Справа № 600/5388/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
28 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
в листопаді 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 93 протоколу від 31 серпня 2024 року №18/в комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 25% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 93 протоколу від 30 серпня 2024 року №18/в комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким солдату в запасі ОСОБА_1 , звільненому з військової служби 30 листопада 2023 року та якому 22 березня 2024 року під час первинного огляду органам МСЕК установлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 15 січня 2023 року, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу в особовому складі військової частини НОМЕР_1 .
15 січня 2023 року ОСОБА_1 отримав поранення, яке визнано таким, що пов'язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 від 04 квітня 2023 року №1578.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, позивач переніс операцію та перебував на тривалому стаціонарному лікуванні внаслідок отриманого поранення.
Позивачу видано свідоцтво про хворобу №869, яке затверджено Регіональною військово-лікарською комісією 26 жовтня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 листопада 2023 року №338 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини 30 листопада 2023 року.
04 грудня 2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видано голові Чернівецької ОКМУ «Центр МСЕК» направлення на проходження ОСОБА_1 огляду та встановлення проценту втрати працездатності та групи інвалідності.
03 січня 2024 року військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 видано направлення на огляд медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) №3.
У період з 15 січня 2024 року по 22 березня 2024 року Міжрайонною загальною профільною МСЕК №2 було проведено огляд ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №242/1 від 22 березня 2024 року, в якому вказано, що ступінь втрати позивачем працездатності у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, становить 25%.
На підставі акта огляду МСЕК №242/1 ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи Міжрайонної загально профільної МСЕК №2» 22 березня 2024 року позивачу видані довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №114004.
При цьому, як вбачається зі змісту довідки ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи» Міжрайонної загально профільної МСЕК №2 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії 12 ААА №114004 від 22 березня 2024 року, датою проходження позивачем огляду у МСЕК зазначено «15.01.-22.03.2024».
За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів про призначення одноразової грошової допомоги (факт звернення позивача про призначення йому виплати такої допомоги жодних з учасників справи не заперечується), комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням ступеня втрати працездатності 25% внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, оскільки заявника ( ОСОБА_1 ) звільнено з військової служби 30 листопада 2023 року, а 22 березня 2024 року встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Вказане рішення оформлено витягом з протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 серпня 2024 року №18/в (пункт 93).
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову у призначення одноразової грошової допомоги, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, починаючи з дня звільнення з військової служби (30 листопада 2023 року), вчиняв активні дії, пов'язані з проходженням лікарсько-консультативної комісії, документи за результатами проведення якої в подальшому були скеровані до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), якою в період з 15 січня 2024 року по 22 березня 2024 року було проведено огляд ОСОБА_1 на визначення ступеня втрати ним професійної працездатності у зв'язку з отриманим пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Документи, пов'язані з проходженням позивачем ЛКК для їх огляду у МСЕК, надійшли до останньої 15 січня 2024 року, тобто в межах тримісячного строку з дня звільнення позивача з військової служби. Натомість кінцевою датою проведення МСЕК огляду позивача вважається 22 березня 2024 року.
Проте, як свідчить зміст витягу з протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 серпня 2024 року №18/в, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні виплати спірної одноразової грошової допомоги, не врахував указаних вище обставин.
Приймаючи оскаржуване рішення, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не звернула увагу на те, що у графі "4.Дата огляду" довідки ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи» Міжрайонної загально профільної МСЕК №2 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії 12 ААА №114004 від 22 березня 2024 року датою проходження позивачем огляду у МСЕК зазначено « 15.01.-22.03.2024».
Суд першої інстанції врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2024 року у справі №540/3059/20, де зазначено, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у спірній ситуації тримісячний строк, визначений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, було пропущено не з вини ОСОБА_1 та з незалежних від нього причин, а тому позивач не може бути позбавлений права на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Відтак, суд першої інстанції вказав про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Стаття 41 Закону №2232-ХІІІ передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII, останній поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Статтею 12 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок втрати працездатності, передбаченої ст. 16 Закону №2011-XII.
Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Аналізуючи викладене, колегія суддів зазначає, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII передбачає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-XII визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2014 №975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок №975).
Пунктом 2 Порядку №975 установлено, що особам, які до набрання ним чинності мають право на отримання одноразової грошової допомоги допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до п.3 Порядку №975 - днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
За пунктом 21 Порядку №975 - військовослужбовець, військовозобов'язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органу у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Пунктом 22 Порядку №975 передбачено, що призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 23 Порядку №975 - керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених п.п. 20 і 21 такого Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 Порядку №975, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Апелянт зазначає, що позивача звільнено 30.11.2023, а ступінь втрати працездатності встановлено 22.03.2024, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 320/4821/19 сформулював висновок у подібних правовідносинах з питання призначення та виплати грошової допомоги у зв'язку з встановленням ступеню втрати працездатності у зв'язку із травмою, що пов'язана із захистом Батьківщини про те, що: « у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.».
Водночас, Верховний Суд у постанові від 26.04.2024 у подібних правовідносинах, повертаючи справу № 260/2081/23 на новий розгляд, вказав, що суди попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги, вважаючи непропущеним встановлений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тримісячний строк, не встановили обставини, що спричинили пропуск такого строку, зокрема ті, що передували отриманню довідки МСЕК, в тому числі коли саме документи надійшли до МСЕК, чи були наявні інші непереборні обставини, що могли спричинити затримку видачі МСЕК відповідної довідки та чи вживала позивачка дії щодо прискорення розгляду МСЕК її документів.
Як встановлено судом першої інстанції, починаючи з дня звільнення з військової служби (30 листопада 2023 року), позивач вчиняв активні дії, пов'язані з проходженням лікарсько-консультативної комісії, документи за результатами проведення якої в подальшому були скеровані до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), якою в період з 15 січня 2024 року по 22 березня 2024 року було проведено огляд ОСОБА_1 на визначення ступеня втрати ним професійної працездатності у зв'язку з отриманим пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Документи, пов'язані з проходженням позивачем ЛКК для їх огляду у МСЕК, надійшли до останньої 15 січня 2024 року, тобто в межах тримісячного строку з дня звільнення позивача з військової служби. Натомість кінцевою датою проведення МСЕК огляду позивача вважається 22 березня 2024 року.
Таким чином, позивач об'єктивно не мав можливості для отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки висновку МСЕК про встановлення часткової втрати працездатності передувала тривала підготовка документів до МСЕК та їх подальший розгляд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірній ситуації тримісячний строк, визначений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, було пропущено не з вини ОСОБА_1 та з незалежних від нього причин, а тому позивач не може бути позбавлений права на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, інших обґрунтувань, окрім як пропуск позивачем тримісячного строку з дня звільнення з військової служби, апеляційна скарга не містить.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.