Справа № 420/30065/25
28 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні відомостей щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до постанови ВЛК від 24.11.2022 року №251/7014.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 24.11.2022 року, військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, на підставі статті 13А графи П розкладу хвороб, згідно наказу Міністра оборони України № 402 від 2008 року. Вказаний факт підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 та копією Довідки ВЛК від 24.11.2022 року № 251/7014. Однак, після можливості формування електронного облікового документа, який формується за рахунок відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників. Позивачем було встановлено відсутність згаданих відомостей про виключення його з військового обліку. Крім того, у графі «постанова ВЛК» та «дата ВЛК» відсутня інформація, що суперечить фактичним обставинам. Позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення відомостей до реєстру, на яку листом від 21.08.2025 надано відповідь. Відмова Відповідача є протиправною та необгрунтованою. Причини, на які посилається Відповідач, не є підставою для невиконання його прямого обов'язку щодо внесення даних до Реєстру. Внесення відомостей до Реєстру « ІНФОРМАЦІЯ_4 » є обов'язком ІНФОРМАЦІЯ_3 . Бездіяльність Відповідача порушує права Позивача, оскільки створює невизначеність щодо його військово-облікового статусу. Відповідач не завершив процедуру виключення позивача з військового обліку через неналежне виконання посадовими особами відповідача певних етапів процедури такого виключення.
Від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на адміністративний позов, зазначаючи, зокрема, що згідно абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції Закону, що діяла станом на 15.07.2022 року, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії). Відмітка про виключення з військового обліку відсутня. Таким чином за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів військовозобов'язаних 24.11.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був визнаний тимчасово непридатним до військової служби з наступним переоглядом. При цьому, визнання військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку могло відбуватись виключно у Позаштатній військово- лікарській комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 з наступною перевіркою штатною військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 . Таким чином без відповідного висновку військово-лікарської комісії виключення ОСОБА_1 буде суперечити вимогам Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій вказано, серед іншого, що відповідно до висновку військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Цей запис чітко та однозначно свідчить про прийняття Військово-лікарською комісією постанови про повну непридатність до військової служби та виключення Позивача з військового обліку. Мова не йде про визнання Позивача тимчасово непридатним до військової служби з наступним переоглядом, як помилково вважає Відповідач. Крім того, на час винесення постанови ВЛК від 24.11.2022, така постанова не підлягала затвердженню штатною ВЛК, відтак у відповідача виник обов'язок виключити позивача з військового обліку на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ та внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних тa резервістів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року адміністративний позов залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання даного судового рішення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/30065/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як з'ясовано судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24.11.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім'я ОСОБА_1 видано довідку військово-лікарської комісії № 251/7014, згідно якої на підставі ст. 13 «а» графи ІІ Розладу хвороб, графи ТДВ визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно записів у військовому квитку НОМЕР_2 , ОСОБА_1 24.11.2022 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (графа 29). Також у військовому квитку міститься запит про те, що ОСОБА_1 на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації.
12.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення відомостей про визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Листом від 21.08.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надано відповідь, в якій зазначено, що внести рішення військово-лікарської комісії, визначене 24 листопада 2022 року не можливо у зв'язку з відсутністю медичних документів на підставі яких було винесено рішення про виключення з військового обліку на підставі ст. 13а графи 11. Усі медичні документи були вилученні під час досудового розслідування за період часу 2022-2023 років.
Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей про результати військово-лікарської комісії до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Пунктом 2 вказаного Указу постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно ст. 1 Закону України “Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України “Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ст. 1, 2 ЗУ “Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 33 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які, зокрема, визнані непридатними до військової служби.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначені в Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно ст. 3 ЗУ “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» основними засадами ведення Реєстру є, зокрема, обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ст. 5 ЗУ “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру. Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно ст. 9 ЗУ “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Відповідно до ст. 13 ЗУ “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» відомості про громадян України, які не є призовниками, військовозобов'язаними та резервістами, знищуються суб'єктами Реєстру відповідно до Порядку ведення Реєстру, затвердженого держателем Реєстру. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Згідно ст. 14 ЗУ “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 20 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Відповідно до п. 23 Порядку № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи. Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Згідно п. 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 81 Порядку № 1487 взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Відповідно до п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, він вважається недійсним (крім військово-облікових документів військовозобов'язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів). Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, перевіряється через: електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ (орган СБУ, розвідувальний орган).
У разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Таким чином, саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо внесення відповідних змін у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі відомостей, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку, покладено обов'язок внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у тому числі у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
24.11.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім'я ОСОБА_1 видано довідку військово-лікарської комісії № 251/7014, згідно якої на підставі ст. 13 «а» графи ІІ Розладу хвороб, графи ТДВ визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно записів у військовому квитку НОМЕР_2 , ОСОБА_1 24.11.2022 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (графа 29). Також у військовому квитку міститься запит про те, що ОСОБА_1 на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації.
Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відсутні відомості щодо військово-облікових даних позивача, зокрема про те, що він виключений з військового обліку, відповідно до постанови ВЛК від 24.11.2022 року №251/7014.
Відповідно до ч.6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на момент визнання позивача не придатним до військової служби з виключенням), виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли.
При цьому, на даний час, та на час звернення позивача із заявою від 12.08.2025 року, Закон № 2233-ХІІ діяв з урахуванням змін, внесених Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку (набрав чинності 18 травня 2024 року), відповідно до якого статтю 37 Закону № 2233-ХІІ викладено у новій редакції.
Зокрема, частиною 6 статті 37 № 2233-ХІІ установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Отже, підстава визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Проте, в чинній редакції міститься підстава виключення з військового обліку - визнані непридатними до військової служби.
При цьому, доводи відповідача викладені у листі від 21.08.2025 року про те, що внести рішення військово-лікарської комісії, визначене 24 листопада 2022 року не можливо у зв'язку з відсутністю медичних документів на підставі яких було винесено рішення про виключення з військового обліку, суд не приймає до уваги, оскільки згідно положень Порядку № 1487, відповідальними за організацію та забезпечення зберігання облікової документації військовозобов'язаних, персональних даних, які в них містяться, збереження підтвердних документів, що стали підставою для виключення з військового обліку військовозобов'язаних, а також своєчасне внесення даних про військовозобов'язаного, у тому числі й про виключення з військового обліку із зазначенням підстав, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки громадян.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем суб'єктом владних повноважень, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної неможливості проходженням 24.11.2022 року позивачем ОСОБА_1 військової-лікарської комісії.
Також, відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 не надано доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в довідці військово-лікарської комісії від 24.11.2022 року №251/7014 та у військовому квитку серії НОМЕР_2 неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також того, що довідку від 24.11.2022 року №251/7014 видано з порушенням Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402 та/або переглянуто або скасовано.
Таким чином, відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не наведено доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факт проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії, за результатами проведення якої його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та в подальшому видано довідку від 24.11.2022 року №251/7014 та внесено відомості до військового квитка серії НОМЕР_2 .
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року аналізуючи скасування державними органами раніше прийнятого ними рішення, яке є ненормативним правовим актом індивідуальної дії, підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер'їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі» ).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).
Тобто, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь - якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).
За таких підстав, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не доведено наявність законних підстав для відмови позивачу у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку, згідно довідки військово-лікарської комісії від 24.11.2022 року №251/7014.
Разом з тим, позивач просить суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до постанови ВЛК від 24.11.2022 року №251/7014.
В той же час, з аналізу приписів Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 , слідує, що вирішення питання про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
Суд не може підміняти відповідача, уповноваженого на здійснення відповідних дій щодо перевірки наведених у заяві відомостей та внесення відповідних змін до електронного реєстру та військово-облікового документу або відмовити у внесенні таких змін.
При цьому суд враховує, що основними засадами ведення Реєстру є: 1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а тому відповідач повинен прийняти мотивоване рішення щодо актуалізації даних позивача в Реєстрі які на час звернення до нього позивача були відсутні в Реєстрі.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 12.08.2025 року та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вищеокреслених підстав.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, отже наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача 1211,20 грн. сплаченого ним судового збору.
Також, представник позивача просить стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу у розмірі 29000,00 грн.
Частинами 1,2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно до положень ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4, 5 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 6, 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимоги частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно вимог ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Зокрема, на підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 29000 грн., заявником надано копії наступних документів: договору про надання адвокатських послуг від 11.08.2025 року, додатку до договору, акту виконаних робіт від 29.08.2025 року та квитанції про сплату.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, як зазначено вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Плати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Також вказана позиція підтримана в рішенні Верховного Суду від 28 травня 2025 року по справі № 240/12058/24 та від 06 червня 2025 року по справі № 340/10367/23.
У постанові від 04.06.2021 року по справі №380/887/20 Верховний Суд зазначив, що судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року по справі № 911/2737/17 метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. При визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Верховний Суд в постанові від 11 березня 2025 року по справі №260/4202/24 зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Наведене вище дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, у разі, якщо доведено, що останні були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
В постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постановах від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19, від 18 травня 2022 року по cправі № 911/1825/20, від 23 лютого 2022 року по cправі № 914/653/21, від 15 червня 2021 року по справі № 912/1025/20, від 24 грудня 2024 року по справі № 380/25725/21.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відтак, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд акцентує, що предметом позовних вимог в межах даної адміністративної справи є визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні відомостей щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до постанови ВЛК від 24.11.2022 року №251/7014.
Отже, дана справа, на думку суду, належить до категорії справ незначної складності, та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд акцентує, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката у разі, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо не є співмірним.
Суд враховує складність розгляду саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, предмет позовних вимог, та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат на правничу допомогу, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд доходить висновку щодо наявності підстав для стягнення 5000 грн. на користь позивача, оскільки саме такий розмір гонорару є справедливим, розумним, та співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений час, тощо.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні відомостей щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 12.08.2025 року та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 28.11.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко