Справа № 420/30393/25
28 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, якому просить суд:
- Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2019 року) у день виключення зі списків особового складу (31 травня 2019 року) і в подальшому з 01 червня 2019 року по 08 серпня 2025 року.
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2019 року) з 02 червня 2019 року по 19 січня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що фактичний повний розрахунок відбувся 08 серпня 2025 року, а період затримки повного розрахунку становить: 01 червня 2019 року (наступний день після виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини) - 08 серпня 2025 року (день фактичного перерахування коштів на рахунок. Загальний період обов'язку відповідача виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум при звільненні ОСОБА_2 становить - з 02 серпня 2019 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 19 січня 2023 року (обмежений з 19 липня 2022 року нормою ч. 1 ст. 117 КЗпП України шістьма місяцями строк відповідальності роботодавця).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Таким чином КЗпП не підлягає застосуванню у справах щодо виплати середнього заробітку після звільнення з військової служби. Разом з тим, якщо суд першої інстанції прийде до висновку, що до даних правовідносин має застосовуватись трудове законодавство, то при обрахунку середнього грошового забезпечення має застосовуватись принцип співмірності, оскільки сума виплати індексації грошового забезпечення значно перевищує заявлені позовні вимоги, які явно не відповідають принципам розумності, справедливості та пропорційності, при цьому також має бути враховано вимогу, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку не повинен перевищувати середній заробіток за шість місяців.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року адміністративний позов залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання даного судового рішення..
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/30393/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, з 04 жовтня 2012 року по 31 травня 2019 року ОСОБА_3 проходила військову службу на посаді головної медичної сестри медичної частини в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_1 ).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 року по справі № 420/26941/24, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення («базового» місяця); зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення («базового» місяця) та здійснити виплату відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року без застосування березня 2018 року як місяця підвищення доходу і індексації - різниці в розмірі 4446,96 гривень, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу і індексації - різниці в розмірі 4446,96 гривень, з урахуванням виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 р. по справі № 420/26941/24, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року змінено, виклавши абзац п'ятий її резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходу і індексації - різниці в розмірі 1240,19 гривень, з урахуванням виплачених сум». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
08.08.2025 року на виконання судового рішення по справі № 420/26941/24 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 66164,46 грн.
З огляду на вказане, Позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом з метою захисту власних порушених прав та законних інтересів.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні діїє такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 31 травня 2019 року, тоді як виплату остаточний розрахунок проведено 08.08.2025 року.
Належні до виплати суми грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі № 420/26941/24, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата індексації грошового забезпечення проведена лише 08.08.2025), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
При цьому, з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
В постанові від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 Верховний Суд зазначив, що застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду.
За таких підстав, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України, середній заробітку за час затримки підлягає розрахунку за період з 01.06.2019 року (наступний день після звільнення) по 01.12.2019 року (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП), та складає 184 дні.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За таких підстав, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року (наступний день після звільнення) по 01.12.2019 року (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню частково, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295, КАС України, суд
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.06.2019 року по 07.08.2025 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 01.06.2019 року по 01.12.2019 року.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень, 96 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 28.11.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко