Справа № 640/3839/22 Головуючий у 1-й інстанції: Ільков В.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
27 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаль М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач/апелянт/ФУ ГШ ЗСУ) про:
- визнання протиправною бездіяльність ФУ ГШ ЗСУ щодо не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 вересня 2019 року по 30 грудня 2021 року;
- зобов'язання ФУ ГШ ЗСУ відповідно до Порядку обчислення середнього грошового забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 вересня 2019 року до 30 грудня 2021 року у розмірі 1 451 092, 32 грн;
- зобов'язання ФУ ГШ ЗСУ відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, здійснити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб ОСОБА_1 при виплаті йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 вересня 2019 року до 30 грудня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу на посаді заступника начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України та має вислугу понад 38 років. На день виключення зі списків особового складу 31 серпня 2019 року з ним не було проведено повного розрахунку, чим відповідач порушив вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України. Під час звільнення не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також не проведено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2019 року. На виконання судових рішень відповідач здійснив виплати лише частково і з істотною затримкою. Зокрема, остаточний розрахунок за індексацією та компенсацією було проведено лише 30 грудня 2021 року, тобто через 852 календарні дні після звільнення. Позивач послався на положення статей 116, 117 КЗпП України, відповідно до яких у разі затримки розрахунку при звільненні працівникові підлягає виплаті середній заробіток за весь час такої затримки до дня фактичного розрахунку. Оскільки спеціальне законодавство не регулює питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, до цих правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства за аналогією закону. Право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є формою компенсації за несвоєчасне виконання державою своїх зобов'язань, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 31 травня 2018 року у справі № 822/1032/16, від 30 січня 2019 року у справі №820/13335/16 та інших. Пославшись на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 640/1667/21, якою спір між ним і відповідачем про індексацію грошового забезпечення було вирішено на користь позивача, зазначив про підтвердження наявності тривалого правопорушення з боку відповідача.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ФУ ГШ ЗСУ відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 вересня 2019 року по 30 грудня 2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, але не більш як за шість місяців.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ФУ ГШ ЗСУ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначило, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, хоча правовий статус військовослужбовців регулюється спеціальним законодавством, а не трудовим. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами чи установами, а проходять військову службу, що є державною службою особливого характеру відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наголошено, що пункт 242 Положення про проходження військової служби у ЗСУ (затвердженого Указом Президента № 1153/2008) прямо визначає обов'язок повного забезпечення військовослужбовця на день виключення зі списків особового складу, а тому механізм гарантування своєчасного розрахунку вже врегульовано спеціальними актами. Військовослужбовець має право перебувати у списках особового складу до моменту проведення всіх розрахунків, що виключає необхідність застосування статей 116-117 КЗпП України. Позивач добровільно погодився на виключення зі списків особового складу частини, тобто фактично відмовився скористатись передбаченим Положенням правом залишатись у складі військової частини до повного розрахунку, тому підстав для компенсації середнього заробітку не існує. Фінансове управління також послалося на судову практику Верховного Суду, зокрема постанови у справах № 825/66/16 та № 825/742/16 від 04 грудня 2019 року, які підтверджують, що до правовідносин військовослужбовців положення трудового законодавства не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду визнає можливість зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, виходячи з принципу справедливості, співмірності та розумності. Суд першої інстанції не врахував цих принципів, не оцінив тривалу пасивну поведінку позивача, обставини воєнного стану та суспільну значимість функцій Фінансового управління у забезпеченні обороноздатності держави.