставою для задоволення позову, а доводи в доповненнях зводяться лише до необґрунтованої переоцінки доказів та маніпулятивного тлумачення встановлених Верховним Судом фактів у постанові від 13 лютого 2025 року. Посилається на п.42 постанови Верховного Суду у цій справі, яким визначено перелік питань, що підлягають уточненню, і наводить відповідні конкретні відповіді з матеріалів справи: позивач просив здійснити перерахунок вартості послуг за період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року; відповідач був платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 2% протягом цього періоду; відповідач самостійно надавав більшість складових тарифу, зокрема прибирання, технічне обслуговування мереж, поточні ремонти, освітлення місць загального користування, обслуговування диспетчеризації, підкачування води тощо; вивезення побутових відходів надається іншим суб'єктом - КП «Київкомунсервіс», починаючи з 2019 року. Наголошує, що відповідач здійснював маніпуляції із переукладенням договорів саме з 01 квітня 2022 року (із ТОВ «НВФ «Пожежний Дім «Імпульс» на ПП «Пожежний Дім «Імпульс») для уникнення сплати ПДВ, що підтверджується дослідженими актами здачі-приймання робіт. Це, на думку позивача, свідчить про свідомі дії щодо приховування податкової складової та привласнення коштів, сплачених споживачами як ПДВ. Зазначає, що відповідач щомісяця нараховував до тарифу додаткові 20% нібито як ПДВ, що підтверджується квитанціями з призначенням платежу, але ці кошти не були перераховані до Державного бюджету України та не повернуті споживачам. Відповідач не надав доказів здійснення податкових платежів, не змінив структуру тарифу та не повідомив споживачів про відсутність статусу платника ПДВ. Вказує, що представник відповідача у судовому засіданні не заперечував, що кошти з ПДВ сплачувались, але не надходили до бюджету, та визнав, що тариф містить ПДВ саме на підставі того, що деякі контрагенти є платниками ПДВ. На думку позивача, відповідач маніпулює доказами, оскільки не розмежував закупівельну вартість послуг у контрагентів та власні роботи, а включав 20% до всіх складових тарифу, включно з тими, що виконувалися штатним персоналом (прибиральники, інженери, техніки). Звертає увагу на те, що відповідач не подав заяви про відмову від визнання обставин, які були підтверджені його представником у суді першої інстанції, отже такі обставини вважаються встановленими та не потребують доказування (а.с.6-9, т.3).
Крім того, 18 липня 2025 року ОСОБА_1 подав пояснення до нового апеляційного розгляду, в яких зазначає, що направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд у пунктах 22, 33 та 37.2 визначив правові позиції щодо недопустимості нарахування ПДВ відповідачем за період перебування на спрощеній системі оподаткування, а також підтвердив відсутність у відповідача статусу управителя будинку, оскільки співвласники не приймали відповідного рішення на загальних зборах. Наголошує, що ці висновки мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зазначає, що суд першої інстанції встановив ключові обставини: період, за який позивач просив здійснити перерахунок вартості послуг - з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року; протягом цього періоду відповідач був платником єдиного податку третьої групи за ставкою 2%; відповідач включав 20% ПДВ до всіх складових тарифу, затверджених розпорядженням КМДА №1444, але фактично не перераховував ці кошти до Державного бюджету, що підтверджується даними «Деталізованого звіту щодо складових тарифу» та квитанціями позивача. Зазначає, що відповідач систематично застосовував тариф, який містив ПДВ, однак, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не мав права здійснювати такі нарахування. Відповідач не здійснив перерахунок та не повернув позивачу зайво сплачені кошти, попри відповідне звернення, на що є лист №529 від 10 листопада 2022 року, де відповідач фактично підтвердив, що кошти, сплачені як ПДВ, були використані ним на інші власні потреби, а не перераховані до бюджету. Указує, що відповідач не надав жодного належного доказу фактичної сплати ПДВ чи погодження зі споживачами іншої структури тарифу. Вказує, що зміну структури тарифу або виключення ПДВ відповідач мав здійснювати не одноосібно, а лише за рішенням співвласників або через затвердження нового тарифу відповідно до законодавства, що випливає з положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Зазначає також, що відповідач приховав від споживачів інформацію про відсутність у нього статусу платника ПДВ та продовжував нараховувати 20% податку, утримуючи кошти понад встановлений тариф, а потім відмовився повернути їх або здійснити перерахунок, що є порушенням принципу добросовісності. Позивач зазначає, що внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а саме, систематичного нарахування та утримання коштів як ПДВ без правових підстав, відмови здійснити перерахунок і повернення зайво сплачених сум, тривалих і вимушених судових звернень він зазнав моральної шкоди, що проявилась у нервовому напруженні, психологічному дискомфорті, почутті несправедливості та приниження як споживача. Вважає, що така поведінка відповідача порушує принцип добросовісності та права споживача, що обґрунтовує вимогу про відшкодування моральної шкоди. Крім того, наголошує, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав від неправомірних дій відповідача та просить стягнути їх у повному обсязі (а.с.13-44, т.3).
18 вересня 2025 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» подало письмові пояснення на заперечення позивача, де звертає увагу на те, що позивач помилково посилається на період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року, оскільки у своїй позовній заяві він сам визначив період порушення його прав, починаючи з 03 червня 2022 року - дати призупинення дії свідоцтва ПДВ №329127226512. Позивач зазначав, що з 03 червня 2022 року нарахування вартості послуг здійснювалися з включенням податку ПДВ, який фактично не сплачувався до державного бюджету. Надалі позивач не змінював ні предмет, ні період позовних вимог, а тому вихід за межі цього періоду є процесуально недопустимим. Відповідач також зазначає, що твердження позивача про обов'язок відповідача надавати всі послуги особисто є необґрунтованим, оскільки управитель багатоквартирного будинку має право укладати договори з підрядними організаціями для виконання робіт з обслуговування та ремонту будинку. Це підтверджується наданою до матеріалів справи структурою тарифу (а.с.181, т.1), де прямо визначено контрагентів та види послуг, які вони надають, зокрема: технічне обслуговування ліфтів - ТОВ СП «Будсервіс»; обслуговування систем диспетчеризації - ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Укрліфт»; дератизація та дезінфекція - КП «Профдезінфекція»; поливання дворів, газонів і клумб - послуги водопостачання через ПрАТ «Київводоканал»; послуги пожежної автоматики та димовидалення - ПП «НВФ «Пожежний дім «Імпульс». Це, на думку відповідача, підтверджує, що такі послуги здійснювалися спеціалізованими підприємствами, а не самим відповідачем. Відповідач вказує, що позивач помилково стверджує, що відсутність договорів підтверджує ненадання послуг. Наголошує, що сам по собі договір не є первинним бухгалтерським документом. Первинні документи складаються за фактом виконання послуг і саме акти здачі-приймання робіт або наданих послуг підтверджують факт, обсяг, період і вартість наданих послуг, тоді як договір лише засвідчує намір виконання. Окремо відповідач звертає увагу, що позивач долучив до апеляційного суду акти здачі-приймання робіт та договір по спостереженню пожежної автоматики за адресою: місто Київ, вул. Срібнокільська, буд. 1, тоді як спірні правовідносини стосуються адреси: АДРЕСА_1 . Відтак, надані позивачем документи не є належними доказами у цій справі, оскільки не стосуються будинку, щодо якого виник спір. Наголошує, що відповідач не здійснює нарахування за експлуатацію номерних знаків на будинках, а тому не може вважатися виробником такої послуги. У цьому контексті відповідач наводить визначення: виробник послуг - суб'єкт, який створює або виробляє послуги, тоді як виконавець - суб'єкт, який надає житлово-комунальні послуги відповідно до умов договору. Додатково зазначає, що діяльність товариства включає такі види, як комплексне обслуговування об'єктів (81.10), діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту (69.20), консультування з питань комерційної діяльності (70.22), розподілення електроенергії (35.13), надання в оренду нерухомого майна (68.20), що не охоплюють спеціалізовані види діяльності, які потребують ліцензій - технічне обслуговування ліфтів, димових і вентиляційних каналів, систем пожежної автоматики та димовидалення. Саме тому відповідач залучає спеціалізовані організації. Також вказує, , що позивач звертався до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, яке у відповідь витребувало в товариства копії калькуляцій тарифів, документи щодо призупинення дії свідоцтва ПДВ, документи щодо переходу на сплату єдиного податку, а також пояснення щодо нездійснення перерахунку. Відповідач надав усі запитані документи та пояснення. У ході перевірки порушень з боку товариства не встановлено. Крім того, наголошує, що Головним управлінням ДПС у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку за період з 01 жовтня 2019 року по 31 березня 2023 року. За результатами цієї перевірки складено Акт № 42924/ж5/26-15-07-06-02-19 від 07 червня 2023 року, яким не встановлено заниження чи завищення податкових зобов'язань, у тому числі щодо податку на додану вартість (а.с.67-73, т.3).
Того ж дня, тобто 18 вересня 2025 року, ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» подало письмові пояснення на клопотання позивача про повернення без розгляду додаткових пояснень відповідача, в яких вказує, що подані документи не є доповненнями до апеляційної скарги, а містять письмову позицію щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці пояснення були надані з урахуванням постанови Верховного Суду, згідно з якою дану справу направлено на новий апеляційний розгляд для з'ясування тих обставин, які відображені у письмових поясненнях відповідача (а.с.74-75, т.3).
19 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав розрахунок суми безпідставного нарахування відповідачем за утримання будинку та прибудинкової території по О/р 00230110 за період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року та письмові пояснення (спростування) поданих письмових пояснень (заперечень) відповідача від 18 вересня 2025 року, в яких зазначає, що відповідач щомісяця включав у тариф складову ПДВ (20?%), хоча з 01 квітня 2022 року він не мав права її нараховувати через призупинення дії свідоцтва платника ПДВ та фактичну несплату цих коштів до державного бюджету. Складова ПДВ була відображена в кожній платіжній квитанції, отримувалась відповідачем, але не перераховувалась за цільовим призначенням. Вказує, що відповідач помилково стверджує, що позивач не уточнював періоду позовних вимог. На підтвердження цього позивач посилається на запис судового засідання від 06 липня 2023 року, де судом та сторонами уточнено період перерахунку і враховано, що з 01 серпня 2023 року припинено звільнення від обов'язку нарахування ПДВ. Тому твердження відповідача про вихід за межі позовних вимог, є недостовірним. Вказує, що відповідач безпідставно посилається на статус управителя будинку, оскільки постановою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року встановлено, що ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» не є управителем цього будинку, оскільки співвласники не приймали рішення про передачу йому відповідних функцій. Це спростовує доводи відповідача про законність нарахувань і правове обґрунтування його дій. Позивач також вважає безпідставним твердження відповідача про ненарахування ПДВ, оскільки раніше представник відповідача підтвердив, що у склад тарифу включався ПДВ, який відповідач стягував із споживачів. Водночас відповідач не надав доказів сплати цих сум до бюджету, а перевірки АМКУ та ДПС підтверджують, що отримані кошти не були податком і не можуть вважатися такими (а.с.75-90, т.3).
22 вересня 2025 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» подало заперечення на додаткові пояснення позивача від 19 вересня 2025 року, в яких вказує, що розрахунок позивача щодо безпідставного нарахування за утримання будинку та прибудинкової території по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року, є хибним, оскільки наведені позивачем відомості не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач вважає за необхідне повторно роз'яснити позивачу правові підстави включення до тарифу послуг із вивезення твердих, великогабаритних та рідких побутових відходів, їхнього збирання, перевезення, перероблення, утилізації тощо. Зазначає, що тариф на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій був затверджений розпорядженням КМДА №1444 від 15 листопада 2017 року у розмірі 06 грн 53 коп. за 1 кв.м. З листопада 2019 року зі складових цього тарифу виключено компоненту - вивезення твердих побутових відходів відповідно до ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Однак вартість вивезення побутових, великогабаритних та рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація та захоронення), у тому числі сміття після прибирання сходових клітин і прибудинкової території, становить 0,0273 грн за 1 кв.м, що є складовою затвердженого тарифу. Тому посилання позивача на 0,22 грн (із застосуванням +10% «загального прибутку» та 20% ПДВ) є помилковим і необґрунтованим. Посилається на постанову КМУ №869 від 01 червня 2011 року та постанову КМУ №712 від 05 вересня 2018 року, які передбачають можливість перерозподілу фактичних витрат у структурі тарифу без зміни його загального розміру, якщо це не погіршує якість послуг. Такі правила застосовуються і до послуги з управління багатоквартирним будинком, яка з 10 червня 2018 року є новою класифікацією житлово-комунальних послуг згідно із Законом України №2189-VIII. Наголошує, що відповідач перейшов на спрощену систему оподаткування (єдиний податок 3 групи зі ставкою 2%), тому не нараховував ПДВ 20% на послуги. Квитанції, на які посилається позивач, не підтверджують факту нарахування ПДВ відповідачем, оскільки формулювання «в тому числі з ПДВ» було вказане позивачем самостійно при заповненні платіжних документів. Вказує, що єдиним доказом нарахування ПДВ, на який посилається позивач і суд першої інстанції, є сам тариф у розмірі 06 грн 35 коп. за 1 кв.м, однак жодних інших доказів наявності нарахування ПДВ відповідачем у матеріалах справи немає. Зазначає, що позивач протягом періоду з 01 листопада 2019 року по 02 березня 2023 року здійснював оплату послуг з утримання будинку за тарифом 06 грн 35 коп., чим фактично визнав обґрунтованість складових тарифу та його вартість. На підставі викладеного відповідач просить не брати до уваги розрахунок позивача, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, нормативним вимогам та доказам у матеріалах справи (а.с.106-110, т.3).
17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення (спростування) на заперечення від 19 вересня 2025 року, в яких наголошує, що відповідач безпідставно маніпулює складовими тарифу та неправильно тлумачить його структуру. Посилання відповідача на окрему складову тарифу щодо прибирання біля сміттєвих баків, є хибним, оскільки чинними Правилами утримання жилих будинків та розпорядженням КМДА №307 такі роботи вже входять до загальної послуги прибирання прибудинкової території і не можуть додатково нараховуватися. Вказує, що відповідач не є управителем будинку, що встановлено постановою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року, співвласники не приймали рішення про передачу йому функцій управління. Відтак, посилання на Правила №712 щодо управління багатоквартирним будинком є безпідставним, оскільки договір управління між сторонами не укладався. Зазначає, що у період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року відповідач застосовував нарахування +20 % ПДВ до тарифу на послуги, хоча фактично до державного бюджету цей податок не сплачував. Це підтверджується платіжними квитанціями, де зазначено «в т.ч. ПДВ», а також відсутністю повернення цих коштів позивачу. Жодних доказів перерахування ПДВ або його законного включення до інших витрат відповідач не надав. Позивач посилається на подані розрахунки від 19 вересня 2025 року та 23 вересня 2025 року, згідно з якими загальна сума безпідставного нарахування за цей період становить 2 382 грн 24 коп. (148 грн 89 коп. ? 16 місяців). Також наголошує, що структура тарифу з урахуванням ПДВ була офіційно доведена до споживачів відповідно до Розпорядження КМДА №1444, а будь-які зміни до неї не погоджувалися мешканцями і не затверджувалися належним чином. Відповідачем не подано доказів зміни структури тарифу або узгодження іншого підходу з співвласниками (а.с. 143 - 151, т.3).
