Унікальний номер справи 759/22509/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15139/2025
Головуючий у суді першої інстанції Н. Д. Бабич
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
05 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Н. Д. Бабич в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва.
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Н. Д. Бабич в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва.
24 жовтня 2024 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, в якому він просить визнати недійсним договір дарування (серія та номер: 1-153), укладений 04 березня 2024 року між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_5 як обдаровуваним, посвідчений нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Тітовою О.В., скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2867816380000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71882251 від 04.03.2024 року), стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що відповідач ОСОБА_2 має заборгованість перед ним, що підтверджується заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року, ухваленим у справі №759/307/24, однак вчинив дії спрямовані на виведення належного йому нерухомого майна з володіння останнього з метою уникнення подальшого звернення стягнення на таке майно, а саме: 04 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування серія та номер: 1-153, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Тітовою О.В.
11 лютого 2025 року до суду від представника позивача - адвоката Старовойтової Д.А. надійшла заява, з якої вбачається, що позовні вимоги пред'явлено до законного представника неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері - ОСОБА_3 , а також залучено до участі у справі третіх осіб, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Службу у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с.180-196 том №1).
В заяві, яку позивач назвав «про зменшення позовних вимог» ОСОБА_1 з посиланням на п. 6 ст. 3, ст. 6, ч. 3 ст. 13, ст. 234 ЦК України просить суд визнати недійсним договір дарування часток квартири, в частині дарування ОСОБА_2 належної йому частки квартири на користь ОСОБА_5 , укладений 04 березня 2024 року, посвідчений Тітовою О.В., державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №1-153, відновити становище, яке існувало до порушення шляхом скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 на частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2867816380000, проведену 04.03.2024 року державним реєстратором Тітовою О.В. (Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ), стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в особі законного представника (матері) - ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 04 березня 2025 року суд замінив неналежного відповідача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 - на належного відповідача - ОСОБА_3 , як законного представника малолітнього ОСОБА_5 , та залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Службу у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с.33-34 том №2).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2025 ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , треті особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання договору дарування частково недійсним та скасування державної реєстрації відмовлено.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року заяву представника відповідача та третіх осіб - ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 15000 грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 , витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 2500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 2 500, 00 грн.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_4 ,. подано апеляційні скарги в яких просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2025 скасувати, позов задовольнити, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі щодо рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2025, апелянт зазначає, що між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, було укдадено декілька договорів позики. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.04.2024 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 250,00 лоларів США та 25 613, 00 євро. 18.07.2024 приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з метою примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.04.2024.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відчуження відповідачем ОСОБА_2 належної йому частки квартри відбулося одразу після відкриття Святошинським районним судом м. Києва провадження у справі № 759/307/24 за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики.
На думку апелянта відповідач ОСОБА_2 - боржник (дарувальник), який відчужив своє майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї дитини після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зазначає, що справа не містить доказів надання правової допомоги саме ОСОБА_5 адвокатом Левчук М.О., і відсутні докази того, що у порядку ч. 3 ст. 59 ЦПК України законний представник ОСОБА_3 доручила адвокату Левчук М.О. представляти саме інтереси дитини.
Таким чином, на думку апелянта, ОСОБА_3 не є стороною (відповідачем) у справі, доказів на підтвердження надання адвокатом правової допомоги відповідачу ОСОБА_5 адвокатом Левчук М.О. не надано.
Відповідачем ОСОБА_3 та третіми особами, а також їх представником всупереч ч. 8 ст. 141 ЦПК України не було зроблено заяву до закінчення судових дебатів про те, що докази щодо понесених витрат на правничу допомогу будуть надані протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду.
Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою подано до суду відзив на апеляційну скаргу.
Зауважено, що нотаріусом було встановлено дійсні наміри сторін договору та розуміння ними тих правовових наслідків, які несе в собі посвідчення договору. Сторонами були надані всі необхідні документи для вчинення нотаріальної дії. На момент посвідчення договору дарування були повністю відсутні умови, які б перешкоджали нотаріусу у посвідченні договору дарування часток квартири на ім'я малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_2 через представника ОСОБА_9 подано до суду відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги про укладення договору дарування частини квартири для уникнення звернення стягнення на нерухоме майно не відповідають дійсності та не підтверджуються належними, допустимиим, достовірними доказами, а базуються виключно на припущеннях стороною позивача.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що метою укладення договору дарування часток квартири ним та його батьками (кожному належало по частки) було виключно забезпечення майнового благополуччя ОСОБА_5 .
Доводи позовної заяви про навмисні дії відповідача щодо виведення майна із свого володіння не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 станом на момент укладення договору дарування не був обізнаний про звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про стягнення з нього заборгованості та щодо можливого рішення суду про стягнення з нього певних грошових сум. Окрім того, ОСОБА_2 володів лише часткою квартири АДРЕСА_2 , загальна площа якої 45,43 кв. м., отже ринкова вартість однієї четвертої частки квартири є незначною і вона не покрила б суму заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Старовойтова Д.А. підтримала подані апеляційні скарги, просила задовольнити на підставі викладених у них доводах.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 представник відповідача Богатиренко О.В., представник відповідача ОСОБА_3 , третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокат Левчук М.О. заперечували проти задоволення апеляційних скарг, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2025 та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року просили залишити без змін як законні та обгрунтовані.
Представник третьої особа Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори до суду не з'явився, про час та дату розгляду справи контора повідомлялась належним чином, до суду апеляційної інстанції надійшла заява, в якій третя особа просить справу розглядати у відсутності представника Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори.
Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представник Служби у справах дітей та сімї Святошинської районої в м. Києві державної адміністрації у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності позивача, відповідача ОСОБА_3 , третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та за участі їх представника з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка позивача, відповідача ОСОБА_3 , третіх осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Старовойтової Д.А., відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_9 , предстаника відповідача ОСОБА_3 та третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвоката Левчука М.О., перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Судом встановлено, що заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року у справі 759/307/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договорами позики позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №1 від 19.08.2021р. в сумі 9 350, 00 доларів США, із яких тіло боргу 8 500, 00 доларів США та 850, 00 доларів США штраф; за договором позики №1 від 21.10.2021р. в сумі 9 900, 00 доларів, із яких тіло боргу 9 000, 00 доларів США та 900, 00 доларів США штраф; за договором позики №2 від 26.10.2021р. в сумі 9 900, 00 Євро, із яких тіло боргу 9 000, 00 Євро та 900, 00 Євро штраф; за договором позики №25/11 від 25.11.2021р. в сумі 15 713,00 Євро, із яких тіло 14 285 Євро та 1 428, 00 Євро штраф за договором позики №25/11 від 25.11.2021р., а всього стягнуто 19 250, 00 доларів США та 25 613, 00 Євро, судовий збір в сумі 13 420, 00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 38 000, 00 грн. (а.с.46-57 том №1).
Відповідачу ОСОБА_2 належала на праві власності частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Його батькам - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також належало по частки вказаної квартири.
04 березня 2024 р. між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , як дарувальниками з однієї сторони, та їх малолітнім онуком та сином ОСОБА_5 17.07.2015, від імені якого діяла його мати - ОСОБА_3 (як законний представник), як обдаровуваний, був укладений договір дарування часток квартири (а.с.2-3 том №3).
Так, за умовами договору дарування частки квартири від 04 березня 2024 року, дарувальники в рівних частках кожен, подарували, а обдаровуваний прийняв в дар частки квартири номер АДРЕСА_2 . В договорі дарування вказано, що він укладається згідно з розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації №147 від 09 лютого 2024 року про надання дозволу на укладання договору дарування частки квартири ОСОБА_5 , 2015 року народження.
З матеріалів справи про вчинення договору дарування, укладеного 04 березня 2024 року, які надані суду Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою вбачається, що із заявами про надання дозволу на укладання договору дарування частки квартири ОСОБА_5 , 2015 року народження, до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації звертались усі дарувальники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 (а.с.4 том №3).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач на момент укладення договору дарування частки квартири від 04 березня 2024 року діяв недобросовісно, з метою завдати шкоди кредитору або ж без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором. Позивач не надав суду беззаперечних доказів того, що ОСОБА_2 , укладаючи договір дарування 1/4 частки свої квартири, діяв саме з метою завдати йому шкоди і не спростував доводів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що метою укладення оспорюваного договору дарування було забезпечення малолітнього сина ОСОБА_2 житлом.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 серня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 15000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 2 500 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати, пов'язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 2 500 грн. 00 коп.
Задовольняючи частково заяву представника відовідача та третіх осіб про ухвалення додаткового рішення, суд беручи до уваги характер спірних правовідносин у цій справі, а також з огляду на принцип пропорційності та розумності, вважав, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідачем ОСОБА_3 є пропорційним до предмета спору та обґрунтованим, та підлягає задоволенню у розмірі 15000,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу третім особам по 10 000,00 грн. кожному, суд вважав заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не пропорційним до предмета спору та необґрунтованим, виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг зі складання письмових пояснень на позов, основні аргументи якого є тотожними, з тими, що були викладені у поясненнях як ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з зогляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, суд вважає, що заява а цій частині підлягає задоволенню частково, на суму 5 000, 00 грн. по 2500,00 грн на кожну третю особу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи в цій частині.
Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.
Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Стаття 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24) судом сформовано такий правовий висновок: для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Також суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова ВерховногоСуду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).
Також Верховним Судом в постанові від 05 лютого 2025 року у справі №757/52379/21-ц (провадження №61-3339св24) вказано, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення прав власності не є належними, оскільки для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційних дій (рішень, записів) щодо цього майна не вимагається.
Як вбачається з позову ОСОБА_1 заявлено вимогу про визнання недійсним договору дарування частки квартири, в частині дарування ОСОБА_2 належної йому частки квартири на користь ОСОБА_5 , укладеного 04 березня 2024 року, в тому числі як укладеного з метою приховання належного відповідачу ОСОБА_2 об'єкта нерухомого майна у вигляді частки у квартирі та уникнення звернення стягнення на це майно в рахунок погашення боргу, який визначений на підставі заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року, яке набрало законної сили і перебуває на виконанні.
Отже, на думку колегії суддів дослідженню підлягає питання щодо обставин та мети укладення саме ОСОБА_2 договору дарування 1/4 частки квартири.
Так, 04.03.2024 співвласниками квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 були: ОСОБА_6 - частина; ОСОБА_7 - частина; ОСОБА_11 - частина; ОСОБА_2 - частина. Загальна площа квартири становить 45,43 кв. м. ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_5 . ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_2 і бабою та дідом малолітнього ОСОБА_5 .
Оскільки обдарованим є малолітня дитина, то відповідно даний договір дарування був укладений в інтересах малолітнього ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Стаття 18 вищезазначеного Закону передбачає право дитини на житло: держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини (прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року) передбачає в статті 16, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на повагу до приватного та сімейного життя : кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 при укладанні договору дарування діяв виключно з метою недопущення звернення стягнення заборгованості за договорами позики на його частку в квартирі, не підтверджено матеріалами справи.
Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 станом на момент укладення договору дарування був обізнаний про відкриття провадження у справі №759/307/24 щодо стягнення з нього заборгованості за позовом ОСОБА_1 . Судом було ухвалено майже через два місяці після укладення договору дарування, а саме 30.04.2024 заочне рішення, тобто рішення суду було ухвалено за відсутності ОСОБА_2 .
На твердження апелянта, шо відповідач має у користуванні застосунок «Дія» та із судовими рішеннями був ознайомлений через застосунок «Дія» на момент відкриття судового провадження, апеляційний суд зауважує.
З відповіді Міністерства цифрової трансформації від 07 січня 2025 року вбачається, що користувач ОСОБА_2 авторизований в мобільному додатку Порталу Дія (Дія) з 2021-12-28 10:23:55. Також зазначено, що вищевказаний користувач завантажував судове рішення у справі 759/307/24 May 2, 2024 14:17:05, тобто після того, як у справі №759/307/24 було ухвалено рішення 30 квітня 2024 р. (а.с.107-109 том №2).
Доказів вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження та копії позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики матеріали справи не містять.
Суд розуміє, що ОСОБА_2 був обізнаним про те, що у нього існує заборгованість перед ОСОБА_1 за договорами позики, але укладання ним договору дарування частки квартири не свідчить про те, що він уникав виконання своїх зобов'язань перед ОСОБА_1 за договорами позики.
ОСОБА_1 , до укладання відповідачем договору дарування, не звернувся до суду з заявою про забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи №759/307/24 щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Щодо додаткових витрат, стягнених за додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача в розмірі 15000,00 грн., надав до суду договір № 14/03/2025-ц про надання правничої допомоги від 14.03.2025 р. (а.с. 107-114, том №3), додаткову угоду № 1 до договору від 14.03.2025 р. № 14/03/2025-ц про надання правничої допомоги від 14.03.2025 р., згідно якої вартість правововї допомоги становить 15 000,00 грн. (а.с.115, том № 3), акт прийому передачі наданої правової допомоги від 14.07.2024 р. (а.с. 134, том№3), як представник третіїх осіб надав до суду, на підтвердження витрати на кожного з них по 10000,00 грн., договір № 13/03/2025-ц про надання правничої допомоги від 13.03.2025 р. (а.с. 116-123, том №3), додаткову угоду № 1 до договору від 13.03.2025 р. № 13/03/2025-ц про надання правничої допомоги від 13.03.2025 р., згідно якої вартість правововї допомоги становить 10000,00 грн. (а.с.124, том № 3), акт прийому передачі наданої правової допомоги від 14.07.2024 р. (а.с. 135, том №3), договір № 13/03/2025-ц2 про надання правничої допомоги від 13.03.2025 р. (а.с. 125-132, том №3), додаткову угоду № 1 до договору від 13.03.2025 р. № 13/03/2025-ц2 про надання правничої допомоги від 13.03.2025 р., згідно якої вартість правововї допомоги становить 10 000,00 грн. (а.с.133, том № 3), акт прийому передачі наданої правової допомоги від 14.07.2024 р. (а.с. 136, том №3), довіреність (а.с.138, том №3).
Відповідно до актів прийому - передачі послуг від 14.07.2024 наданих адвокатом Левчуком М.О., належним чином надав клієнту юридичні послуги (правову допомогу), зазначені в Договорі № 24/03/2025-Ц від 14.03.2025, а клієнт ОСОБА_3 прийняла надану правову допомогу на суму 15 000,00 грн., клієнт ОСОБА_6 в сумі 10 000 грн., клієнт ОСОБА_7 в сумі 10 000,00 грн.
Посилання апелянта у апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідачем не зазначено у відзиві попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, що є підставою для відмови в задоволені заяви, є безпідставними, оскільки, як вбачається з відзиву поданого до суду 14.03.2025 року від ОСОБА_3 до (а.с.44-55 том №2) в ньому заначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат в розмірі 15 000,00 грн.
Також у письмових поясненнях третіх осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ( а.с 49-51, 53-55 том №2) зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат в розмірі 10 000,00 грн.
Отже, наведене дає підстави дійти висновку про обізнаність позивача та його представника щодо розміру судових витрат відповідача та третіх осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Критерії реальності та розумності розміру адвокатських витрат застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги характер спірних правовідносин у цій справі, а також з огляду на принципи пропорційності та розумності, на думку колегії суддів, заявлений віповідачем ОСОБА_3 розмір витрат у сумі 15 000, 00 грн. на оплату послуг адвоката є пропорційним до предмета спору.
Щодо витрат на правову допомогу третім особам по 10000,00 грн. кожному, суд вважав заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є пропорційним до предмета спору та необґрунтованим, виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг зі складання письмових пояснень на позов, основні аргументи якого є тотожними, та дійшов до висновку про стягнення по 2500,00 грн на кожню третю особу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують.
Рішення суду та додаткове рішення суду відповідають вимогам чинного законодавства, наданим сторонами доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником ОСОБА_4 без задоволення, а судові рішення першої інстанції без змін.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року залишити без змін.
Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 28 листопада 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна