27 листопада 2025 року м. Рівне №460/4920/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Ясковець О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: представника позивача (за зустрічним позовом - представника відповідача) Степанець М.В.; відповідача (за зустрічним позовом - позивача) ОСОБА_1 : не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС в Рівненській області про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Головне управління ДПС в Рівненській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 5074, 58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем рахується податковий борг на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 5 074,58 грн, який виник на підставі визначених контролюючим органом, але добровільно не сплачених податкових зобов'язань за податковим повідомленням - рішенням № 0403143-2409-1715-UA56040290000025511 від 21.06.2024. Позивач зазначає, що інформація про оскарження податкових повідомлень-рішень відсутня. З урахуванням вимог статей 56, 57 Податкового кодексу України у зв'язку з несплатою відповідачем у встановлені строки нараховані контролюючим органом зобов'язання набули статусу податкового боргу. У відповідності до статті 59 Податкового кодексу України у зв'язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу була сформована податкова вимога форми "Ф" №0005684-1306-1700 від 10.11.2023, яка була направлена на адресу відповідача засобами поштового зв'язку.
Ухвалою суду від 26.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
15.04.2025 ОСОБА_1 подано до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0403143-2409-1715-UA56040290000025511 від 11.06.2024.
На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказав, що у нього відсутнє нерухоме майно, за використання якого міг би бути нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Наголосив, що жодні податкові повідомлення- рішення на його адресу не надходили та не вручалися в інший передбачений законом спосіб. Зауважив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте в порушення визначеному ст. 42 ПКУ строку, після 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), а тому не могло бути надіслано у встановлений законом строк за будь-яких підстав.
Ухвалою суду від 17.04.2025 зустрічний позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 19.05.2025 прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у справі №460/4920/25.
Ухвалою суду від 12.09.2025 перейдено до розгляду справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.10.2025.
В судовому засіданні 02.10.2025 розгляд підготовчого судового засідання відкладено до 13.10.2025.
Ухвалою суду від 13.10.2025 відкладено підготовче засідання у справі №460/4920/25 на 30 жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 13.10.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Борискіна С.А. відмовлено.
В судовому засіданні 30.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.11.2025.
Ухвалою суду від 30.10.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-почеркознавчої експертизи відмовлено.
У судовому засіданні 20.11.2025 розгляд справи відкледено у зв'язку із заявленим клопотанням ОСОБА_1 до 27.11.2025.
27.11.2025 на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому просив відкласти розгляд справи призначене на 27.11.2025, оскільки в силу різних причин не має можливості прибути на судове засідання.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає наступне.
Частиною другою та четвертою статті 205 КАС України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд у випадку, визначеному пунктом 3 частини третьої цієї статті.
Отже, чинними положеннями КАС України не передбачено такої підстави для відкладення розгляду справи, як неможливість прибути у судове засідання.
Також, відповідно до ст. 167 КАС України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, в тому числі: підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення).
Отже, згідно з КАС України будь-яке клопотання, яке подається до суду повинно бути обґрунтованим.
Проте, надане ОСОБА_1 клопотання про відкладення розгляду справи необґрунтоване. Жодних підстав (фактичних і юридичних) для відкладення розгляду справи у клопотанні не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.
Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи.
Отже, в даному випадку відсутні фактичні підстави для відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 27.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Рівненській області.
За ОСОБА_1 рахується податковий борг на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 5 074,58 грн, який виник на підставі визначених контролюючим органом але добровільно не сплачених податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням № 0403143-2409-1715-UA56040290000025511 від 21.06.2024.
Корінець вказаного податкового повідомлення-рішення був направлений платнику податку на податкову адресу боржника - АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС у Рівненській області платнику податку було виставлено податкову вимогу форми «Ф» № 0005684-1306-1700 від 10.11.2023, яку було направлено на ту ж саму податкову адресу боржника.
Корінець податкового повідомлення - рішення від 21.06.2024 та податкова вимога форми «Ф» № 0005684-1306-1700 від 10.11.2023 були вручені платнику податку особисто.
ОСОБА_1 не погашено вказані суми боргу, тому податковий орган звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Будучи незгідним з податковим повідомленням-рішенням №0403143-2409-1715-UA56040290000025511 від 21.06.2024 на підставі, якого виник податковий борг, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями (далі - ПК України).
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Згідно з пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПК України та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості це будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
В п.6.3 ст.6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
Згідно п.7.3 ст.7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Згідно ст.265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
В пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України видно, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України).
Відповідно до пп.266.3.1-266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд зазначає, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2024 року №0403143-2409-1715-UA56040290000025511 ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 108,20 кв.м. за період з 01.01.2023 рік по 31.12.2023 рік.
Стосовно посилання ОСОБА_1 , що майно в оскаржованому податковому повідомленні-рішенні не належить йому, суд зазначає наступне.
Згідно отриманих відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна реєстраційний номер об'єкта 488048856258, а саме частина нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 108,20 кв.м., дата державної реєстрації 24.10.2014 року, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Як вбачається з листа Радивилівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19.09.2025 №629/834-34.4-04-05 наявні актові записів про зміну імені: №29 складений 12.09.2014 відносно ОСОБА_1 - після зміни ОСОБА_2 ; актовий запис №5 від 25.02.2016 відносно ОСОБА_2 - після зміни ОСОБА_1 ; актовий запис №8 від 18.03.2020 відносно ОСОБА_1 - після зміни ОСОБА_1 .
Тобто з вказаного слідує, що ОСОБА_1 було змінено прізвище та відповідно було змінено паспорт громадянина на діюче прізвище.
Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За приписами частин першої - сьомої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 1 Закону № 1952-IV).
Власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав (статті 1 Закону № 1952-IV).
За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV, державній реєстрації прав підлягають: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на майбутній об'єкт нерухомості.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1952-IV, Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Ч. 2 ст. 13 Закону № 1952-IV передбачено, що на кожний об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва під час проведення державної реєстрації права власності на них вперше та на кожний об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості під час проведення державної реєстрації спеціального майнового права на них вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер відповідному об'єкту.
Ст 15. Закону № 1952-IV установлено , що реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.
Суд зазначає, що з урахуванням вищенаведеного частина нежитлового приміщення загальною площею 108,20 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , внесено до реєстру нерухомого майна, присвоєно реєстраційний номер, власником якого є ОСОБА_2 .
Враховуючи, що ОСОБА_1 змінив прізвище, заяву про внесення змін відносно власника такого майна державному реєстратору не надано, у реєстрі речових прав на нерухоме майно значаться відомості, які були подані при первинній реєстрації такого майна, тобто ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 .
Норми ПК України чітко визначають підстави та порядок визначення фізичним особам сум податкових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Отже, податковим органом визначено суми податкових зобов'язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2024 року №0403143-2409-1715-UA56040290000025511, з обчисленням бази оподаткування на підставі актуальних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд зазначає, що будь-які зміни щодо об'єктів нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 , зокрема припинення права власності за таким майном, у наслідок продажу, відчуження до Реєстру не вносилися, що свідчить про правомірність нарахування податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Щодо посилання ОСОБА_1 , що оскаржуване податкове повідомлення - рішення надіслане поза межами строку встановлене законом, суд зазначає наступне.
Висновки щодо даного спірного питання викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2022 у справі № 826/15940/18.
У вищезазначеній постанові колегія суддів висловила правову позицію щодо порушення податковим органом строків прийняття і надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України та правових наслідків для платника податків.
Так, колегія суддів Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №825/1903/17 з огляду на наступне. Верховний Суд в зазначеній постанові висловив правову позицію, відповідно до якої контролюючий орган зобов'язаний нарахувати платнику податків податкове зобов'язання за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Податкове повідомлення-рішення, прийняте або направлене з порушенням цього строку, є неправомірним, оскільки воно прийнято поза межами строку, встановленого у абзаці 1 підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України.
Водночас з аналізу наведених вище положень статей 54 та267 ПК України випливає, що контролюючий орган дійсно зобов'язаний нарахувати платнику податків податкове зобов'язання з транспортного податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Невиконання контролюючим органом такого обов'язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов'язання (аналогічно до приписів підпункту266.10.2 статті 266, підпункту 287.9 статті 287 ПК України), проте не звільняє від обов'язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання податкового повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов'язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Отже, суд зазначає, що недотримання контролюючим органом встановлених строків надіслання податкового повідомленнярішення не є підставою для припинення податкового обов'язку платника податку з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. Строк надсилання податкового повідомлення-рішення, встановлений п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України не є строком, що зумовлює припинення податкового обов'язку або звільнення від його виконання.
Відтак, порушення ГУ ДПС у Рівненській області приписів пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України в частині строку формування податкового повідомлення-рішення, не спростовує правомірність нарахування грошового зобов'язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування податкового повідомленнярішення від 11.06.2024 року №0403143-2409-1715-UA56040290000025511.
Щодо посилання ОСОБА_1 , щодо неналежності його підпису на поштовому повідомленні про вручення податкового повідомлення-рішення № 0403143-2409-1715-UA56040290000025511 від 21.06.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Згідно з п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Так, згідно з п.99 Правил №270 рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Згідно з п.100 Правил №270 поштові відправлення з позначкою "Вручити особисто", адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку. Вручення зазначених поштових відправлень, а також рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка", адресованих посадовим і службовим особам органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, або за місцем роботи фізичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному у цих органах, підприємствах, установах, організаціях з урахуванням Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.10.1997р. №1153.
Так, відповідно до пункту 106 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище.
Отже, п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України як спеціальною нормою права передбачено 3 способи вручення документів платнику податків: 1) засобами електронного зв'язку, 2) засобами поштового зв'язку, 3) шляхом особистого вручення працівниками контролюючих органів.
При цьому, у кожному у цих способів факт вручення пов'язується або з настанням події особистого одержання платником складеного контролюючим органом документу, або з настанням події відмови від особистого одержання.
З аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов'язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а, 222/1402/16-а, 813/1517/16, 520/3945/19.
Суд зазначає, що напис про одержання поштового відправлення, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом по справі №222/1402/16-а
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Рівненській області дотримана процедура визначення податкового зобов'язання платника податків та повідомлення останнього про наявність податкового боргу. Однак, вказані дії податкового органу не призвели до погашення ОСОБА_1 податкового боргу.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Головного управління ДПС у Рівненській області про стягнення податкового боргу до бюджету з ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Зустрічну позовну заяву суд вважає не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат за первісним позовом не здійснюється.
Згідно дост. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українив разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Головного управління ДПС в Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 5 074,58 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Головне управління ДПС в Рівненській області (вул. Відінська, 12,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ,
Повний текст рішення складений 28 листопада 2025 року
Суддя С.А. Борискін