З метою повного та всебічного розгляду справи, а також на виконання вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, які є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст.417 ЦПК України), ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, витребувано від ОСОБА_1 копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 28 травня 2015 року у справі № 91/2581/15-г, а в ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» Акт № 42924/ж5/26-15-07-06-02-19 від 07 червня 2023 року, складений ГУ ДПС у місті Києві за результатами проведення документальної позапланової перевірки відповідача, яким не встановлено заниження чи завищення податкових зобов'язань, у тому числі щодо податку на додану вартість (а.с.126-158, 160-165, 170-173, т.3).
Відповідач ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» надало суду додаток № 10 до акту перевірки ГУ ДПС від 07 листопада 2023 в частині перевірки податку на додану вартість (підпункти 3.1.2.1.,3.1.2.2, 3.1.2.3) (а.с.192, т.3).
Позивач ОСОБА_1 надав копію відповіді ГУ ДПС в місті Києві за №585/ЗПІ/26-15-07-06-02-07 від 19 листопада 2025 року щодо встановлення при проведенні позапланової перевірки порушення платником податків ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», що призвело до заниження податку на прибуток за вказаний період та порушення щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно до нього на новий розгляд (а.с. 158-160, т.3).
24 листопада 2025 року позивач та відповідач надали свої пояснення щодо наданих сторонами доказів, а саме, Калюжний С.М. висловив свою незгоду із посиланням відповідача на те, що Актом ГУ ДПС у місті Києві від 07 червня 2023 року та додатком № 10 до нього не встановлено заниження чи завищення податкових зобов'язань, у тому числі щодо податку на додану вартість з боку відповідача. Натомість ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» вказує про неприйнятність як належного доказу наданої Калюжним С.М. копії відповіді ГУ ДПС в місті Києві за №585/ЗПІ/26-15-07-06-02-07 від 19 листопада 2025 року, оскільки відповідач маніпулює фактами, які вказані в цій відповіді фіскального органу.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, врахувавши доводи, наведені у відзиві представника ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» - адвоката Полтавської Н.В. на апеляційну скаргу, надані сторонами додаткові пояснення та витребувані апеляційним судом матеріали, а також приймаючи до уваги, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст.417 ЦПК України), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну представника ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» - адвоката Полтавської Н.В. слід задовольнити, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЩІК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України).
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.140, т.1).
Відповідач ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» на підставі розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 28 грудня 2006 року № 1543 є обслуговуючою організацією та надавачем послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території вказаного будинку (а.с. 45-46, т.1).
У справі встановлено та не заперечується сторонами, що послуги ОСОБА_1 отримує на підставі раніше укладеного договору з ТОВ «Ковальська - Житлосервіс», як із обслуговуючою організацією.
ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» не є управителем будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки рішення з приводу передачі відповідачу функцій з управління будинком співвласники останнього на відповідних зборах не приймали.
15 листопада 2017 року КМДА затвердила розпорядження № 1444 (далі - Розпорядження № 1444), згідно з яким визначила тариф за послуги відповідача у розмірі 06 грн 53 коп. за 1 кв.м, до складу якого входить сплата 20% ПДВ. На підставі цього тарифу ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» нараховує плату за надані ним послуги, зокрема і ОСОБА_1 .
Згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 14 листопада 2019 року № 1977 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» з 10 червня 2018 року органи місцевого самоврядування втратили повноважень щодо встановлення коригування тарифів на послуги, і з метою приведення у відповідність до законодавства розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядження № 1444 визнане таким, що втратило чинність. Відповідний тариф, встановлений згідно з розпорядженням № 1444, досі продовжує діяти для співвласників будинку (а.с. 8-14, 181, т.1).
Із 24 травня 2004 року ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» має статус платника ПДВ.
01 квітня 2022 року відповідач змінив систему оподаткування: перейшов із загальної системи на єдиний податок як платник третьої групи за ставкою 2% без сплати ПДВ, у зв'язку з чим не має права здійснювати операції з ПДВ (а.с. 142-145, т.1).
Встановлено, що 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» із заявою про перерахунок за о/р НОМЕР_1 безпідставно нарахованих і отриманих коштів - ПДВ, сплаченого у складі вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території, починаючи з 03 червня 2022 року (а.с. 15, т.1).
10 листопада 2022 року ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» надало ОСОБА_1 відповідь № 529 про відмову у перерахунку за нараховані й отримані від позивача суми ПДВ за о/р НОМЕР_1 , оскільки комунальні послуги нараховуються відповідно до визначеного тарифу, який не переглядався співвласниками будинку. Відповідач також зазначив, що зросли, зокрема, ціни на товари та послуги, тому він перерозподілив його фактичні витрати на утримання будинку (а.с.17, т.1).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» в частині визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, припинивши статус платника ПДВ з 01 квітня 2022 року та, продовживши нарахування вартості житлово-комунальних послуг із включенням 20% ПДВ, не маючи обов'язку та можливості сплати цього податку до державного бюджету, фактично стягував з позивача кошти понад визначену тарифом вартість послуг, не повідомивши споживача про зміну структури тарифу, що свідчить про нечесну підприємницьку практику та порушення прав споживача, у зв'язку з чим відмова у здійсненні перерахунку нарахувань без урахування ПДВ є неправомірною.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди та в частині компенсації витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували завдання йому моральних страждань у зв'язку з діями відповідача, передбачених ст. 23 ЦК України, а також не довів причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та негативними немайновими наслідками.
Крім того, суд виснував, що подані договори про надання правничої допомоги та протоколи до них не були належним чином засвідчені, містили розбіжності щодо дат та умов, що не дозволило суду встановити їх достовірність, обсяг виконаних робіт та співмірність витрат зі складністю справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про їх недоведеність та необґрунтованість.
Проте колегія суддів не в повному обсязі погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Так, відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч.1 ст.10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (пункти 36.1 і 36.4 ст.36 ПК України).
Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку [на додану вартість] з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт «б» пункту 185.1 ст.185 ПК України).
Для цілей оподаткування платником податку [на додану вартість] є: будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку (підпункти 1 і 2 пункту 180.1 ст.180 ПК України).
Статтею 18 ПК України визначено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (пункти 38.1 і 38.2 ст.38 ПК України).
15 березня 2022 року парламент прийняв Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року), згідно з яким, зокрема, доповнив підрозділ 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 9 такого змісту:
«9. Установити, що тимчасово, з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, положення розділу XIV Податкового кодексу України застосовуються з урахуванням таких особливостей: …
9.5. Платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. …
9.9. Після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України платники єдиного податку третьої групи, які на день припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України використовували особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, з першого дня місяця, наступного за місяцем припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, втрачають право на використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, і автоматично вважаються такими, що застосовують систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом» (абзац перший пункту 9, підпункт 9.5, абзац перший підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у вказаній редакції).
Також, 24 березня 2022 року парламент прийняв Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» № 2142-IX (набрав чинності 5 квітня 2022 року), згідно з яким, зокрема, підпункт 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України виклав у такій редакції:
«9.5. Платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від обов'язку нарахування та сплати податку на додану вартість за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, а також від подання податкової звітності з податку на додану вартість, а їх реєстрація платником податку на додану вартість є призупиненою. …
Під призупиненням реєстрації платником податку на додану вартість для цілей цього пункту розуміється, що для платників єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, призупиняються права та обов'язки, встановлені розділом V та підрозділом 2 розділу XX цього Кодексу (у тому числі щодо формування податкового кредиту) на період використання особливостей оподаткування, встановлених цим пунктом.
Операції, здійснені платником єдиного податку третьої групи, який використовує особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, вважаються такими, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість» (абзаци перший, третій і четвертий підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у вказаній редакції).
30 червня 2023 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» № 3219-IX (набрав чинності 1 серпня 2023 року), згідно з яким абзац перший пункту 9 та абзац перший і другий підпункту 9.9 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України виклав у новій редакції:
«9. Установити, що тимчасово, з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 1 серпня 2023 року, положення розділу XIV цього Кодексу застосовуються з урахуванням таких особливостей»;
«9.9. Платник податку має право самостійно (шляхом подання заяви) відмовитися від використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому прийнято таке рішення. У такому разі платник податків вважається таким, що застосовує систему оподаткування, на якій він перебував до обрання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, крім випадку, якщо у заяві про відмову від використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, платник податку зазначив про перехід на сплату інших податків і зборів».
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 ст. 14 ПК України).
У даній справі №753/6070/23 Верховний Суду у постанові від 13 лютого 2025 року, якою скасовано постанову Київського апеляційного суду від 09 січня 2024 року, а справу направлено до нього на новий розгляд, виснував, що згідно з положеннями підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПК України з 01 квітня 2022 року до 01 серпня 2023 року платники податків, які перебували на загальній системі оподаткування, зокрема платники ПДВ, мали можливість стати платниками єдиного податку третьої групи, не сплачувати впродовж зазначеного періоду ПДВ (реєстрація платником ПДВ призупинялася), а їхні операції не були об'єктом оподаткування ПДВ.
Встановлено, що ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» є виконавцем послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником квартири №11 в якому є ОСОБА_1 - споживач цих послуг.
ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» мало статус платника ПДВ, але 01 квітня 2022 року стало платником єдиного податку третьої групи, тому не могло здійснювати операції з ПДВ, зокрема нараховувати його, облікувати, сплачувати, у тому числі у складі тарифу за його послуги, надані позивачеві.
Надані відповідачем складові тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також виконавців цих послуг (а.с. 8-14, 181, т.1) підтверджують що:
- відповідач є виконавцем послуг щодо прибирання прибудинкової території та сходових кліток; вивезення відходів; технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливної каналізації; поточного ремонту конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливної каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження; поливання дворів, клумб і газонів;
- виконавцем послуг із технічного обслуговування ліфтів є ТОВ СП «Будсервіс», з обслуговування системи диспетчеризації - ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Укрліфт», із дератизації - КП «Профілактична дезінфекція», з технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності - НВФ «Пожежний дім - імпульс», із освітлення місць загального користування, підвальних приміщень, підкачування води, енергопостачання для роботи ліфтів - ТОВ «Київські енергетичні послуги».
