Справа № 620/133/25 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Соломко І.І.
Іменем України
26 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
27.12.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач; в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 01.01.2020 по 13.02.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 13.02.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто ОСОБА_1 . Ухвалюючи вказане судове рішення, суд першої інстанції вказав на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, а у заяві про усунення недоліків від 09.01.2025 не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з підтвердженням належними доказами.
Не погоджуючись з Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, 05.02.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане судове рішення та направити справу на продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що перебуваючи на спеціальних завданнях та бойових виходах, у нього не було часу думати про правильність нарахування йому грошового забезпечення та він не міг очікувати, що Держава може умисно недоплачувати такому грошове забезпечення.
Позивач звернув увагу, що початок відліку 3-х місячного строку визначається не моментом виключення військовослужбовця зі штату військової частини при звільненні або переведенні, а з отримання письмового повідомлення роботодавця про нараховане та виплачене грошове забезпечення за весь період служби.
ОСОБА_1 відмітив, що для того, щоб дізнатися позивачу про порушення його прав, йому не достатньо було б лише знати діюче законодавство, він мав би проаналізувати також актуальну судову практику (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18).
З цих та інших підстав апелянт вважає, що судове рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
11.03.2025 ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі, які просив взяти до уваги та в яких зазначив, що він міг дізнатися про порушення його права лише з повідомлення щодо складових елементів заробітної плати (грошового забезпечення) та податкових відрахувань за період здійснення виплати, яке, всупереч положенням ст. 110 КЗпП України та ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», відповідач не здійснював.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 продовжено строк розгляду апеляційної скарги на достатній для повного, всебічного з'ясування обставин строк та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
08.04.2025 ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі, які просив взяти до уваги та в яких зазначив, зокрема, що застосуванню до спірних правовідносин в частині періоду з 01.01.2020 по 18.07.2022 включно підлягає частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній по 18.07.2022.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
На стадії апеляційного розгляду спірним є питання дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 13.02.2024.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Застосовуючи зазначений підхід при вирішення цієї справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірний період з 01.01.2020 по 13.02.2024 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX та після цього.
Як наслідок, період з 01.01.2020 до зміни приписів статті 233 КЗпП України регулюється положеннями цієї статті в редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2020 до 18.07.2022 суперечать правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Водночас, до позовних вимог, які стосуються періоду після зміни приписів статті 233 КЗпП України, ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, застосуванню підлягають положення частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з днем, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС).
Колегія суддів констатує відсутність належних та допустимих доказів того, що позивача у розумінні статті 233 КЗпП було повідомлено належним чином про виплачені при звільненні кошти. Відтак, встановлений законом строк звернення до суду щодо позовних вимог за період з 20.07.2022 станом на час подання позову не почав спливати, а відтак не є пропущеним.
Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, повернення позову на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 312, 320, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року - скасувати.
Адміністративну справу №620/133/25 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких