17 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 756/11925/23
Провадження: № 22-ц/824/14006/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Напрієнко Марини Вікторівни в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Майбоженко А. М.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка розглядається спільно з заявою стягувача ОСОБА_2 про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, яка обґрунтована тим, що на примусовому виконанні в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває ухвала Київського апеляційного суду від 21.02.2025 у справі № 756/11925/23, якою до набрання судовим рішенням законної сили встановлено графік зустрічей ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька, ОСОБА_1 , та будь-яких інших осіб: кожної другої та четвертої суботи місяця з 11:00 до 19:00 години неділі. ОСОБА_1 зобов'язано забезпечити надання дитини матері у вказані дні. Виконання ухвали систематично здійснювалося за місцем проживання батька з дитиною: АДРЕСА_1 . Вимогою державного виконавця від 13.05.2025 було призначено проведення виконавчих дій на 24.05.2025 об 11:00 за адресою: м. Київ, вул. Л. Лук'яненка, 2-Д, 4 поверх, каб. 407 (Оболонський ВДВС), з обов'язком з'явитися сторонам. Згідно з відповіддю на адвокатський запит від 27.05.2025 №96131, державним виконавцем фактично визначено місце проведення виконавчих дій, саме приміщення Оболонського ВДВС, хоча судова ухвала зобов'язувала здійснювати передачу дитини безпосередньо за участю батька за місцем проживання. Лише після отримання вищезазначеного листа ОСОБА_1 стало відомо, що державний виконавець самовільно змінив місце проведення зустрічей, що, на його думку, є протиправним, суперечить чинному законодавству та не відповідає найкращим інтересам дитини. Такі дії створюють психологічний тиск як на батька, так і на дитину, та виходять за межі компетенції державного виконавця.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця Оболонського ВДВС у м. Києві Духоборової А. М. у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо визначення місця проведення виконавчих дій (зустрічей матері з дитиною) за адресою: АДРЕСА_2 , оформлені у формі вимоги від 13.05.2025;
визнати неправомірними дії державного виконавця щодо викликання ОСОБА_1 до ВДВС на 24.05.2025 об 11:00 у час фактичного здійснення побачення матері з дитиною, що, відповідно до попередніх дій, відбувалося за місцем проживання дитини;
скасувати рішення державного виконавця щодо визначення місця проведення зустрічей за адресою Оболонського ВДВС, оформлене у формі вимоги від 13.05.2025 року;
зобов'язати державного виконавця вирішити питання щодо місця виконання рішення суду у справі № 756/11925/23 відповідно до вимог закону та з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Духоборової А.М., вчинені у виконавчому провадженні НОМЕР_2, відмовлено.
Заяву ОСОБА_2 про зобов'язання боржника ОСОБА_1 подати звіт про виконання судового рішення задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 у місячний строк з моменту отримання ним та/або його представником копії цієї ухвали подати звіт про виконання судового рішення, а саме: ухвали Київського апеляційного суду від 21.02.2025 щодо зобов'язання батька дитини ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_4 для зустрічей дитини з матір'ю у встановлений судом графік побачень: кожної другої та четвертої суботи місяця з 11.00 год. до 19.00год. неділі.
Звіт про виконання судового рішення має відповідати вимогам, визначеним ст.453-3 ЦПК України, і охоплювати період з 21.02.2025 і по 25.06.2025.
Не погодившись із таким судовим рішенням в частині відмови в задоволенні скарги на дії виконавця, адвокат Напрієнко М. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просила скасувати ухвалу суду в оскаржуваній частині та постановити нову про задоволення скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом було порушено завдання судового контролю, адже судом оцінювалася поведінка сторін, а не законність дій виконавця. Вимога державного виконавця від 13.05.2025 року про виклик на 24.05.2025 року є неправомірною, тому що вона суперечить ухвалі суду, яка чітко визначила місце та час зустрічей дитини з матір'ю (за місцем проживання батька). Судом залишено поза увагою, що виконавець, замість винесення постанови, як передбачає Інструкція №512/5, діяв через вимогу, що є неправильною процесуальною формою. Суд проігнорував лист-відповідь ДВС, де прямо зазначено, що виконання ухвали мало відбутися в приміщенні ДВС, а не за місцем проживання дитини. Не враховано принцип найкращих інтересів дитини, оскільки передача дитини в установі ДВС, породжує стресову ситуацію для дитини. Суд не оцінив докази належним чином, зокрема, довідку психолога, на яку суд послався, не визнавши при цьому її допустимість. Зауважує, що поведінка дитини свідчила про її небажання зустрічатися з матір'ю, що має враховуватися згідно з практикою Верховного Суду та ЄСПЛ. Вважає, що суд першої інстанції підмінив суть розгляду, замість перевірки дій виконавця оцінював поведінку батька та психологічну атмосферу під час виконання судового рішення.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Череда Т. М. в інтересах ОСОБА_2 зазначила, що скарга боржника є необґрунтованою, ухвала суду є законною, обґрунтованою та винесеною з дотриманням норм права. Вимога державного виконавця відповідає Закону та Інструкції №512/5, а саме містить усі реквізити, винесена з метою забезпечення виконання судового рішення. Судове рішення не виконується боржником систематично, батько створює перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, провокує конфлікти у присутності дитини, не скористався правом на роз'яснення рішення, що виключає «непорозуміння» як підставу невиконання. Виконання рішення не обмежується виключно місцем проживання боржника, оскільки за законом місце вчинення певних дій може визначати державний виконавець, якщо це не визначено судом. Вважає, що всі дії виконавця спрямовані на реальне виконання судового рішення в інтересах дитини, а не формальне реагування.
В судовому засіданні адвокат Чокля Є. Ю. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Адвокат Череди Т. М. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необгрунтованими.
Ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року оскаржується лише в частині незадоволених вимог скарги на дії державного виконавця, а тому в іншій частині не переглядається.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, в провадженні Оболонського районного суду м.Києва перебувала цивільна справа № №756/11925/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10.05.2024 року визначено місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, ОСОБА_2 .
На момент вирішення справи малолітній ОСОБА_6 проживав з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 .
Дане рішення не набрало законної сили, оскільки було оскаржено батьком дитини ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції. Апеляційне провадження (на момент здійснення судового контролю) не завершено.
Під час апеляційного провадження 19.02.2025 представник адвокат Череда Т. М. в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції з заявою про забезпечення позову, в якій посилалась на те, що розпорядженням Подільської районної в м.Києві державної адміністрації було визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини, який дотримувався до 21.12.2024 року. Після передачі дитини батьку у цю дату, мати позбавлена будь-якої можливості спілкуватись з сином, у зв'язку з перешкодами з боку батька.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21.02.2025 року у цій справі заяву про забезпечення позову задоволено частково і до набрання судовим рішенням законної сили встановлено наступний графік зустрічей ОСОБА_2 з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб: кожної другої та четвертої суботи місяця з 11:00 год. до 19:00 год. неділі, а також зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_2 для зустрічей дитини з матір'ю у встановлений судом графік побачень (т. 1, а. с. 16-19).
На виконання ухвали Київського апеляційного суду від 21.02.2025 у справі № 756/11925/23 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 03.03.2025 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 21).
Вимогою державного виконавця від 13.05.2025 року призначено проведення виконавчих дій на 24.05.2025 року на 11:00 за адресою: Оболонського ВДВС у м. Києві, м. Київ, вул. Лук'яненка, буд. 2-Д, 4 поверх, 407 каб (т. 1, а. с. 11-12).
Боржник, ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, вважав, що вимогою від 13.05.2025 №87704 порушено його права, а саме виклик про явку до відділу ДВС на 24.05.2025 на 11:00 співпав по часу з часом побачень матері з дитиною, визначених судовим рішенням, яке перебуває на виконанні. Крім того, вважав, що цією вимогою визначено місце побачень матері з дитиною саме у приміщенні відділу ДВС без узгодження цього між сторонами виконавчого провадження і оформлене у вигляді вимоги державного виконавця.
Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з метою забезпечення реалізації судового рішення, яким визначено спосіб участі матері у вихованні дитини, насамперед для відновлення і збереження між ними емоційного зв'язку та родинних стосунків. Втім, незважаючи на мету цього судового рішення, жодної зустрічі матері з дитиною так і не відбулося.
Суд зауважив, що місце проведення таких зустрічей не було визначено ані у рішенні, ані у постановах державного виконавця після заслуховування сторін. До моменту розгляду справи зустрічі, які мали б відбутися, організовувались за місцем проживання батька дитини. Проте, фактично контакт між матір'ю та дитиною не був налагоджений.
Водночас, суд наголосив, що державний виконавець, діючи в межах наданих законом повноважень, здійснив усі необхідні та пропорційні заходи, спрямовані на забезпечення виконання судового рішення. Зокрема, боржника було двічі притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу, накладено тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом, про невиконання судового рішення повідомлено правоохоронні органи, а також до виконавчих дій було залучено фахівців органів внутрішніх справ і психолога районного центру соціальних служб.
Незважаючи на ці дії, контакт між матір'ю та дитиною не був відновлений. Боржник наполягав на тому, що дитина не бажає спілкуватися з матір'ю, однак надані матеріали, зокрема, відеозапис зустрічі з психологом, продемонстрували відсутність об'єктивних пояснень такої позиції дитини, а також свідчив про можливий тиск з боку сім'ї боржника. Суд відзначив, що спроба психолога з'ясувати причини поведінки дитини була перервана самим боржником під формальним приводом щодо необхідності узгодження переліку питань.
Інформаційна довідка, складена психологом та директором відповідного Центру, містить застереження про ознаки психологічного впливу на дитину з боку її близького оточення. Попри заперечення боржника щодо допустимості цього документа, суд вказав, що в межах судового контролю він не надає оцінки доказам як таким, а досліджує правомірність дій державного виконавця та їх відповідність цілям виконавчого провадження.
На момент складення останньої вимоги державного виконавця жодної фактичної зустрічі матері з дитиною не відбулося, що свідчить про продовження стану невиконання судового рішення та невідновлення емоційного зв'язку між матір'ю і дитиною.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що державний виконавець, усвідомлюючи складність ситуації та необхідність подальших узгоджених дій, обґрунтовано виніс вимогу про явку сторін виконавчого провадження до Оболонського відділу державної виконавчої служби на 24.05.2025 року для визначення конкретного місця виконання рішення, порядку залучення психолога та уточнення умов проведення виконавчих дій.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Європейський суд з прав людини зауважува, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади. Додатково можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній «повазі» до сімейного життя. В обох контекстах слід дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства, у тому числі між іншими зацікавленими третіми особами та з урахуванням свободи розсуду держави. Суд уже неодноразово встановлював, що у пов'язаних з питаннями опіки справах інтереси дітей мають надзвичайне значення. Найкращим інтересам дитини має приділятись першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків. У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз'єднання зі своєю дитиною та обов'язок національних органів влади сприяти такому возз'єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, «відновлення» сім'ї; обов'язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів. Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти (VYSHNYAKOV v. UKRAINE, 25612/12, § 34 - 37, ЄСПЛ, від 24 липня 2018 року).
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (частина перша та друга статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний суд вже неодноразововказував, що специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року в справі № 753/11909/21 (провадження № 61-2624св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19 (провадження № 61-10424св22)).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Відповідно до п.п.5-11 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з'явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.
Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Якщо сторона виконавчого провадження не з'явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.
При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.
У разі якщо боржник не виконує рішення у зв'язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
У разі якщо рішення неможливо виконати у зв'язку з виїздом за межі України боржника та/або дитини, стягувача, державний виконавець письмово роз'яснює сторонам право звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.
Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про встановлення побачення з дитиною з підстави, передбаченої пунктом 9 статті 39 Закону, до державного виконавця надійшла заява про відновлення виконавчого провадження у зв'язку із перешкоджанням боржником побаченню стягувача з дитиною, державний виконавець виносить постанову про відновлення виконавчого провадження.
Постанова про відновлення виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадженням та до суду, який видав виконавчий документ.
Після пред'явлення виконавчого документа до виконання державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені статтею 64-1 Закону.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 вважав, що вимогою від 13.05.2025 року №87704 порушено його права, а саме виклик до відділу ДВС на 24.05.2025 на 11:00 співпав по часу з часом побачень матері з дитиною, визначених судовим рішенням, яке перебуває на виконанні. Крім того, вважав, що цією вимогою визначено місце побачень матері з дитиною саме у приміщенні відділу ДВС без узгодження цього між сторонами виконавчого провадження і оформлене у вигляді вимоги державного виконавця.
Водночас, як правильно та вмотивовано встановив суд першої інстанції, зазначена вимога не містить жодного припису щодо присутності дитини чи конкретизації місця побачення. Метою вимоги булоу вирішення організаційних питань, що постали у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення, та в забезпеченні подальших ефективних виконавчих дій.
Суд обґрунтовано констатував, що з моменту відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (03.03.2025) і до моменту розгляду скарги не відбулось жодної зустрічі матері з дитиною, попри чітко визначений графік контактів. Державний виконавець не лише не залишився пасивним, а, навпаки, вжив весь комплекс, передбачених законом заходів, а саме,двічі наклав штрафи на боржника, обмежив його право на керування транспортом, повідомив поліцію про вчинення можливого кримінального правопорушення, залучив працівників органів внутрішніх справ і психолога.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поведінка боржника свідчить про систематичне ухилення від виконання судового рішення, що підтверджується не лише матеріалами виконавчого провадження, а й відеозаписами спілкування дитини з психологом, на яких дитина, не пояснюючи причин, відмовляється від контактів із матір'ю.
При цьому, колегія суддів відмічає, що спостереження психолога та довідка Центру соціальних служб від 29.04.2025 року свідчать про можливий психологічний вплив родини боржника на дитину щодо небажання спілкуватися з матір'ю. Ці обставини, попри спроби заперечення їх допустимості, не були спростовані належними доказами з боку скаржника.
Суд першої інстанції, діючи в межах наданих йому повноважень судового контролю, правильно зауважив, що завдання суду полягає не в оцінці кожного доказу по суті, а в перевірці законності дій державного виконавця та їх відповідності меті виконавчого провадження. У цьому випадку мета, яка полягає взабезпеченні виконання ухвали суду про графік побачень так і не була досягнута. Тому, організація зустрічі сторін 24.05.2025 року в приміщенні ДВС слугувала не для зміни місця побачення, а для вирішення процедурних питань, включно з визначенням місця виконання, порядку участі психолога, фіксації невиконаннясудовогорішення та можливих подальших дій.
Також, суд першої інстанції обгрунтовановідхилив припущення боржника, адже вимога виконавця не встановлює обов'язку з'явитися з дитиною, а боржник не надав доказів порушення його прав. Більше того, боржник не з'явився на виклик, пославшись на хворобу, чим унеможливив подальші виконавчі дії, що ще раз підтверджує свідоме затягування виконання судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу стягувачка правильно зауважує, що вимога державного виконавця від 13.05.2025 року №87704 була оформлена відповідно до чинного законодавства, містила усі передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень обов'язкові реквізити (назву органу, дані виконавця, номер виконавчого провадження, строк виконання, реквізити виконавчого документа та наслідки невиконання), і була винесена на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 21.02.2025 року про встановлення порядку побачень з дитиною.
Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника зосереджені переважно на формальній стороні оскаржуваного документа, зокрема на тому, що державний виконавець виніс «вимогу», а не «постанову». Водночас такі зауваження не мають визначального значення та не свідчать про порушення виконавцем вимог законодавства. Закон України «Про виконавче провадження» та підзаконні нормативно-правові акти передбачають, що державний виконавець має право оформлювати свої рішення як у формі постанови, так і у формі вимоги, залежно від характеру дій та обставин провадження.