Верховий Суд констатував, що як платник єдиного податку третьої групи ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» могло вимагати від ОСОБА_1 сплату ПДВ за послуги, придбані з ПДВ в інших юридичних осіб-платників ПДВ, а щодо послуг, виконавцем яких був сам відповідач, - лише впродовж періоду, коли він перебував на загальній системі оподаткування.
Тому Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 09 січня 2024 року та передаючи справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у п.42 своєї постанови вказав про необхідність встановлення судом апеляційної інстанції таких обставин справи:
1) за який період позивач просив відповідача перерахувати вартість послуг;
2) упродовж якого часу відповідач був платником єдиного податку третьої групи;
3) які послуги входили до складу утримання будинку і споруд та прибудинкової території будинку;
4) виробником (виконавцем) яких із цих послуг був власне відповідач, а яких - інші особи;
5) чи нараховував відповідач, будучи платником єдиного податку третьої групи, ПДВ позивачеві за тими послугами, які він виконував; 6) якщо так, то за який період і за які саме послуги.
Під час нового апеляційного розгляду справи, сукупністю зібраних та оцінених у порядку ст. 89 ЦПК України доказів, колегією суддів встановлено, що виходячи із змісту заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та змісту оскаржуваного рішення від 05 липня 2023 року, судом першої інстанції досліджувалося питання за який період позивач просив відповідача перерахувати вартість послуг, а саме з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року, що відповідачем не заперечується.
Натомість під час нового апеляційного розгляду ОСОБА_1 у відповідній заяві від 18 липня 2025 року підтвердив, що він просив відповідача перерахувати вартість послуг за період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року.
Крім того, як ТОВ «Ковальська - Житлосервіс», так і ОСОБА_1 , визнають, що ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» було платником Єдиного податку третьої групи за ставкою 2% з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Тому вказані обставини не підлягають доказуванню та вважаються встановленими відповідно до приписів ч.1 ст. 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє як непослідовні твердження ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» у письмових поясненнях від 18 вересня 2025 року про те, що у своїй позовній заяві позивач визначив період порушення його прав, починаючи з 03 червня 2022 року й надалі не змінював позовні вимоги.
До того ж ні у первісній позовній заяві, ні в заяві про зменшення позовних вимог від 03 липня 2023 року, позивач ОСОБА_1 категорично не вказував, що період порушення його прав починається з 03 червня 2022 року. У первісній позовній заяві, ОСОБА_1 лише повідомив, що за даними реєстрів відповідача станом на 03 червня 2022 року призупинена дія свідоцтва платника податків 3 групи по ставці 2 %, що не є детермінуванням початку періоду за який позивач просив відповідача перерахувати вартість послуг, як пред'явленої позовної вимоги, що має сформулюватись в прохальній частині позовної заяви.
Наявними у справі доказами й наданими сторонами поясненнями підтверджується, що для житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 складова тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахована відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМУ від 01 червня 2011 року №869 та включає такі послуги: прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом; прибирання сходових кліток ручним та механізованим способом; вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); прибирання підвалу технічних поверхів та покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливової каналізації; дератизація; дезінсекція; обслуговування димових та вентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, необхідних для електрозабезпечення технічних цілей будинку (освітлення місць загального користування, електропостачання ліфтів, підкачування води), систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також за наявності інших внутрішньобудинкових інженерних систем; поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження; поливання дворів, клумб і газонів; прибирання і вивезення снігу, посипання призначеної для проходу та проїзду частини прибудинкової території протиожеледними сумішами (зимове прибирання); експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування, підвальних приміщень та підкачування води; енергопостачання для роботи ліфтів.
Також установлено, що безпосередньо ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» виконувались такі послуги до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 : прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом (закупівля матеріалів для прибирання); прибирання сходових кліток ручними та механічними способами; - вивезення побутових великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, пошкодження та захаращення та захоронення) (прибирання біля сміттєвих баків); технічне обслуговування внутрішньо системи гарячого, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, зливної каналізації (закупівля матеріалів з ПДВ); поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження (закупівля матеріалів); поливання дворів, клумб і газонів; прибирання і вивезення снігу, посипання призначеної для проходу та проїзду частини прибудинкової території протиожеледними сумішами (зимове прибирання) (закупівля сумішей та інвентаря).
Натомість залученими на договірних засадах із ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» спеціалізованими організаціями надавалась такі послуги до цього ж будинку:
технічне обслуговування ліфтів (ТОВ СП «Будсервіс»); обслуговування систем диспетчеризації (ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Укрліфт»); дератизація (КП «Профдезінфекція»); дезінфекція (КП «Профдезінфекція»); обслуговування димових та вентиляційних каналів (НВФ «Пожежний дім Імпульс»); технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообландання, необхідних для електрозабезпечення технічних цілей будинку (освітлення місць загального користування, електропостачання ліфтів, підкачування води), систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також за наявності інших внутрішньобудинкових інженерних систем (НВФ «Пожежний дім Імпульс»); поливання дворів, клумб і газонів (послуги холодного водопостачання сплачуються на рахунок ПрАТ «Київводоканал»); освітлення місць загального користування, підвальних приміщень та підкачування води; енергопостачання для роботи ліфтів (ТОВ «Київські енергетичні послуги»); енергопостачання для роботи ліфтів: (ТОВ «Київські енергетичні послуги»).
Ці конкретизовані дані корелюються із наявними у справі Переліком послуг, які входять до складової тарифу відповідно до постанови від 01 червня 2011 року № 869, та які надаються як ТОВ «Ковальська - Житлосервіс», так і залученими виконавцями, у вигляді структурованої таблиці (а.с. 181, т.1).
Колегія суддів не приймає до уваги заперечення ОСОБА_1 проте, що відповідач не може вважатись надавачем послуг, які фактично надавались іншими організаціями оскільки згідно чинного законодавства України належний управитель багатоквартирного будинку має право укладати договори з підрядними організаціями для виконання робіт з обслуговування та ремонту будинку. Це може стосуватися як поточного ремонту, так і капітального, а також інших послуг, необхідних для забезпечення належного стану будинку та прибудинкової території, що узгоджується та не суперечить п.1 ч.4 ст. 8 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги», яким визначено, що управитель багатоквартирного будинку зобов'язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.
Під час нового апеляційного розгляду представники ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» категорично стверджували, що будучи платником єдиного податку третьої групи, товариство не нараховувало позивачу ПДВ, зокрема у період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року.
Також вказували, що на час переходу ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» із загальної системи оподаткування на єдиний податок 3 групи за ставкою 2%, товариство не здійснювало нарахування ПДВ 20%, а щодо наданих позивачем квитанцій про оплату, в яких зазначено про оплату з ПДВ, то вони не можуть бути доказом здійснення нарахування відповідачем ПДВ, оскільки призначення платежу формується безпосередньо позивачем та не вимагає ніяких підтверджень та жодним чином не впливає на оподаткування таких транзакцій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що той факт, що ОСОБА_1 зазначав інформацію в призначені платежу «…в тому числі, з ПДВ», жодним чином не доводить факт нарахування ПДВ відповідачем (а.с. 20 - 21, т.1). Сам розмір тарифу - 06 грн 35 коп. за 1 кв.м. не є беззаперечним доказом того, що ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» здійснює нарахування ПДВ споживачам, у тому числі, й ОСОБА_1 .
Посилання позивача та його представника - адвоката Поліщука С.В. у судовому засіданні на те, що відповідач прийняв кошти із призначенням «в т.ч. ПДВ», саме по собі не свідчить, ані про фактичне нарахування ПДВ, ані про неправомірність дій відповідача по прийнятою таких платежів. Формулювання призначення платежу - це волевиявлення платника, а прийняття оплати в межах чинного тарифу не може підтверджувати, що відповідач нарахував або утримував ПДВ, а лише свідчить про волевиявлення споживача на сплату певного обсягу вартості послуг.
Також з метою з'ясування обставин щодо того чи нараховував відповідач, будучи платником єдиного податку третьої групи, ПДВ позивачеві за тими послугами, які він виконував, за який період і за які саме послуги, апеляційний суд дослідив, як наявні у справі докази, так і витребував нові пояснення й докази від сторін у справі.
При цьому колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Так, в ході нового апеляційного розгляду представники ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» на підтвердження того, що товариство, будучи платником єдиного податку третьої групи, не нараховувало позивачеві ПДВ та не допускало порушення податкового законодавства, надали письмові пояснення, в яких зазначили, що ГУ ДПС у місті Києві ДПС України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2019 року по 31 березня 2023 року, єдиного внеску на загальньнообовязкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки. Одним з податків, які були предметом зазначеної перевірки, був податок на додану вартість. За результатами перевірки ГУ ДПС у місті Києві ДПС України 07 червня 2023 року складено Акт №42924/ж5/26-15-07-06-02-19/32912720 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ковальська-Житлосервіс».
Як зазначалося вище, ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, витребувано від ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» Акт № 42924/ж5/26-15-07-06-02-19 від 07 червня 2023 року, складений ГУ ДПС у місті Києві за результатами проведення документальної позапланової перевірки відповідача та в подальшому Додаток № 10 до акту перевірки ГУ ДПС від 07 листопада 2023 в частині перевірки податку на додану вартість (а.с.170-173, 192, т.3).
Згідно з підпунктом 3.1.2.1 цього Акту зазначено, що перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань щодо податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2019 року по 31 березня 2023 року не встановлено їх заниження чи завищення.
У підпункті 3.1.2.2 Акту вказано, що перевіркою правомірності визначення податкового кредиту за період з 01 жовтня 2019 року по 31 березня 2023 року не встановлено його завищення.
У підпункті 3.1.2.3 Акту зроблено висновок, що перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2019 року по 31 березня 2023 року не встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.
Колегія суддів вважає, що посилання позивача та його представника на те, що Акт перевірки ГУ ДПС у місті Києві не охоплює увесь період заявлених позовних вимог, саме по собі не є належним та достатнім доказом безпідставного нарахування відповідачем ПДВ споживачеві. Така обставина не доводить факту нарахування та отримання відповідачем сум ПДВ у період перебування на спрощеній системі оподаткування. Відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують протилежне, не може компенсуватися припущеннями або покладенням на суд обов'язку застосувати концепцію «негативного доказування», що прямо заборонено приписами ст.81 ЦПК України. Отже, без надання належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження тверджень про безпідставне нарахування ПДВ, висновок про порушення відповідачем податкового законодавства або прав позивача є юридично необґрунтованим.
Що стосується наданого позивачем листа ГУ ДПС у місті Києві ДПС України від 19 листопада 2025 року №585/ЗПІ/26-15-07-02-07, то колегія суддів вважає, що він не стосується предмету доказування, оскільки цей лист не місить відомостей про неправильне нарахування, завищення чи несплату відповідачем саме ПДВ у спірний період. В цьому акті чітко вказано, що Актом від 07 червня 2023 року № 42924/ж5/26-15-07-06-02-19/32912720 встановлено порушення платником податків, що призвело до заниження податку на прибуток за вказаний період та порушення щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Тобто виявлені порушення не стосуються нарахування та сплати відповідачем саме ПДВ (а.с.158-160, т.3).
Надана позивачем ОСОБА_1 копія постанови Київського апеляційного господарського суду від 28 травня 2015 року у справі № 91/2581/15-г стосується судового спору, який виник між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та Київським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України щодо обставин дотримання ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» економічної конкуренції і цей спір у справі № 91/2581/15-г прямо чи опосередковано не стосується можливого нарахування позивачу з боку відповідача ПДВ за надані послуги у період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року.
Твердження ОСОБА_1 про те, що надані ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» письмові пояснення та докази в ході нового апеляційного розгляду є новими вимогами апеляційної скарги та новими доказами, які подані з порушення процесуального порядку, апеляційний суд відхиляє як безпідставні та такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні процесуального законодавства. Надані відповідачем пояснення та документи не змінюють предмета чи підстав позову, не виходять за межі апеляційного оскарження, а є належним обґрунтуванням уже заявлених вимог та заперечень, направлених на реалізацію приписів ч.1 ст.417 ЦПК України, згідно з якою вказівки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права і встановлення обставин є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи.
Подання таких пояснень і документів відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному ст.2 ЦПК України, а саме, справедливому, неупередженому і своєчасному розгляду та вирішенню цивільних справ.
У цьому випадку суд апеляційної інстанції, діючи в межах процесуальних повноважень, забезпечує повне, всебічне та об'єктивне з'ясування фактичних обставин справи, зокрема щодо правового режиму оподаткування відповідача в спірний період, структури тарифу на послуги та факту нарахування складової ПДВ, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті.
Крім того, сам ОСОБА_1 активно подавав додаткові пояснення та документи, уточнював правові позиції, що свідчить про його участь у розширенні доказової бази, а посилання на неприпустимість аналогічних дій іншої сторони може мати ознаки суперечливої процесуальної поведінки.
Таким чином, дослідженими у справі доказами у їх сукупності та взаємозв'язку, не підтверджується, що ТОВ «Ковальська - Житлосервіс», будучи платником єдиного податку третьої групи, нараховувало позивачеві вартість житлово-комунальних послуг із включенням ПДВ у період з 01 квітня 2022 року по 01 серпня 2023 року.
Однак суд першої інстанції вказаних вище фактичних обставин належним чином не з'ясував, внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» в частині визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії з тих підстав, що відповідач, припинивши статус платника ПДВ з 01 квітня 2022 року, продовжив нарахування позивачу вартість житлово-комунальних послуг із включенням 20% ПДВ.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині, то в силу приписів ст. 141 ЦПК України також підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» на користь держави судових витрат у розмірі 2 147 грн 20 коп.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на доступ до правосуддя, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права.
Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у ст. 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 2-25/2006 (провадження № 61-14703св20) у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 2-49-2005 (провадження № 61-14054 св 21) та інших.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також згідно з ч.ч.1 та 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Враховуючи, що позивач не довів факту моральних страждань, їх обсягу, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та можливим психологічним дискомфортом, а також не обґрунтував протиправності поведінки відповідача у розумінні статті 23 ЦК України, то суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.
Доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука С.В. про те, що Законом України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним законом та на який посилався позивач у позові, імперативно встановлює, що позивач в будь-якому випадку має право на відшкодування моральної шкоди, відхиляються апеляційним судом з таких підстав.
Так ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної шкоди.
Оскільки у задоволенні основних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії відмовлено, то відповідно ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування йому моральної шкоди.
За таких обставини оскаржуване рішення суду в цій частині слід залишити без змін.
Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну скаргу представника ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» - адвоката Полтавської Н.В. слід задовольнити.
Що стосується заявленого ОСОБА_1 клопотання про компенсування з ТОВ «Ковальська - Житлосервіс» на його користь витрат на професійну правничу допомогу, то воно не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положеннями ч.2 ст.141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються :1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 відмовлено повністю та, відповідно, не ухвалено рішення суду на його користь, тому відсутні передбачені ст.ст. ст.137, 141 ЦПК України підстави для компенсування ОСОБА_1 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» - адвоката Полтавської Наталії Віталіївни задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії і в частині стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» на користь держави судових витрат у розмірі 2 147 грн 20 коп. - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: