Справа № 761/42571/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8562/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
05 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_9 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні № 22024000000001155 від 17.12.2024 про накладення арешту на майно,-
Заступник начальника другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.
Просив накласти арешт на вилучене 30.09.2025 під час проведення обшуку, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Правобережна, буд. 1Б, а саме: ноутбука сірого кольору марки «Lenovo» S/N PF1CVK1B із зарядним пристроєм - 1 шт. з метою забезпечення його зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024, заборонивши вчиняти дії щодо користування, володіння та розпорядження вказаним майном.
В обґрунтування клопотання зазначив, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.110-2, ч.1 ст.111-2, ч.5 ст.190 КК України.
Відповідно до наявної інформації встановлено, що службові особи та засновники суб'єктів господарювання шляхом повідомлення завідомо неправдивих даних та приховування інформації про пов'язаність суб'єктів господарювання, заволоділи грошовими коштами в особливо великих розмірах, що надавались державою у вигляді грантів для виробництв переробної промисловості.
Так, відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.09.2025 було надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Правобережна, буд. 1Б.
30.09.2025 під час проведення обшуку за вказаною адресою виявлено та вилучено речі, які можуть слугувати доказами у кримінальному провадженні, належать ОСОБА_9 та безпосередньо не зазначені в ухвалі слідчого судді, а саме: ноутбук сірого кольору марки «Lenovo» S/N PF1CVK1B із зарядним пристроєм, на якому виявлено інформацію та документи щодо отримання грантів ТОВ «Юкрейніан Корн Кластер».
Постановою слідчого від 30.09.2025 року вилучене під час обшуку майно, визнано речовими доказами.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року клопотання заступника начальника другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна, в рамках кримінального провадження № 22024000000001155 - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 30.09.2025 під час проведення обшуку, за адресою: м.Запоріжжя, вул. Правобережна, буд. 1Б, а саме: ноутбук сірого кольору марки «Lenovo» S/N PF1CVK1B із зарядним пристроєм - 1 шт. з метою забезпечення його зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024, заборонивши вчиняти дії щодо користування, володіння та розпорядження вказаним майном.
Задовольняючи клопотання слідчий суддя дійшов до висновку, що вилучене майно має суттєве значення для досудового розслідування цього кримінального провадження, а також може бути використане як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_9 , 26.10.2025 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що ОСОБА_9 не має процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024, жодних кримінально караних діянь не вчиняв.
Постанова слідчого про визнання речовими доказами від 30.09.2025 є формальним рішенням, що не відповідає імперативним приписам п.2 ч.5 ст.110 КПК України, оскільки не містить належного обґрунтування та не розкриває відповідність вилучених об'єктів критеріям, визначеним ст.98 КПК України.
Протокол обшуку від 30.09.2025 не містить жодних відомостей про те, що вилучений за результатами проведення слідчої дії ноутбук відповідає критеріям ч. 2 ст. 167 КПК України, як і не містить інформації стосовно його значення для цього провадження, що додатково доводить безпідставність такого вилучення та необхідність його арешту.
Інші долучені до клопотання від 01.10.2025 матеріали, не обґрунтовують ні правову підставу, ні існування ризиків для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
З матеріалів судової справи та змісту оскаржуваної ухвали від 09.10.2025 вбачається, що рішення про накладення арешту на майно ОСОБА_9 постановлено без повідомлення власника майна чи його представника. При цьому прокурор у змісті клопотання від 01.10.2025 не посилався на ч. 2 ст. 171 КПК України і прямо зазначав, що вилучене у ОСОБА_9 майно має статус тимчасово вилученого. Розгляд клопотання мав здійснюватися в порядку ч. 1 ст. 172 КПК України, яка зобов'язує суд повідомити власника такого майна про дату та час судового розгляду. Суд розглянув клопотання без участі власника майна, застосувавши процесуальний порядок, передбачений ч. 2 ст. 172 КПК України, який стосується випадків, коли арешт накладається на майно, що не було тимчасово вилученим.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, в підтримку поданої апеляційної скарги, яку він підтримав з наведених в ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначав, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.110-2, ч.1 ст.111-2, ч.5 ст.190 КК України.
Громадяни України здійснювали фінансування окупаційної влади тимчасово окупованої території АР Крим з подальшою сплатою податків та зборів до бюджетів незаконно утворених органів влади, діяльність яких спрямована виключно на захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України.
Відповідно до наявної інформації встановлено, що службові особи та засновники суб'єктів господарювання шляхом повідомлення завідомо неправдивих даних та приховування інформації про пов'язаність суб'єктів господарювання, заволоділи грошовими коштами в особливо великих розмірах, що надавались державою у вигляді грантів для виробництв переробної промисловості.
Так, відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.09.2025 було надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: м. Запоріжжя, вул.Правобережна, буд. 1Б.
30.09.2025 під час проведення обшуку за вказаною адресою виявлено та вилучено речі, які можуть слугувати доказами у кримінальному провадженні, належать ОСОБА_9 та безпосередньо не зазначені в ухвалі слідчого судді, а саме: ноутбук сірого кольору марки «Lenovo» S/N PF1CVK1B із зарядним пристроєм, на якому виявлено інформацію та документи щодо отримання грантів ТОВ »Юкрейніан Корн Кластер».
Постановою слідчого від 30.09.2025 року вилучене під час обшуку майно, визнано речовими доказами.
Слідчий суддя зазначав, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
За таких обставин з метою збереження речових доказів, а також запобігання можливості їх приховування, знищення або відчуження вилученого в ході обшуку майна, слідчий суддя прийшов до висновку про задоволення клопотання про накладення арешту на майно.
З висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, а також обставини кримінального провадження №22024000000001155 від 17.12.2024, та відношення до нього вказаного майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що зазначене в клопотанні майно, підпадає під ознаки речових доказів, а також постановою слідчого від 30.09.2025 вищевказане майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено відношення майна до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Твердження апелянта про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Колегія суддів вважає, що не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали твердження апелянта, що слідчим суддею під час розгляду питання щодо арешту майна не здійснено належної перевірки та не обґрунтовано правову підставу і мету такого арешту, не перевірено законність походження майна вилученого під час обшуку, адже такі твердження мають бути перевірені органом досудового розслідування, під час розслідування кримінального провадження №22024000000001155 від 17.12.2024.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 30.09.2025 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, що встановлюються під час кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_9 не має процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає обов'язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника власника майна, слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3