Так, згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Це положення деталізовано в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України №512/5. Так, згідно з пунктом 7 розділу ІІ Інструкції:
«Державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження приймає рішення шляхом винесення постанов, а також вчиняє інші виконавчі дії шляхом направлення вимог, попереджень, запитів, повідомлень тощо...»
В свою чергу, пункт 5 того ж розділу передбачає: «У разі необхідності реалізації обов'язків боржника державний виконавець має право винести вимогу, яка є обов'язковою до виконання та підлягає примусовому виконанню...».
За таких обставин, вибір форми вимоги у цьому випадку повністю відповідає як закону, так і профільній Інструкції, і не може вважатися порушенням, допущених державним виконавцем.
Більше того, правову позицію щодо обов'язку державного виконавця діяти виключно у межах судового рішення підтверджує постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №753/11909/21, відповідно до якої «Державний виконавець зобов'язаний забезпечити виконання судового рішення у спосіб, визначений у самому рішенні, і не має повноважень змінювати його зміст».
Саме така модель дій була реалізована державним виконавцем у межах виконавчого провадження НОМЕР_1. Вимога, що стала предметом оскарження, є не лише формально допустимою, а й по суті відповідає завданням провадження, забезпечити реальне виконання судового рішення без змін його змісту, у визначених законом межах.
Крім того, доводи ОСОБА_1 про те, що єдиним допустимим місцем виконання ухвали має бути його місце проживання, є необґрунтованими і прямо спростовуються приписами ч. 3 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої місце вчинення виконавчих дій визначається судом або державним виконавцем. Це положення надає виконавцю право обирати таке місце, яке забезпечить досягнення мети виконавчого провадження, в даному випадку, реальну реалізацію ухвали суду про встановлення графіку побачень дитини з матір'ю.
Суд першої інстанції також обґрунтовано врахував обставини, що свідчать про цілеспрямоване створення перешкод ОСОБА_1 щодо реалізації судового рішення. Так, зафіксовано неодноразові випадки ухилення від виконання рішень суду, провокування конфліктів у присутності дитини, відмову допускати матір до побачення під формальними приводами, маніпуляції із правом власності на житло. Важливо підкреслити, що боржник не скористався своїм правом звернутись до суду за роз'ясненням судового рішення, хоча неодноразово заявляв про його нібито «незрозумілість». Така поведінка лише підтверджує небажання співпрацювати з виконавцем і досягти цілі, збереження стосунків дитини з обома батьками.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 також робить акцент на шкідливому психологічному впливі, який має на дитину обстановка у приміщенні державної виконавчої служби. Проте, колегія суддів вважає, що такі доводи жодним чином не підкріплені належними і допустимими доказами. Вони є припущеннями, заснованими на суб'єктивному сприйнятті боржника, і не мають під собою об'єктивного підґрунття. Посилання на «бажання дитини» чи її емоційний стан у приміщенні ДВС не супроводжуються жодними професійними висновками фахівців, які могли б підтвердити вплив конкретного місця на психологічний комфорт малолітньої особи.
Також, суд першої інстанції обґрунтовано не надав доказового значення довідці психолога, на яку посилався скаржниак, визнавши її неналежною з точки зору вимог до форми, стилю та процесу спостереження, а також з огляду на суб'єктивність висловлених у ній оцінок.
Підсумовуючи, колегія суддів відмічає?що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить об'єктивних доказів порушення його прав, ґрунтується переважно на формальних та технічних зауваженнях до дій виконавця, припущеннях і власних тлумаченнях норм права, тоді як реальні перешкоди у виконанні судового рішення створюються саме боржником.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року є обґрунтованою, законною, постановленою з урахуванням усіх значущих обставин справи та спрямованою на захист найкращих інтересів дитини, а відтак, підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 , 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Напрієнко Марини Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 28 листопада 2025 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В.А. Нежура