27 листопада 2025 року м. Київ справа №640/38713/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому позивач із наступними змінами, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування і не виплати компенсації майнових втрат ОСОБА_1 за період дати набуття права 21.06.2011 до здійснення доплати 10.07.2018 одноразової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (в редакції чинній на 21.06.2011);
- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення страхової суми в розмірі 396358,60 грн, 3% річних від простроченої суми - 48210,90 грн відшкодування моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, він звернувся до Міністерства Оборони України з проханням виплатити йому суму неодержаних доходів, на що отримав відмову, що і зумовило його звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
23.07.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 23.07.2024 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач вказав про необґрунтованість позовних вимог та відсутності правових підстав для задоволення позову. Крім того, відповідачем вказано про пропуск строку звернення позивача з позовом до суду.
Разом з тим, суд звертає увагу, що при відкритті провадження у даній справі судом досліджено обставини справи щодо строків звернення позивача з даним позовом, у зв'язку із чим дане клопотання не підлягає задоволенню.
Позивач у відповіді на відзив вказав про необґрунтованість доводів відповідача.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проаналізувавши зміст наведеної норми, суд вважає, що передбачене нею нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, що в свою чергу не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі, а тому, оскільки в цій справі між позивачем та відповідачем не виникли грошові правовідносини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних за несплату коштів при звільнені є безпідставними.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 826/22865/15 та від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.
Суд також звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, в якій Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. За змістом ст. 1192, ч. 2 ст. 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до п. 200.23 ст. 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вказаних вище позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин можуть застосовуватися норми, які передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII визначено індексацію грошових доходів населення, як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).
Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті, проте, частиною 2 статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку №1078).
Таким чином, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку №1078.
Щодо обрахунку 3% річних, суд зауважує, що на відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3% / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Враховуючи вищевказане, суд висновує, що позивач має право на відшкодування інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, яка на виконання рішення суду була йому нарахована.
Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що обов'язок здійснити відшкодування відсутній, також відповідачем не заперечується наведений позивачем в позовній заяві розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, що в загальному розмірі становлять 396358,60 грн.
Отже, беручи до уваги наведені вище обставини, а також відсутність заперечень з боку відповідача щодо розрахунку розміру річних та інфляційних витрат, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується відшкодування позивачеві моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1-2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тобто, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, з яких вбачається, що позивач звертався за допомогою, у зв'язку з душевними стражданнями, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими в частині та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування і не виплати компенсації майнових втрат ОСОБА_1 за період дати набуття права 21.06.2011 до здійснення доплати 10.07.2018 одноразової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (в редакції чинній на 21.06.2011).
Стягнути з Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 (РНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) інфляційне збільшення страхової суми в розмірі 396358,60 грн (триста дев'яносто шість тисяч триста п'ятдесят вісім гривень 60 копійок), 3% річних від простроченої суми - 48210,90 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.