Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 листопада 2025 року Справа № 520/14949/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання нечинною відмову,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить, визнати нечинною відмову відповідача у наданні статусу матері-одиначки та зобов'язати відповідача визнати, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) одинокою матір'ю.
В обґрунтування позову покликається на те, що позивач звернулась управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання дитини. Попри те їй відмовлено у зв'язку із відсутня згоди на реєстрацію місця проживання дитини другого із батьків. 21.05.2025 позивач подала до відповідача заяву про надання їй статусу матері-одиночки, з метою подальшої реєстрації місця проживання дитини. Попри те, відповідач повідомив, що відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує факт, що вона є одинокою матір'ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом соціального захисту населення на підставі наданого центром соціальних служб висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю і документа про народження дитини, легалізованого установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. B Пропонуємо, для отримання висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю, звернутися до відділу соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб "Довіра". Позивач вважає таку відмову протиправною у зв'язку із чим звернулась до суду із цим позовом. Просить такий задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргумент про те, що згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_1 син позивача ОСОБА_2 народився за межами України у місті Освенцем. Відповідно до ч. 3 п. 35 Порядку якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує факт, що вона є одинокою матір'ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом соціального захисту населення на підставі наданого центром соціальних служб висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю і документа про народження дитини, легалізованого в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Листом управління від 23.05.2025 № 10-29/2615/4-02/25 Позивачу роз'яснено про необхідність звернення до відділу соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб "Довіра", для отримання висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю, оскільки вказаний документ необхідний для призначення допомоги. Таким чином встановлення чи надання статусу матері - одиначки не входить до компетенції Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради. Просить у позові відмовити.
Позивачем подано до суду заперечення на відзив. Наводить аргументи про те, що статус «одинока мати» необхідний їй для, щоб мати змогу зареєструвати свою дитину за місцем її проживання, тобто за моєю адресою, чого не може вчинити без письмової згоди батька. Просить позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив. Наводить аргументи про те, що лстом управління від 23.05.2025 № 10-29/2615/4-02/25 (є в матеріалах справи) позивачу роз'яснено про необхідність звернення до відділу соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб "Довіра", для отримання висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю, оскільки вказаний документ необхідний для призначення допомоги. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 765 «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» (далі - Постанова 765), затверджено перелік видів державної соціальної допомоги, соціальної стипендії, призначення та виплата яких здійснюються органами Пенсійного фонду України. Документ сформований в системі «Електронний суд» 08.07.2025 3 У відповідності до ч.1 пункту 7 Постанови 765 Пенсійному фонду України забезпечити з 1 липня 2025 р. призначення та виплату державних соціальних допомог, здійснення фінансування соціальних стипендій згідно з переліком, затвердженим цією постановою. Таким чином, починаючи з 01.07.2025 повноваження на призначення та виплату державних соціальних допомог, віднесено до компетенції Пенсійного фонду України, в тому числі допомогу одиноким матерям. Просить у позові відмовити.
Ухвалою суду від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - місто Харків, зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .
Позивач є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Місце народження Республіка Польща, місто Освенцім. Вказано відомості про батька ОСОБА_4 . Дані обставини підтверджено свідоцтвом про народження дитини перекладеного з польської мови та українську серії НОМЕР_2 .
Позивач звернулась до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 .
Відповідно до роз'ясненням управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 18.10.2023 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_3 наведено наступні підстави. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" та підпункту 3 пункту 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, особа подала документи або відомості, передбачені законодавством, не в повному обсязі, а саме: відсутня згода другого з батьків, що суперечить пункту 33 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Згідно із статтею 29 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування рішень органів реєстрації, зміну інформації в реєстрі територіальної громади можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Будь-яких доказів оскарження такої відмови суду не надано.
Натомість позивач 21.05.2025 звернулась до відповідача із заявою про надання їй статусу матері-одиночки. Мета подання такої заяви, яка вказана у заявах по суті, провести реєстрацію місця проживання дитини.
23.05.2025 відповідач листом № 10-29/2615-4-02/25 повідомив позивача про наступне. Позивач на обліку в управлінні як отримувач допомоги при народженні дитини (на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон). Відповідно до статті 181 Закону, право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Відповідно до п. 35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - декларація); 3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається із зазначенням їх розміру; письмове пояснення 4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку; 5) копія свідоцтва про народження дитини. Якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує факт, що вона є одинокою матір'ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом соціального захисту населення на підставі наданого центром соціальних служб висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю і документа про народження дитини, легалізованого установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. B Пропонуємо, для отримання висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї із зазначенням інформації про факт проживання дитини з матір'ю, звернутися до відділу соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб "Довіра".
Отже фактично відповідачем розглянуто заяву позивача від 21.05.2025 щодо надання статусу «матері-одиночки» як право позивача на допомогу на дітей одиноким матеріях, що не відповідає питанню про яке заявила позивач у заяві від 21.05.2025.
Позивач таку відмову вважає протиправною, у зв'язку із чим звернилась до суду із цим позовом.
Отже отримавши відмову у реєстрації місця проживання дитини через відсутність згоди батька позивач звернулась за захистом свого права шляхом отримання статусу «матері-одиночки» з метою здійснення в подальшому такої реєстрації, про що вказує в усіх заявах по суті, пред'явивши такий позов до відповідача.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 6 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила № 207) передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.
Як зазначено у статті 3 Конвенції Про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ Про охорону дитинства (далі - Закон).
Відповідно до статті 18 вказаного Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції Про права дитини, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як встановлено статтею 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
У відповідності до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України).
Як визначено частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Крім того, приписами ст. 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.
У рішенні від 16.05.2013 по справі Гарнага проти України (заява № 20390/07) Суд зазначає, що сторони оспорюють те, чи ґрунтується обмеження права заявниці на законі чи на неправильному тлумаченні закону. На час подій чинними були різні положення, що свідчить про те, що питання зміни по батькові не було визначено з достатньою чіткістю. Проте, навіть якщо існує суперечність стосовно правильного тлумачення закону, безперечним є те, що право особи на збереження свого імені, як і право на його зміну, визнається законодавством України. За ситуації майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться, вони не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя. Відповідно Суд вважає, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.
Суд вважає за необхідне відмітити, що відсутність реєстрації місця проживання дитини позивача за місцем фактичного проживання суперечать її інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.
Щодо доводів позивача про необхідність отримання статус «матері-одиночки» з метою реєстрації місця проживання дитини, суд прийшов наступного.
Згідно зі ст.18-1, 18-2, 18-4 Закону України «Про державну допомогу сім з дітьми» №2811-XII право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Отже даний Закон, зокрема, регулює питання отримання допомоги на дітей одиноким матеріям.
Попри те дане питанням не було порушено у заяві позивача від 21.05.2025 про призначення їй такого виду допомоги. Позивач порушила питанням щодо надання їй статусу матері-одиночки з метою реєстрації місця проживання дитини із нею, без згоди батька.
Суд зважає, що національний закон України не містить ані викладення змісту правової категорії "одинока матір", ані викладення змісту правової категорії "самостійне виховання дітей одним з батьків".
Разом із тим, визначення першої із позначених категорій міститься у підзаконному акті - нормах Порядку надання відпустки при народженні дитини (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021р. №693; далі за текстом - Порядок №693), де указано, що одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Також слід врахувати, що відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Тобто, для набуття статусу одинока матір необхідною кваліфікуючою умовою є одночасна наявність двох фактів: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23:
1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;
2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;
3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів;
4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини 2 статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною 1 цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним.
Враховуючи положення частин 1, 2 статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява підлягає задоволенню.
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, суд приходить до переконання, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про статус позивача як матері, що самостійно виховує дитину віком до 18 років.
Щодо доводів відповідача про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 765 «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» (далі - Постанова 765), затверджено перелік видів державної соціальної допомоги, соціальної стипендії, призначення та виплата яких здійснюються органами Пенсійного фонду України. У відповідності до ч.1 пункту 7 Постанови 765 Пенсійному фонду України забезпечити з 1 липня 2025 р. призначення та виплату державних соціальних допомог, здійснення фінансування соціальних стипендій згідно з переліком, затвердженим цією постановою, суд відмічає що спір між сторонами виник не у зв'язку із не призначення такого виду допомоги, а щодо розгляду заяви позивача про надання їй статусу «матері-одиночки», що, на переконання позивача, могло бути підставою для реєстрації місця проживання сина одним із батьків, без згоди батька. На момент звернення позивача із заявою відповідач мав повноваження щодо розгляду на розгляд заяв про громадян та прийняття рішення за наслідками розгляду цих заяв, тому суд дійшов висновку, що саме управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради є належним відповідачем у цій справі.
Щодо можливості виходу за межі позовних вимог, про які вказує сторона позивача у додаткових поясненнях суд прийшов наступного.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №640/27731/21, від 08.05.2024 року у справі №400/4562/19, від 27.02.2024 року у справі №1740/2487/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Таким чином, суд може та навіть зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щодо можливості суду вийти за межі позовних вимог, то у цій справі суд не установив такої можливості, адже спосіб захисту порушеного права позивача пов'язано не з ефективністю захисту, у межах пред'явлених позовних вимог, а з неналежно обраним позивачем способом захисту, адже ані підстави, ані предмет позову не стосується питання правомірності рішення управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради у цій справі, що унеможливлює вийти за межі позовних вимог, які не пред'явлені у цій справі.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов переконання про те, що позивачу слід звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом подання адміністративного позову з метою захисту найкращих інтересів дитини щодо права на реєстрацію його місця проживання одним із батьків, що буде належним способом захисту порушеного права, а не шляхом отримання статусу «одинока мати».
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У відповідності до ст. 139 КАС України судові витрати понесені позивачем покласти на останнього.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України,
У адміністративному позові ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання нечинною відмову - відмовити.
Судові витрати понесені позивачем ОСОБА_1 - покласти на останню.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, місцезнаходження - місто Харків, вулиця Бібліка, будинок № 6, код ЄДРПОУ 26281752.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.11.2025.
Суддя М. І. Садова