28 листопада 2025 року м. Чернігів Справа № 620/5856/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Скалозуба Ю. О., розглянувши в письмовому провадженні звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про виконання рішення суду у справі
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025, що набрало законної сили 21.08.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
22.09.2025 позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі. Заява мотивована тим, що незважаючи на те, що рішення суду набрало законної сили, боржник станом на день подання даної заяви рішення суду не виконав, що є порушенням приписів законодавства, а також порушує права позивача.
Ухвалою суду 02.10.2025 заява прийнята до розгляду та надано боржникові строк для подання пояснень.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ухвалу суду отримало 03.10.2025, правом подання пояснень з підстав поданої заяви не скористалось.
Ухвалою суду від 29.10.2025 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, протягом тридцяти днів з дня отримання цієї ухвали подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 620/5856/25.
На виконання вказаної вище ухвали суду Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало звіт про виконання судового рішення. У звіті боржник вказує, що територіальним органом ПФУ проведений перерахунок пенсії позивача на виконання рішення суду від 22.07.2025, різниця пенсії з лютого 2020 року по січень 2023 року складає 234569,65 грн.
Від стягувача у справі надійшли письмові пояснення, у яких він не погоджується з поясненнями, викладеними в звіті та зазначає, що судове рішення не виконано в повному обсязі, а відповідач безпідставно обмежив щомісячну виплату пенсії 23610,00 грн при нарахуванні її в 32927.75 грн, що підтверджується відповідними перерахунками пенсії.
Розглянувши звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про виконання рішення суду, а також враховуючи пояснення стягувача у даній справі, судом встановлені такі обставини.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 620/5856/25, яке 21.08.2025 набрало законної сили, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 на підставі оновленої довідки від 19.06.2025 №31/33/17-47У про розмір грошового забезпечення, складеної Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) станом на 29.01.2020, з 01.02.2021 на підставі оновленої довідки від 21.04.2025 №31/33/17-48 про розмір грошового забезпечення, складеної Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) станом на 01.01.2021, з 01.02.2022 на підставі оновленої довідки від 21.04.2025 №31/33/17-49 про розмір грошового забезпечення, складеної Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач на виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 про встановлення судового контролю за виконання судового рішення, подав звіт та докази проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі № 620/5856/25.
Даючи правову оцінку встановленим обставинам із урахуванням наданих сторонами доказів, які мають юридичне значення для вирішення питання щодо встановлення судового контролю, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У частині першій статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) передбачено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
За змістом статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас особливості судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтями 381-1, 382, 382-1, 382-2 та 382-3 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною першою статті 382-1 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Натомість встановлені судом обставини вказують, що судове рішення у частині здійснення перерахунку пенсії виконано, що підтверджується наданими протоколами перерахунку пенсії та розрахунками на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача.
Щодо виплати позивачу перерахованих коштів, суд враховує, що органи Пенсійного фонду України фінансують види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету у межах виділених асигнувань.
Щодо невиплати заборгованості по пенсії у сумі, то це обумовлюється відсутністю у відповідача необхідного фінансового ресурсу та бюджетних коштів.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Рішення у даній справі стосується зобов'язання пенсійного органу вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, а не стягнення коштів.
За правилами частини першої статті 7 Закону №4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в наступній черговості: у першу чергу - заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу - заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу - заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації норм, наведених у пункті 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 затверджений Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною (далі - Порядок № 440).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 440 цей Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
Таким чином, виконання рішення у даній справі здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Крім того, згідно зі статтею 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої статті 73 цього Закону, кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами. Такими законами є Закон України «Про Державний бюджет України» на кожний рік та Бюджетний кодекс України.
Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління № 35 Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.01.2022 № 53/37389), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05.06.2012 № 4901- VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм.
Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду».
Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат за зазначеною бюджетною програмою, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України (далі - Фонд) - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
Головне управління Пенсійного фонду України Чернігівській області зазначило, що виплата коштів на виконання вищезазначеного рішення суду позивачу буде здійснена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат, виділених на цю мету.
Зазначені доводи узгоджуються з приписами пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, яке передбачає, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 та підпункту 4 пункту 4 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду.
Бюджет Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд зазначає, що дійсно у Головного управління відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей для здійснення виплат, крім зазначених, Головне управління не має.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду спричинене об'єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про наявність підстав для прийняття поданого боржником звіту.
Суд зважає на те, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер.
Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов'язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.
У даному ж випадку, на переконання суду, є об'єктивні обставини, які ускладнюють виконання судового рішення (такими обставинами є відсутність бюджетних призначень), а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття поданого представником відповідача звіту.
Разом із тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов'язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
Відтак наведені вище обставини свідчать про наявність підстав для прийняття поданого звіту.
У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 зазначено, що, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства.
Також суд враховує, що у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18 Верховний Суд зазначив, що фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Окремо слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 03.06.2014 у справі «Великода проти України», свідчить, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім цього, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави Україна та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Враховуючи те, що відповідач здійснив позивачу перерахунок пенсії за спірний період, а також те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не відмовляється від виплати нарахованої заборгованості і зазначає, що виплата зазначеної суми буде проведена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат, суд вважає за можливе прийняти поданий відповідачем звіт.
Щодо посилання ОСОБА_1 на обмеження його пенсії максимальним розміром при виконання спірного рішення суду, слід зазначити, що вказане обмеження має окремі правові та фактичні підстави, які не були предметом розгляду у справі №620/5856/25.
Отже, позивач помилково пов'язує обмеження виплати пенсії максимальним розміром із виконанням рішення суду від 22.07.2025, оскільки вказане питання не було поставлено на вирішення суду у справі №620/5856/25 та судом не розглядалося. Відтак, такі обставини не входили в предмет доказування в даній справі та не стосуються порядку виконання прийнятого судового рішення, а фактично складають окремий самостійний предмет позову.
Керуючись статтями 14, 241, 248, 370, 381-1-382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про виконання рішення суду від 22.07.2025 у справі № 620/5856/25.
Копію ухвали суду направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.11.2025.
Суддя Ю.О. Скалозуб