Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 листопада 2025 року Справа № 520/17423/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про стягнення суми,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних - 2 679,53 грн, інфляційні втрати - 12312,67 грн за заборгованість по пенсії за період з 25.01.2021 по 01.11.2024.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині позовних вимог щодо стягнення з головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 25.01.2021 по 01.11.2024 в сумі 134807,60 грн.
В обґрунтування позову покликається на те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/17680/24 що перерахунок пенсії проведений з 25.01.2021 та з 01.11.2024 та пенсія виплачується з 01.07.2025 3 в новому розмірі. Різницю у виплаті пенсії в розмірі 134 807, 60 грн за період з 25.01.2021 року по 01.11.2024 буде виплачено в межах затверджених бюджетних асигнувань для здійснення відповідних виплат. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. Просить позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що у жовтні поточного року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 по справі № 520/17680/24 головним управлінням з 01.01.2021 здійснено перерахунок пенсії. З 01.11.2024 пенсія виплачується з урахуванням рішення суду. Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон) виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України». Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Різницю в пенсії, обчислену за рішенням суду за період з 01.01.2021 по 31.01.2024, буде виплачено в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Враховуючи зазначене, виплату різниці в пенсії, нараховану на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 по справі № 520/17680/24 за період з 01.01.2021 по 31.01.2024 буде проведено за наявності виділення коштів на цю мету з Державного бюджету України. Позивач просить нарахувати інфляційні витрати та компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Відсутні підстави вважати, що право Позивача на отримання компенсації буде порушено пенсійним органом. Більш того, стосовно вимог Позивача в стягненні 3% річних за користування грошовими коштами Головне управління зазначає, що ніякими грошовими коштами головне управління не володіє та не користується, бо більше, в матеріалах пенсійної справи Позивача міститься лише сума (цифра) заборгованості Головного управління перед ОСОБА_1 , тому вимоги в стягнення 3% річних за користування грошовими коштами є безпідставними та нічим не обґрунтовані. Щодо посилання позивача на те, що виплата інфляційних витрат, 3% річних за користування грошовими коштами та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, то головне управління зазначає, що дійсно право на таку компенсацію виникає при затримці її виплати, але виплачені вони повинні бути в момент виплати суми заборгованості і лише в разі не виплати цієї суми при виплаті заборгованості це право буде порушене. Тобто, не заперечуючи права позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у зв'язку з тим, що спірні суми не були нараховані та виплачені своєчасно, головне управління зазначає, що право позивача на їх отримання буде порушено лише в разі невиплати органами пенсійного фонду цих інфляційних витрат, 3% річних за користування грошовими коштами та компенсації в момент виплати суми заборгованості. Просить у позові відмовити.
Третьою особою подано до суду письмові пояснення на позов. Наводить аргументи про те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №520/17680/21 головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області проведено перерахунки пенсії, та проводиться виплати в межах затверджених бюджетних асигнувань. Не виплачені суми пенсії, включені до Реєстру судових рішень, що визнається відповідачем та не заперечується позивачем. Тому, за результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини та фактичних обставин справи, можна прийти висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень. В даному випадку відсутнє цивільно-правове порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними. Отже, головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення цієї статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Відтак, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції, відсутні. Просить у позові відмовити.
Ухвалою суду від 07.07.2025 заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.
Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/17680/24, зокрема, зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника, передбаченої Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки Міністерства внутрішніх справ України в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Харківській, Полтавській та Сумській областях ( філія ГСЦ МВС) №100/17347 (вих. №31/32-006) від 09.05.2024 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на листопад 2019 року, починаючи з 25.01.2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання судового рішення відповідачем здійснено нарахування відповідачем з 01.01.2021 здійснено перерахунок пенсії. З 01.11.2024 пенсія виплачується з урахуванням рішення суду. Різницю в пенсії, обчислену за рішенням суду за період з 01.01.2021 по 31.01.2024 у розмірі 134807,60 грн буде виплачено в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати інфляційного збільшення заборгованості та 3% річних у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії згідно з судовим рішенням, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
При цьому, у процедурі за ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).
Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії є реально отримані (а не уявно можливі до нарахування) виплати (як винагорода за працю) третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця за рівнозначною посадою (або тією ж самою, або прирівняною).
Так, за визначенням ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з ст.4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі №420/2411/19 (пункт 77)).
Необхідно зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також суд зауважує, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Поряд із цим, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року у цивільній справі № 6-2759цс15.
Вищевказаними рішеннями визначено обов'язок пенсійного органу перерахувати та виплатити пенсію позивачу, однак без визначення конкретної суми грошового зобов'язання.
З врахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними, відтак вказані доводи апелянта є помилковими.
Разом із тим у межах спірних правовідносин відповідач у контексті застосування ч.2 ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ не вчиняв протиправної бездіяльності, оскільки у межах спірних правовідносин жодних платежів з виплати боргу (що є обов'язковою передумовою виникнення відповідного обов'язку за змістом Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ) не проводив, що свідчить про відсутність події, з якою закон пов'язує виникнення обов'язку вчинити дії щодо нарахування інфляційних збитків.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору. Разом із тим, під час застосування міри майнової відповідальності пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч.2 ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2662-ХІІ, ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.
Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонеру втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України у такому випадку не застосовуються, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача саме інфляційне збільшення заборгованості у сумі 12312,67 грн та 3 відсотка річних у сумі 2679,53 грн, у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому у таких необхідно відмовити.
У відповідності до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У адміністративному позові ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про стягнення суми - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, майдан Свободи, 5, код ЄДРПОУ 14099344;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, вулиця Єніна Євгенія, будинок №18, код ЄДРПОУ 37874947.
Повне судове рішення складено суддею 28.11.2025.
Суддя М. І. Садова