Справа № 580/1929/25 Головуючий у 1 інстанції - Каліновська А.В.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
27 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мельничука В.П., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо визначення 54% розміру суддівської винагороди при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням від 21.01.2025 №232730026950 та щодо відмови в його перерахунку за рішенням від 07.02.2025 №232730026950;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити, перерахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 70 % суддівської винагороди з 10.12.2024.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.02.2025 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді (22 роки 3 місяці 22 дні), також період навчання в Ленінградському вищому військово-політичному училищі протиповітряної оборони імені Ю.В. Андропова, як період проходження строкової військової служби (2 роки), стаж роботи на посадах слідчого та старшого слідчого (2 роки 9 місяців 19 днів) та індивідуальну адвокатську діяльність (3 роки);
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.02.2025 про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та з 10.12.2024 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Позивач звернувся до уповноваженого органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.01.2025 № 4226, якою просив зарахувати до стажу роботи на посаді судді період навчання, індивідуальну адвокатську діяльність та проходження військової служби.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.02.2025 відмовлено у перерахунку пенсії.
Позивач, вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у зарахуванні до його стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді також період проходження військової служби та періодів навчання, звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що на підставі абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, безумовно підлягає зарахуванню стаж роботи позивача на посадах слідчого та старшого слідчого відповідно, що становить 2 роки 9 місяців 19 днів. Крім того, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає до зарахування до стажу позивача, який дає право на отримання довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді, також індивідуальна адвокатська діяльність, як стаж роботи в галузі права, вимога щодо якого визначена законом, як кваліфікаційна, та надавала право для призначення позивача на посаду судді, який становить 3 роки.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, періоди проходження військової служби з 04.08.1982 по 15.05.1992 та з 22.05.1992 по 21.11.1997, періоди навчання з 01.09.1981 по 14.07.1982 та з 01.19.1999 по 16.06.2000 не підлягають зарахуванню до стажу роботи на посаді судді.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 142 Закону №1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
За приписами частин 1 та 2 статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас, абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини 1 статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково. Тобто до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом, як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі №9901/805/18 зазначено, що частину 2 статті 137 Закону про судоустрій 2016 року потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Як встановлено судом першої інстанції стаж позивача на посаді судді становить 22 роки 3 місяці 22 дні.
На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-XII "Про статус суддів" та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів".
Згідно з частиною 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" зі змінами, внесеними Законом України від 24.02.1994 № 4015-XII "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів", до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 08.08.1982 до 03.07.1986 був курсантом Ленінградського вищого військово-політичного училища протиповітряної оборони імені Ю.В. Андропова.
Частиною 2 статті 11 Закону СРСР від 12.10.1967 "Про загальний військовий обов'язок", чинної на час навчання ОСОБА_1 у Ленінградському вищому військово-політичному училищі протиповітряної оборони, було встановлено, що громадяни, прийняті до військово-навчальних закладів, є такими, що перебувають на дійсній військовій службі і називаються курсантами. На них поширюються обов'язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби. Вони та їхні сім'ї користувалися правами, пільгами та перевагами, встановленими чинним законодавством для військовослужбовців строкової служби та їхніх сімей.
Згідно з пунктом 1 статті 13 вказаного Закону СРСР для солдатів і сержантів Радянської Армії, берегових частин і авіації Військово-Морського Флоту був установлений дворічний строк дійсної військової служби.
У військовому училищі передбачалось, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба (частина перша статті 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ).
Таким чином, як законодавство колишнього СРСР, так і законодавство України прирівнювало до проходження дійсної (строкової) військової служби період навчання у військово-навчальних закладах.
Отже, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню два роки навчання в Ленінградському вищому військово-політичному училищі протиповітряної оборони як період проходження строкової військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2018, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 9901/455/18.
Також, колегією суддів встановлено, що відповідно до послужного списку позивача до призначення на посаду судді з 01.02.1995 до 25.02.1997 та з 26.02.1997 до 21.11.1997 він обіймав посади слідчого та старшого слідчого відділу Рубіжанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області відповідно.
Таким чином, на позивач має право на зарахуванням до стажу роботи на посаді судді відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII стажу роботи на посадах слідчого та старшого слідчого відповідно, що становить 2 роки 9 місяців 19 днів.
Частиною 2 статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018 рку) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесені зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2018, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.
Враховуючи правове регулювання та висновки Верховного Суду у даній категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо необхідності зарахування позивачу до стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді, також індивідуальну адвокатську діяльність, як стаж роботи в галузі права, вимога щодо якого визначена законом, як кваліфікаційна, та давала право для призначення позивача на посаду судді, який становить 3 роки.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Мельничук В.П.
Мєзєнцев Є.І.