Справа № 320/37123/24 Головуючий у 1-й інстанції: Парненко В.С.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
27 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мельничука В.П., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ТОВ «В-Ліфт» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №10919137/44922758 від 17.04.2024 про відмову в реєстрації податкової накладної №2 від 12.03.2024 (реєстраційний номер 9075351755);
- скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №11109405/44922758 від 24.05.2024 про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 02.04.2024 (реєстраційний номер 9114383008);
- скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №11109404/44922758 від 24.05.2024 про відмову в реєстрації податкової накладної №2 від 04.04.2024 (реєстраційний номер 9114370272);
- зобов'язати ДПС України зареєструвати наступні податкові накладні № 2 від 12.03.2024, № 1 від 02.04.2024, № 2 від 04.04.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 позов задоволено.
В подальшому, до суду першої інстанції від представника ТОВ «В-Ліфт» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000, 00 грн.
Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №320/37123/24 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» до Головного управління ДПС у місті Києві, Державної податкової служби України про скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково:
- стягнуто з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» (пр. Відрадний, будинок 95-Г, м. Київ, 03061, код ЄДРПОУ 44922758) судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.;
- стягнуто з Державної податкової служби України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» (пр. Відрадний, будинок 95-Г, м. Київ, 03061, код ЄДРПОУ 44922758) судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки витрати на правничу допомогу в сумі 20 000, 00 грн. підтверджено належними доказами, то вони підлягають стягненню з відповідачів на користь ТОВ «В-Ліфт».
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване додаткове рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення вимог заявника, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, на переконання колегії суддів, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Колегія суддів констатує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн. позивачем надано:
- договір про надання правничої допомоги від 09.07.2024 №4/07-24;
- додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 09.07.2024 № 4/07 24;
- рахунок на оплату № 2 від 09.07.2024;
- рахунок на оплату № 9 від 19.08.2024;
- виписка по рахунку адвоката за 08.08.2024 по 30.12.2024 від 30.12.2024.
В той же час, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».
Так, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг (подання позовної заяви та супроводження справи), ціну позову, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідачів, колегія суддів вважає, що справедливою та співмірною сумою, яка підлягає компенсації ТОВ «В-Ліфт» на професійну правничу допомогу є 10 000, 00 грн.
Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неспівмірність стягнення витрат на правничу допомогу із складністю справи.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що на користь ТОВ «В-Ліфт» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн., з яких: 5 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України та 5 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Відповідно до статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, однак не вірно вирахував їх розмір, що є підставою для зміни додаткового судового рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність додаткового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його змінити, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи і частково порушено норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві задовольнити частково.
Додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 змінити, виклавши абзаци 2 та 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» (пр. Відрадний, будинок 95-Г, м. Київ, 03061, код ЄДРПОУ 44922758) судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Стягнути з Державної податкової служби України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «В-Ліфт» (пр. Відрадний, будинок 95-Г, м. Київ, 03061, код ЄДРПОУ 44922758) судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.».
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Мельничук В.П.
Кузьменко В.В.