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач підтримав висновки суду першої інстанції, просив залишити його рішення без змін. Зазначив, що твердження апелянта про непоширення на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України є помилковим, оскільки військовослужбовці є громадянами України, на яких поширюється дія Конституції та законів держави. Відсутність у спеціальному законодавстві норми, яка б регулювала питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не може бути підставою для звільнення суб'єкта владних повноважень від обов'язку дотримуватись загальних принципів права і гарантій, передбачених трудовим законодавством. За частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності спеціального закону суд застосовує аналогію закону або аналогію права. Тому до спірних правовідносин правомірно застосовано статті 116 і 117 КЗпП України, оскільки спеціальні норми не містять положень про компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні. На підтвердження цієї позиції ОСОБА_1 послався на рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 та правові висновки Верховного Суду, зокрема у справах № 823/1023/16, № 805/2948/17-а, № 807/3664/14, № 240/11439/19, якими підтверджено можливість застосування норм трудового права до публічної служби у випадках прогалин у спеціальному регулюванні. Також заперечив твердження відповідача, що його виключення зі списків особового складу відбулося за власною згодою. Жодного підтвердження згоди на виключення без проведення остаточного розрахунку не існує, а самі розрахунки були здійснені лише через 852 календарні дні після звільнення - 30 грудня 2021 року. Навпаки, відповідач сам визнав, що виплата індексації та грошової компенсації за невикористані дні відпустки здійснювалась лише на виконання рішень судів у справах № 640/24799/19, № 640/1145/20 та № 640/1667/21, що підтверджує протиправну затримку остаточного розрахунку. Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення розміру компенсації, позивач наголосив, що рішення суду першої інстанції є виваженим і враховує принципи справедливості та співмірності, оскільки суд уже обмежив розрахунок шістьма місяцями. При цьому саме бездіяльність відповідача спричинила затримку на понад два роки, а тому жодних підстав для зменшення відшкодування не існує.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, виданого Головним відділенням кадрів Міністерства оборони України 31серпня 2001 року.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 19 серпня 2019 року № 467 відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) полковника ОСОБА_1 , заступника начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31 серпня 2019 року № 166 позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З наданої до суду копії витягу із наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31 серпня 2019 року № 166 слідує, що позивачу станом на день звільнення з військової служби не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
У відповідь на звернення позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій від 31 серпня 2019 року, тимчасово виконуючим обов'язки начальника управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України начальником юридичної служби Збройних Сил України надано відповідь від 19 листопада 2019 року № 316/1507, згідно з якою військовослужбовцям Збройних Сил України у зв'язку з дією особливого періоду, додаткові відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних дні на рік не надаються з 14 березня 2014 року і по даний час; положеннями Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
У відповідь на звернення позивача від 05 грудня 2019 року щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік зазначено, що розрахунок при звільнені позивача з військової служби відповідачем здійснено згідно витягу з наказу від 31 серпня 2019 року №166 у повному обсязі; відсутні правові підстави для нарахування і виплати звільненим військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2020 року у справі №640/24799/19 визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
19 травня 2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2020 року у справі № 640/24799/19 відповідачем нараховано і виплачено позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у сумі 123 195, 57 гривень.
Ознайомившись з грошовим атестатом серії ЗУ № 408600, позивачу стало відомо, що відповідачем в 2016, 2018 та 2019 роках індексація грошового забезпечення була виплачена не в повному обсязі, а в 2017 році взагалі не виплачувалась, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2020 року у справі № 640/1145/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2019 року.
23 жовтня 2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2020 року у справі № 640/1145/20 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року відповідачем було нараховано і виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року у сумі 3 166, 35 грн, з урахуванням базового місяця - січня 2016 року та раніше здійснених виплат.
Не погоджуючись з застосуванням в якості базового місяця індексації січня 2016 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року у справі № 640/1667/21 відмолено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 640/1667/21 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов позивача задоволено частково.
Визнано протиправними дії ФУ ГШ ЗСУ щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січня 2008 року.
Зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січня 2008 року та раніше виплачених сум індексації.
Зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2019 року з урахуванням базового місяця - березня 2018 року та раніше виплачених сум індексації.
30 грудня 2021 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 640/1667/21 відповідач здійснив виплату позивачеві індексації грошового забезпечення у сумі 118 863, 74 грн (за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січня 2008 року і за період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2019 року з урахуванням базового місяця - березня 2018 року та раніше виплачених сум індексації).
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Оскільки оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, з ним погодились сторони, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За визначенням, що міститься у статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
На виконання частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, у тому числі Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на яке посилається апелянт, не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не передбачене положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Зазначене питання врегульоване Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, які відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.
Згідно із статтею 47 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Зазначене підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з статтею 117 КЗпП України.
Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення позивача до суду, діяла попередня редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачала, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку без будь-яких обмежень у часі.
Суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норму статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності лише після їх виникнення, чим порушив принцип дії закону в часі, передбачений статтею 58 Конституції України, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, враховуючи, що спірні правовідносини виникли та тривали у період дії попередньої редакції статті 117 КЗпП України, яка не містила обмеження часовим виміром у шість місяців, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен здійснюватися, виходячи з усього періоду затримки - до дня фактичного проведення виплати.
При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги зобов'язального характеру, обмежився лише зазначенням періоду, за який підлягає виплаті середнє грошове забезпечення - шість місяців, не здійснивши розрахунку конкретного розміру суми, що підлягає стягненню. Такий підхід не є належним способом захисту порушеного права, оскільки відсутність у рішенні визначеного грошового еквівалента позбавляє можливості визначити пропорційність стягнення за статтею 317 КЗпП України.
Відтак суд, задовольняючи позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача провести виплату, мав визначити конкретний розмір грошової компенсації, що відповідає обставинам справи, розміру середнього грошового забезпечення та періоду затримки розрахунку, чого зроблено не було.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено зі Збройних Сил України 31 серпня 2019 року, а фактичний розрахунок щодо виплати належних сум грошового забезпечення (компенсації за невикористану відпустку та індексації) загальним розміром 245 225, 66 грн проведено не в день звільнення, а поетапно:
- 19 травня 2020 року - 123 195, 57 грн;
- 23 жовтня 2020 року - 3 166, 35 грн;
- 30 грудня 2021 року - 118 863, 74 грн.
З довідки ФУ ГШ ЗСУ від 02 вересня 2019 року № 305/480 слідує, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 1 703, 16 грн.
Кількість днів, впродовж яких на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку, - 852 календарні дні. Розмір середнього заробітку позивача за цей період становить 1 451 092, 32 грн (1 703, 16 грн х 852 календарні дні).
Колегія суддів зауважує, що затримка у здійсненні виплати всіх належних позивачу сум була зумовлена наявністю спору між сторонами цієї справи щодо наявності правових підстав для виплати індексації та компенсації за невикористану відпустку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З довідки ФУ ГШ ЗСУ від 03 вересня 2019 року № 305/488, виданої ОСОБА_1 , вбачається, що при звільненні йому було виплачено суму у розмірі 1 166 445, 83 грн.
Оцінюючи характер спірних правовідносин, причини тривалості затримки, поведінку сторін та ступінь вини відповідача, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами звільненого військовослужбовця та державного органу, який здійснює фінансування в умовах воєнного стану та обмеженого бюджетного ресурсу.
Тому, враховуючи принцип співмірності та розумності, тривалість затримки остаточного розрахунку (852 календарні дні), співвідношення між сумою невиплачених у день звільнення коштів (245 225, 66 грн) та розміром грошового забезпечення, фактично виплаченого при звільненні (1 166 445, 83 грн), що становить близько 21 %, проведення повного розрахунку без необґрунтованих зволікань після набрання рішеннями законної сили, а також те, що частина належних виплат - компенсація за невикористану відпустку та індексація здійснена відповідачем поетапно у різні періоди після ухвалення судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що сума у розмірі 65 000 грн є справедливою, співмірною та достатньою компенсацією середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, яка відповідає принципам добросовісності, пропорційності та узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
Тому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів та визначеного розміру середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, з урахуванням висновків, наведених у цій постанові.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року змінити, виклавши резолютивну частину про зобов'язання фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, визначивши розмір такої виплати у сумі 65 000, 00 гривень.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.