Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 листопада 2025 року Справа № 520/23293/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку; - зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані згідно Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 18.06.2020 про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних з 06.03.2001; - зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів недостовірні відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та здійснення його розшуку; - зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити відповідним територіальним підрозділам Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до відповідного ТЦК та СП; - вирішити питання розподілу судових витрат.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у 2001 році його було виключено з військового обліку на підставі вироку суду. 28.07.2025 позивач подав заяву до відповідача про внесення змін до Реєстру, однак відповіді не отримав та відомості з Реєстру+ не виключені про нього. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку із чим звернувся до суд за захистом свого порушеного права. У відповідності до ст. 139 КАС України просить здійснити и розподіл судових витрат.
Відповідачем не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.
Ухвалою суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України
18.06.2020 позивач знятий з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі ст. 36 п.6 пп 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Дані обставини підтверджено копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 .
28.07.2025 позивачем подано до відповідача заяву про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з зазначенням інформації щодо виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних з 06.03.2001; вилучити відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів недостовірні відомості щодо порушення позивачем правил військового обліку та здійснення його розшуку; направити відповідним територіальним підрозділам Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання позивача та доставлення позивача до відповідного ТЦК та СП.
Відповіді від відповідача на заяву позивача не надійшло, хоч така отримана відповідачем.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 грудня 2015 року № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
В подальшому воєнний стан продовжений указами Президента України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Згідно з ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, крім іншого: зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання; виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суд установив, Ковельський міськрайонний суд Волинської області своїм вирок від 06.03.2001 засудив ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 215-3 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строк на 5 років з конфіскацією усього належного йому на праві особистої власності майна.
Відповідно до п. 8, 9 ч. 1 ст. 89 Кримінального кодексу України, такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 90 ККУ строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.
До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.
Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового). Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі Порядок № 921).
Відповідно до п. 2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з п. 16 Порядку № 921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016.
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами вказаного Положення, у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Вирішуючи спір, суд відхиляє доводи позивача, які ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що підлягає виключенню з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки станом на 2025 рік позивач в відповідності до ст. 89 ККУ вважається таким, що не має судимості, адже термін після засудження сягає більше двадцяти років.
Зокрема, суд виходить із того, що кримінальна відповідальність, будучи одним із видів юридичної відповідальності, є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних зі скоєнням злочину. Юридичними фактами, що породжують вказані відносини і цим зумовлюють кримінальну відповідальність особи, є: а) суспільно небезпечна поведінка особи, яка порушує певні кримінально-правові норми; б) наявність обвинувального вироку суду, в якому ця поведінка визнана конкретним злочином; в) вступ даного вироку в законну силу.
Основною ж формою кримінальної відповідальності є покарання, що являє собою встановлений законом комплекс правових обмежень, в яких виявляються властивості покарання. Ці властивості включають не тільки призначення судом конкретного виду і розміру покарання, а й умови відбування покарання та умови звільнення від нього. Юридичним фактом, який припиняє кримінально-правові відносини і відповідно свідчить про повну реалізацію кримінальної відповідальності, є відсутність в особи (як правило, погашення чи зняття) судимості за скоєний нею злочин.
У Кримінальному кодексі України інститут судимості регулюється окремим розділом, що тільки підкреслює його важливість.
У ст. 88 КК України зазначено, що особа визнається судимою з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
Таким чином, судимість на законодавчому рівні розглядається у площині певного статусу та конкретного строку перебування у цьому статусі особи.
З точки зору право реалізаційних процесів в кримінальному праві судимість особи, яка визнана винною у вчиненні злочину й відбула відповідний вид покарання, є завершальним етапом реалізації щодо вказаної особи кримінальної відповідальності. У цей період особа, яка має судимість зазнає різноманітні за обсягом обмеження прав і свобод, що передбачені нормами різних галузей права і застосовуються під час усього або частини строку, протягом якого зберігаються правові наслідки судимості, але не входять до змісту призначеного їй виду покарання.
Визначення дефініції «погашення судимості» як таке в законі відсутнє.
У постанова ККС ВС від 27.09.2018 у справі № 647/1831/15-к наведено висновок, згідно з яким припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
Отже, посилання в адміністративному позові на те, що позивач раніше притягувався до кримінальної відповідальності неспроможне, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимості.
Необхідно зауважити, що на час подання заяви позивача до відповідача до Закону №2233-XII внесені зміни та Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (набрав чинності 18 травня 2024 року) статтю 37 Закону №2233-XII викладено у новій редакції.
Зокрема, частиною 6 статті 37 №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Таким чином, при повторному розгляді документів щодо виключення з військового обліку, відповідач повинен застосовувати частину 6 статті 37 №2233-XII у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
З огляду на вищевикладене, відповідачем не допущено бездіяльності щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку з 06.03.2001, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими.
Щодо позовної вимоги про заповзання відповідача направити відповідним територіальним органам Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача до відповідного органу ТЦК та СП, суд зазначає, оскільки така позовна вимога є похідною від основних у яких відмовлено, а відтак підстав для задоволення такої також відсутні.
Суд також враховує інші аргументи та доводи позивача, зазначені у позові, однак зауважує, що вони не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах, оскільки встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вказане вище та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У відповідності до ст. 139 КАС України судові витрати понесені позивачем - покласти на останнього.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд,
У адміністративному позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати понесені позивачем ОСОБА_1 - покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.11.2025.
Суддя М. І. Садова