Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 листопада 2025 року Справа № 520/25844/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправними дії головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо відмови, ОСОБА_1 , у застосуванні при обчисленні розміру пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2022-2024 роки; - зобов'язати головне Управління Пенсійного фонду України у Харківській області з 10.06.2025 перерахувати та виплачувати, ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, з урахуванням раніше виплачених сум; - вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позову покликається на те, що позивачу з 19.03.2014 призначено пенсії за вислугу років у відповідності ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ). З березня 2025 року призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). 10.06.2025 звернулась до відповідача із заявою про застосуванням показника середньої заробітної плати за останні три роки, що передували призначенню. Відповідач відмовив у застосовуванні показника середньої заробітної плати. Вважає такі дії відповідача протиправними у зв'язку із чим просить останнього зобов'язати вчинити відповідні дії, а позов задовольнити. У відповідності до ост. 139 КАС України просить здійснити розподіл судових витрат.
Відповідачем не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.
Ухвалою суду від 06.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач з 19.03.2014 перебуває на обліку у відповідача у зв'язку із призначенням пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
З 21.03.2025 позивача переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
10.06.2025 позивач звернилась до відповідача із заявою у якій просила здійснити перерахунок пенсії із застосувати показника середньої заробітної плати за три останні роки, які передували року призначення пенсії.
Відповідач листом від 09.07.2025 повідомив позивача про відсутність підстав для застосовування показника середньої заробітної плати за останні три роки, що передували року призначення пенсії, оскільки з 21.03.2025 позивача переведено на інший вид пенсії, а не призначено пенсію вперше.
Попри те позивач вважає дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-ІV).
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
Згідно зі ст. 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, Законом № 1058-ІV передбачено такі пенсійні виплати як пенсія за віком, по інвалідності і у зв'язку з втратою годувальника та врегульовано питання переведення між цими видами пенсії.
Таким чином, законодавцем визначено чіткий перелік видів пенсії, що призначаються за Законом № 1058-ІV.
Згідно з п. 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Водночас, ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 по 31 грудня 2018, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
У разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.
З системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії на інший, призначеного саме за цим Законом. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд повторно відмічає, відповідач стверджує, що з 21.03.2025 позивача переведено з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону № 1788-XII на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24, відповідно до якої у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, такий перехід не може вважатися "переведенням на інший вид пенсії" в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV. Це є призначенням нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.
Крім того, аналогічне спірне питання також було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 577/2576/17 вказала, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-ХІІ, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 зазначеного Закону, яка безпосередньо визначає порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший вид пенсії. Крім того, Суд зауважив також, що статтею 9 Закону № 1058-IV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.
Показник середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії визначається на день призначення пенсії вперше або у випадку переведення з одного виду пенсії на інший, що фактично є призначенням такого виду пенсії вперше, що і мало місце у спірних правовідносинах.
Вищенаведене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.02.2025 по справі № 380/4842/24.
З огляду на викладене вище, ураховуючи правову позицію Верховного Суду, приходжу до переконання про те, що позивачу призначено пенсії за віком з 21.03.2025 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та таке відбулось вперше, а тому позивачу має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Після досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV, позивач набула право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі ст. 45 Закону №1058-IV, а на призначення іншого виду пенсії (за віком на загальних підставах) із її новим обчисленням у відповідності до приписів ст. 40 Закону №1058-IV.
Отже, при обчисленні розміру пенсійної виплати відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України має застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022-2024 роки, як того вимагає ч. 2 ст. 40 Закону №1058-ІV.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 в справі № 876/5312/17, а також постановах Верховного Суду від 31.01.2019 в справі № 639/2751/17, від 18.01.2019 в справі № 577/5237/16-а, від 10.04.2019 в справі № 211/1898/17, від 19.01.2022 в справі № 528/639/17, від 10.06.2024 в справі №460/51067/22, від 28.01.2025 № 300/7637/23.
З огляду на викладене відповідач протиправно вчинив дії щодо застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески не за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а отже такі дії суд визнає протиправними.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд прийшов переконання про необхідність зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком позивача відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосувавши показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Щодо дати перерахунку та виплати пенсії за віком з 10.06.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, суд відмічає наступне.
Суд відмічає, що відповідач з 21.03.2025 перевів позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Попри те, ураховуючи висновки зроблені у цій справі, насправді мало місце призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
10.06.2025 позивач звернулась із заявою про перерахунок пенсії у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Враховуючи вищенаведене, суд установив, що позивач набула права на перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, з 10.06.2025, оскільки звернулась із заявою до пенсійного органу про перерахунок пенсії за віком з урахуванням середньої заробітної плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд прийшов наступного.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Суд установив, між позивачем та ТОВ «Центр правової допомоги «Допомога юриста» укладено договір про надання правової допомоги/юридичних послуг від 29.05.2025 № 29052501 (надалі - договір).
Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно умов договору позивач сплачує товариству вартість представлення інтересів у фіксованій сумі, зокрема за надання правничої професійної допомоги в суді першої інстанції 10000,00 грн.
27.09.2025 між сторонами договору укладено акт виконаних робіт. Загальна вартість виконаних робіт складає 10000,00 грн.
Питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд повторно відмічає, що вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.09.2020 (справа № №420/6027/19) положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 (справа №640/15803/19), від 01.09.2020 (справа №640/6209/19).
Згідно з правової позиції викладеної у постанові Великої Палата Верховного Суду 19.02.2020 (справа №755/9215/15-ц) при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.
Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що такий розмір витрат у даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Так, докази, надані позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов'язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції, однак вони є неспірмірними із складністю справи, адже така розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на викладене вище, фактичний об'єм наданих позивачу послуг - підготовка проєкту позовної заяви, категорію, предмет позову та складність справи, обсяг доказів, а тому суд вважає розумно обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн, який обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів та заяв по суті, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Враховуючи вищевикладене суд прийшов висновку, що з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
У відповідності до ст. 139 КАС України, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у незастосуванні при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 з 10.06.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження - місто Харків, майдан Свободи, 5, код ЄДРПОУ 14099344.
Повне судове рішення складено суддею 28.11.2025.
Суддя М. І. Садова