Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9673/2025
25 листопада 2025року місто Київ
справа № 752/12635/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж.І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Учервні 2024 року позивачТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 29 вересня 2022 року № 5975746 в розмірі 55 820,00 грн., у тому числі: 20 000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 35 820,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також стягнути понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 29 вересня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 5975746, на підставі якого відповідач отримав кредит та зобов'язався його повернути разом із процентами за користування ним.
24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 24112023, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач зобов'язався прийняти права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, та передати за це кошти.
ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 5975746 до відповідача в сумі 55 820,00 грн, у тому числі 20 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 35 820,00 грн - заборгованість за відсотками.
Спірний договір укладено з відповідачем в електронній формі на умовах публічної пропозиції (оферти) у розумінні статей 641, 644 ЦК України.
Позивачем не здійснювалися нарахування штрафних санкції відповідачу за спірним договором.
Проте відповідач належним чином не виконував свої обов'язки за спірним договором, в результаті чого утворилася заборгованість у загальній сумі 55 820,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 29 вересня 2022 року № 5975746 у розмірі 55 820,00 грн, у тому числі: 20 000,00 - тіло кредиту, 35 820,00 грн - відсотки за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
На обґрунтування вимог зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування кредитних коштів за договором. Матеріали справи не містять реквізитів повного карткового рахунку позичальника.
Вказувала, що право вимоги за основним зобов'язанням переходить в момент передачі суми заборгованості з обліку первісного кредитора та в момент передачі оригіналів документів, які є доказами права вимоги, а не в момент передачі кредитного договору чи передачі судового рішення про стягнення суми боргу.
Зазначала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не містить підтверджень господарської операції. Не зрозуміло коли заборгованість стала простроченою, чи коли були сплата з боку відповідача боргу, відсотків, в якому розмірі та коли вони були нараховані.
Посилалася на те, що виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором лише у разі їх відповідності вимогам первинних документів. Надані позивачем розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників до договору факторингу не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості.
У справі відсутні належні докази передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача, не підтверджено сплату новим кредитором грошових коштів первісному кредитору та передачу права грошової вимоги.
Вказувала, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому на нього поширюються вимоги пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
11 липня 2025 року через систему «Електронний суд» позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права. Ані ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ані первісний кредитор не мало та не мають доступу до виписок за карткою, на яку перераховано кошти, оскільки такий доступ має лише банк-емітент та відповідач. Відповідач не надав будь-яких доказів на спростування нарахованої суми боргу та не надав контррозрахунок. Вказував, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав грошової вимоги від первісного кредитора. Вважає, що для припинення нарахування штрафних санкцій, пені, а також процентів за договором, відповідач повинен був звернутися до первісного кредитора та надати відповідні документи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 лютого 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 5975746, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у гривні, а відповідач зобов'язався одержати та повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені договором.
Відповідно до пунктів 1.3., 1.4., 1.5.1. цього договору сума кредиту складає 20 000,00 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день.
У пункті 2.1. договору передбачено, що кредитні кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу № 24112023, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а товариство зобов'язалося прийняти права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, та передати за це кошти.
Згідно з витягом з реєстру боржників №2 до договору факторингу від 24 листопада 2023 року №24112023, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5975746, заборгованість за основною сумою кредиту 20 000,00 грн та заборгованість за відсотками - 35 820,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 29 лютого 2022 року №5975746 заборгованість відповідача становить 55 820,00 грн, у тому числі заборгованість за основною сумою кредиту 20 000,00 грн та заборгованість за відсотками 35 820,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за укладеним договором виконало, на відміну від позичальника, який своєчасно згідно з встановленим графіком не повертав платежі в строк та розмірі, визначені умовами кредитного договору, тобто не виконував свої зобов'язання належним чином, що призвело до утворення заборгованості.
Будь-яких доказів про повне або часткове спростування позовних вимог відповідачем не надано.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за відсутності доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми процентів за користування кредитом, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.
Проте, колегія суддів не погоджуєтьсяв повній мірі з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на частину 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження надання кредиту на підставі кредитного договору від 29 лютого 2022 року № 5975746 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало детальний розрахунок заборгованості, де висвітлені транзакції нарахування кредитних коштів на банківську карту клієнта ОСОБА_1 , відсотки та суми сплачених/повернутих коштів.
Позивачем було надано суду належні та допустимі докази на обґрунтування заявлених позовних вимог, натомість, відповідачем не спростовано відсутності у нього заборгованості за кредитними договорами або наявності заборгованості в іншому розмірі, зокрема не надано контррозрахунку.
Доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором матеріали справи також не містять, як і не долучено до апеляційної скарги доказів на підтвердження не отримання відповідачем коштів.
Таким чином, колегія суддів вважає встановленим отримання ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором від 29 лютого 2022 року № 5975746 в сумі 20 000,00 грн.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що ні ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ні первісний кредитор не надали доказів на підтвердження перерахування чи отримання відповідачем кредитних коштів спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) зобов'язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 612 цього Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно з частинами першою та другою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу № 24112023, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а товариство зобов'язалося прийняти права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, та передати за це кошти.
Згідно з витягом з реєстру боржників № 2 до договору факторингу від 24 листопада 2023 року № 24112023, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5975746, заборгованість за основною сумою кредиту 20 000,00 грн. та заборгованість за відсотками - 35 820,00 грн.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не оспорив та не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Отже, долучений до справи договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягає виконанню.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у передбачений в договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми за кредитним договором від 29 вересня 2022 року № 5975746 у розмірі 20 000,00 - тіло кредиту.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що відповідач є військовослужбовцем та в апеляційній скарзі зазначає про необхідність застосування положень, визначених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 зазначив, що перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року в справі № 426/4264/19.
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 29 червня 2024 року по теперішній час, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 27 лютого 2025 року № 211/89, а його статус учасника бойових дій підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 19 жовтня 2023 року.
Також згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 22 вересня 2022 року № 265, солдата ОСОБА_1 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 19 вересня 2022 року № 239-РС на посаду гранатометника, який прибув з військової частини НОМЕР_5 для подальшого проходження служби в місце дислокації військової частини НОМЕР_4 з 22 вересня 2022 року зараховано до списків особового складу.
Таким чином, апеляційний суд встановив, що з вересня 2022 року є військовослужбовцем, та на даний час проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Зазначене вказує на те, що на час укладення договору та в період виконання умов кредитного договору, а також станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, відповідач мав та має статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто у нього був відсутній обов'язок щодо сплати процентів за користування кредитом.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині та вважає за можливе долучити до матеріалів справи докази на підтвердження наявності статусу військовослужбовця у відповідача, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, оскільки повернення поштового повідомлення до суду першої інстанції з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», у розумінні ч.6 ст.272 ЦПК України, не є належним повідомленням учасника справи про розгляд справи, а тому колегія суддів вважає можливим прийняти долучені відповідачем до апеляційної скарги докази наявності статусу військовослужбовця у відповідача ОСОБА_1 .
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення, ухваленого судом першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, оскільки відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих відсотків у силу положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей».
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, ухвалене судом рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за основною сумою боргу за кредитним договором від 29 лютого 2022 року №5975746 в розмірі 20 000,00 грн.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним пропорційно до задоволеної частини позовних вимог стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1084,93 грн., а з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2914,60 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: місто Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, заборгованість за основною сумою боргу за кредитним договором від 29 лютого 2022 року № 5975746 в розмірі 20 000 грн. та судовий збір за подання позову у розмірі 1084 грн. 93 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: місто Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2914 грн. 60 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: