27 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/9400/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати за періоди з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, додаткової винагороди, премії та інших складових грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у вересні 2020 року, у березні 2021 року, у травні 2022 року, у березні 2023 року, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у грудні 2020 року, у грудні 2021 року, у грудні 2022 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року відповідно (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), та множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704); зобов'язання провести перерахунок та виплату за періоди з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, додаткової винагороди, премії та інших складових грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у вересні 2020 року, у березні 2021 року, у травні 2022 року, у березні 2023 року, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у грудні 2020 року, у грудні 2021 року, у грудні 2022 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року відповідно (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), та множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та йому у період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення (постійних та одноразових видів), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач вважає, що оскільки з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови №704 до зазначених змін, то відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року позивачу поновлено строк звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, покликаючись на відсутність правових підстав для перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням в іншому розмірі, ніж обчисленого з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року (а.с.57-63).
Також відповідач вважає, що позов подано з пропуском строку звернення до суду, що зобов'язує суд залишити позовну заяву без руху.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Передусім з приводу аргументів відповідача про пропущення строку звернення до суду з позовом суд зазначає, що зазначене питання вирішувалося при відкритті провадження, зокрема, ця обставина слугувала причиною залишення позовної заяви без руху. Відповідач не надав суду доказів, які б вказували на помилковість висновків про поновлення строку звернення до суду в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 у спірний період - з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено записами військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.9-10).
З карток особового рахунку військовослужбовця за 2020-2023 роки (а.с.11 зворот-13) вбачається, що ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад у розмірі 2820,00 грн; оклад за військовим званням “солдат» у розмірі 530,00 грн. Також у складі місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 була встановлена надбавка за особливості проходження служби, премія, а з серпня 2021 року ще й надбавка за вислугу років.
Крім того, позивачу була виплачена грошова допомога для оздоровлення у вересні 2020 року у сумі 10208,70 грн, в березні 2021 року у сумі 10644,40 грн, в травні 2022 року у сумі 13677,38 грн та в березні 2023 року у сумі 21657,98 грн. Також в грудні 2020 року була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у сумі 530,00 грн, у грудні 2021 року у сумі 530,00 грн, у грудні 2022 року у сумі 5388,89 грн.
Листом від 26 серпня 2025 року №894/фс у відповідь на звернення позивача щодо перерахунку грошового забезпечення відповідно до пункту 4 Постанови №704 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що позивачу за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням здійснювалося із використанням розрахункової величини - прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року (а.с.10 зворот-11).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Поряд з тим пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
З 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов'язаних із застосуванням пункту 4 Постанови №704 (у редакції, яка діяла з 29 січня 2020 року) при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.
Необхідно зазначити, що пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020 рік).
У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.
У постанові від 25 вересня 2025 року у справі №140/11638/24 Верховний Суд вказав, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідач у листі від 26 червня 2025 року №894/фс підтвердив, що у спірному періоді грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані згідно з Постановою №704 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, тобто 1762,00 грн (а.с.8).
Натомість у Законі України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законі України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законі України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законі України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законі України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня 2020 року - 2102,00 грн, з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн; з 01 січня 2022 року - 2481,00 грн; з 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі - Постанова №481) скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., №20, ст. 662).
Пунктом 2 Постанови №481 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704 та викладено абзац перший в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Підсумовуючи сказане, суд дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, як розрахункову величину, що призвело до виплати грошового забезпечення у період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року (до набрання чинності Постановою №481) у меншому розмірі, ніж належить.
Одночасно суд зазначає, що за змістом приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197; далі - Порядок №260), військовослужбовцям щомісячно виплачується: надбавка за вислугу років на військовій службі у відповідних відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням (пункт 1 розділу ІV); надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків (пункт 1 розділу VI); щомісячна премія (не менше 10 відсотків посадового окладу), виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункти 1, 2 розділу XVI). Крім того, у разі набуття права на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIII); один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV).
Отже, виплата надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Як було зазначено судом вище, ОСОБА_1 виплачувалися названі види грошового забезпечення у період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Таким чином, у межах заявлених позовних вимог позивачу підлягає перерахунку грошове забезпечення (постійні та одноразові його види) за період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року) як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення за період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року із обчисленням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 6000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 13 червня 2025 року, укладеного між адвокатом Світлицькою З.О. та ОСОБА_1 (а.с.14 зворот-16), додаток від 13 червня 2025 року до договору (а.с.11), розрахунок обсягу наданих правничих послуг Суботі О.С. від 19 серпня 2025 року (а.с.18), довідку-квитанцію від 19 серпня 2025 року (а.с.18 зворот).
Відповідно до розрахунку обсягу наданих правничих послуг Суботі О.С. від 19 серпня 2025 року (а.с.18) адвокатом Світлицькою З.О. надано такі послуги: підготовка та подання заяви в порядку досудового врегулювання спору до Військової частини НОМЕР_1 про виплату всіх належних виплат за 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року (1 год); підготовка та подання позову (5 год) - 6000,00 грн.
Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю із категорією справи і предметом позову (а.с.57-63).
Суд зауважує, що позивач вільний у виборі адвоката та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).
Враховуючи складність справи (у такій категорії справ наявна усталена судова практика), значення справи для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг (складення позовної заяви), виходячи із принципів обґрунтованості їх розміру, заперечення відповідача щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 17 липня 2020 року по 19 травня 2023 року із обчисленням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати у сумі 2000,00 грн (дві тисячі грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк