28 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6162/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування грошового забезпечення позивача.
Позовні вимоги ґрунтуються на порушені права позивача на гідне грошове забезпечення та протиправній бездіяльності відповідача щодо його нарахування відповідно до норм чинного законодавства України.
Ухвалою суду від 01.10.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено строки відповідачеві строки для вчинення процесуальних дій (а.с. 72).
Ухвалою від 03.10.2025 року суд роз'єднав позовні вимоги. В провадженні цієї адміністративної справи за №340/6162/24 залишились позовні вимоги, відповідно до яких позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 30 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті допомоги на оздоровлення за 2023 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовий званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплаті відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків ї: виплати" в період з 30 січня 2023 року по 19 травня 2023 року.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період з 30 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно замеханізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення за 2023 рік замеханізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 де постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку: порушенням строків їх виплати" в період з 30 січня 2023 року по 19 травня 2022 року.
Відповідач надав відзив на позов та вказав про відсутність підстав для проведення перерахунку грошового грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Надав запитувані судом докази (а.с. 82-89).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши наявні у справі матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
У спірному періоді позивач перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.01.2023 року №30 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 (а.с. 14).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.03.2025 року №63 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частин НОМЕР_2 у зв'язку з вибуттям до нового місця служби та проведено з ним остаточні розрахунки (а.с. 15).
На запит позивача від 25.06.2025 року (а.с. 59-64) щодо розміру отримуваного грошового забезпечення у період перебування на службі та способу його розрахунку, відповідач листом від 12.09.2025 року №2046 (а.с. 66-70) повідомив, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі і безпосередньо грошового забезпечення ОСОБА_1 , використовувалась стала величина - 1762,00 грн. Повідомив, що підстав для перерахунку грошового забезпечення, компенсацій за невикористані відпустки та допомог, за період з 2023-2025 років, немає (а.с. 34-39)
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі по тексту - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців строкової військової служби (додаток 12); схему тарифних коефіцієнтів за посадами курсантів вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання) та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів вищої освіти Міністерства фінансів, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, ліцеїстів військових ліцеїв, військово-морських ліцеїв, ліцеїв-інтернатів, ліцеїв цивільного захисту, ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою та ліцеїв з військово-спортивною підготовкою з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (додаток 13); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14) до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Вказана постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі по тексту - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відтак, на думку суду, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Своєю чергою, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), як і відповідні закони про Державний бюджет на 2022, 2023 роки, жодних застережень щодо застосування для визначення розміру грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як було зазначено вище, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права:
з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 є обов'язковими для врахування судом першої інстанції у спірних правовідносинах.
Таким чином, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Слід також зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, згідно якого внесено зміни до вказаного вище пункту 4 Постанови № 704.
Тобто, з 29 січня 2020 року з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, а саме: для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 передбачають, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу є додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України №704.
Додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 є Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
З вищевикладеного слідує, що у період з 30.01.2023р. по 19.05.2023р. у позивача виникло право на обчислення розміру грошового забезпечення шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції, а саме: множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З огляду на зазначене суд прийшов до висновку, що під час проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 , зокрема з 30.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, відповідач при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення зобов'язаний був застосовувати абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, що була чинна до 19.05.2023 включно.
Тобто для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням мав використовуватись розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відповідач, відмовивши здійснити перерахунок грошового забезпечення, не заперечував, що за період проходження позивачем служби у військовій частині розміри посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, (а саме 1762,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривня.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень.
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривні.
Відтак, посадовий оклад позивача з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року мав визначатись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 року - 2684,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704. Аналогічним чином мали бути розраховані усі інші складові грошового забезпечення позивача.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період 30.01.2023р. по 19.05.2023р року включно у належному розмірі.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/2139/23 Велика Палата погодилася із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Оскільки доказів інформування позивача про розрахунок грошового забезпечення та розмір прожиткового мінімуму, який врахований для нарахування його грошового забезпечення під час перебування на військовій службі, матеріали справи не містять, такою датою має бути надана інформація, яка містила довідку щодо нарахування грошового забезпечення. Інформація була надана відповідачем 12.09.2025 року, а довідка (картка особового рахунку) за період з 30.01.2023 року по 19.05.2023 року фактично була надана на виконання ухвали суду в ході розгляду справи, разом із відзивом на позовну заяву 17.10.2025 року.
Відтак, позивач не пропустив строк звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо права позивача на виплату компенсації у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян відповідно до законодавства, суд виходить з наступного.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону №2050-III, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу зазначених норм Закону №2050-III, який дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Враховуючи аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 прийшов до висновку про те, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
З урахуванням наявності факту невиплати позивачу належного грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу, суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Подібна правова позиція також була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі № 803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21.
Отже, у вказаній частині позов також є обґрунтованим.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у непроведенні нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (в тому числі одноразових, додаткових складових грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення) за період з 30.01.2023 по 19.05.2023 року включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу (з урахуванням проведених виплат) грошове забезпечення (в тому числі одноразових, додаткових складових грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення) за період з 30.01.2023 по 19.05.2023 року включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМ України від 21.02.2001 №159.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем правомірність своїх дій у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами не доведено.
За таких підстав позов підлягає задоволенню.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2023 року по 19.05.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) перерахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення (в тому числі одноразові, додаткові складові грошового забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення) з 30.01.2023 року по 19.05.2023, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, а саме з 30.01.2023 року по 19.05.2023 року - 2684,00 грн., та виплатити донараховане грошове забезпечення, а також нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМ України від 21.02.2001 № 159, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО