Справа № 646/6759/25
Провадження № 2/646/3635/2025
(ЗАОЧНЕ)
20.11.25 м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючий - суддя Серпутько Д.Є.,
за участі секретаря судового засідання - Соболь Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Основ'янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 200519872 від 29.04.2016 року у розмірі 46572,06 грн, з яких: 9891,74 грн заборгованість за основним боргом; 20059,05 грн заборгованість за відсотками, 3% річних - 2698,03 грн, інфляційні втрати - 13923,24 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.04.2016 року між Публічним акціонерним товариством «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та відповідачем укладено угоду № 200519872 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору на умовах повернення, платності, строковості банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 10200 грн., з встановленим строком користування з 29.04.2016 року по 29.04.2019 рік, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20.07.2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16.
Ухвалою суду від 10.07.2025 року провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив розгляд справи провести без його участі, проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, день та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, включно з публікацією оголошення на офіційному вебпорталі «Судова влада України», причини неявки суду не повідомив, заява про розгляд справи у його відсутність до суду не надходила.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280-282 ЦПК України.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників, розгляд справи здійснюється судом за їх відсутності та, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність доказів, які містяться в матеріалах справи, приходить дійшов до наступного.
Позивачем до суду надані документи, згідно яких 29.04.2016 року між Публічним акціонерним товариством «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та відповідачем укладено угоду № 200519872 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору на умовах повернення, платності, строковості банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 10200 грн, з встановленим строком користування з 29.04.2016 року по 29.04.2019 рік, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, що підтверджується копією заяви (оферти), анкети № 2682631, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, що містять власноручний підпис відповідача.
20.07.2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16, що підтверджується реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами (додаток № 1 до договору № 7_БМ про відступлення права вимоги від 20.07.2020 року).
Як вбачається з розрахунку суми заборгованості за кредитним договором № 200519872 від 29.04.2016 року, інфляційних втрат та 3% річних за боржником наявна основна сума заборгованості за договором - сума боргу - 29950,79 грн, інфляційні витрати - 13923,24 грн за період від 06.03.2022 року по 06.03.2025 року, 3% річних - 2698,03 грн за період від 06.03.2022 року по 06.03.2025 року.
За приписами частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються учасниками цивільної справи.
Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини в аспекті оцінки аргументів сторін, сформовану по справі «Серявін та інші проти України» № 4909/04, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» № 303A, п. 29).
Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із приписами частин першої та третьої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із приписами статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частин першої - третьої статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Окрім того, суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).
Стосовно заборгованості відповідача у зазначеному позивачем розмірі суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
У якості доказу про наявність заборгованості відповідача у сумі 46572,06 грн, з яких 9891,74 грн заборгованість за основним боргом; 20059,05 грн заборгованість за відсотками, інфляційні витрати - 13923,24 грн за період від 06.03.2022 року по 06.03.2025 року, 3% річних - 2698,03 грн за період від 06.03.2022 року по 06.03.2025 року, позивачем надано розрахунок, змістом якого фактично є відображення кінцевих зазначених вище сум заборгованості.
Детального розрахунку сум заборгованості за основною сумою боргу позивачем суду не надано.
Отже, суд критично ставиться до підтвердження заборгованості у зазначеному розмірі наданим розрахунком, який не відображає ні період, за який здійснювався розрахунок заборгованості за основним боргом, нарахування несплачених відсотків за користування кредитом, ні відсоткову ставку, ні залишкову суму кредиту, на яку, згідно із договором, мають бути нараховані відсотки.
Таким чином, із змісту зазначеного документу неможливо встановити заборгованість у розмірі 9891,74 грн - заборгованість за основним боргом та у розмірі 20059,05 грн - заборгованість за відсотками.
Окрім того, надана позивачем виписка за кредитним рахунком не може уважатись безумовним доказом підтвердження достовірності розміру заборгованості в частині нарахованих та несплачених відсотків, оскільки в даній виписці не міститься інформація про розмір відсоткової ставки, яка застосовувалася первісним кредитором, що позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування відсотків. Також зазначена виписка не містить інформації з дати укладення договору - 29.04.2016 року, до 2017 року, що не дозволяє визначити факт перерахування кредитних коштів відповідачу.
Тому, суд уважає, що за відсутності інших доказів, наявна в матеріалах справи розрахунок заборгованості, та виписка по рахунку у наданій формі не містять детального розрахунку/інформації такої заборгованості, з яких убачалося би здійснення боржником останньої оплати за кредитом, дані щодо руху коштів на рахунку, інформацію про внесення/невнесення відповідачем коштів на погашення кредиту та на оплату відсотків щомісячно, та не можуть слугувати належними доказами наявності у відповідача заборгованості за основним боргом та по сплаті відсотків перед позивачем у заявленому ним до стягнення розмірі.
Окрім того, сам по собі договір факторингу та реєстр прав вимоги до нього, які є похідними від кредитного договору, не є безумовними доказами підтвердження достовірності розміру заборгованості.
Стосовно інфляційних витрат та 3% річних суд приходить до такого висновку.
Відповідно до п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Загальновідомим є факт, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року, строком на 30 діб, введено воєнний стан, який триває на час розгляду позовної заяви та неодноразово продовжувався.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні стягнення інфляційних витрат та 3% річних за кредитним договором, що нараховані згідно із розрахунком, наданим позивачем за період після 24.02.2022 року.
Згідно із частиною першою статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із вимогами частин першої та шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 569/15311/21 зазначено, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Отже, ураховуючи наведене вище, оцінивши надані позивачем докази та встановлені відповідно ним обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості за основним боргом, нарахованими та несплаченими відсотками, що підлягає стягненню, а також нарахування інфляційних витрат та 3% річних за період, за який такі нарахування підлягають списанню кредитодавцем, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, сплачені позивачем судові витрати по справі залишаються за ним.
Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282, 289, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -
Відмовити у задоволенні позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи - в той же строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, ЄДРПОУ: 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Д.Є. Серпутько