Справа № 420/37839/25
28 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Скупінська О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 10.11.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не включенні Позивача до відповідних наказів на виплату винагороди, передбаченої Постановою КМУ №153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити Позивачеві винагороду, передбачену Постановою КМУ №153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Ухвалою судді від 12.11.2025 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
24.11.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стаценка Д.Р. надійшла заява (вх. №ЕС/123734/25) врахувати зміст поданої заяви та відкрити провадження у справі.
У позовній заяві щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що позивачем вживалися заходи досудового вирішення спору, проте вказані дії залишились безрезультативними. Так, як повідомлялося у позовній заяві у відповідь на адвокатський запит, листом №1364/5719 від 12.09.2025 року військовою частиною НОМЕР_2 було повідомлено (по результатам розгляду рапорту позивача), що «Для підготовки матеріалів та правомірного прийняття рішення про виплату одноразової грошової винагороди матросу ОСОБА_2 , військовою частиною НОМЕР_2 надіслано відповідний запит від 12.08.2025 N?11396 до військової частини НОМЕР_4 .» Так, відповідь на вжиті заходи досудового вирішення спору від суб'єкта владних повноважень, тобто відповідача - була отримана 12.09.2025 року, позовна заява була подана до суду 08.11.2025 року (з невідомих причин, в ухвалі зазначається не дата звернення до суду, а дата зміни стану документу). Навіть з огляду на вказаний судом у спірній ухвалі строк, позовна заява подана з дотриманням встановленого статтею 122 КАС України строку. Також покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2025 року по справі №990/29/22.
Дослідивши зміст заяви про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Приписи частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.».
Отже до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За загальним правилом, визначеним у статті 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Суд зазначає, що для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/22361/15.
У постанові Верховного суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 зазначено, що особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Як вже було зазначено судом в ухвалі від 12.11.2025, спірні правовідносини виникли з Військовою частиною НОМЕР_2 уже за нової редакції положень ст.233 КЗпП України, а отже в даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, який в спірних правовідносинах почався з 11.02.2025.
Натомість, даний позов подано до суду 08.11.2025, тобто з пропуском встановленого тримісячного строку на звернення до суду.
Разом з тим, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивача зокрема вказує, що позивачем вживалися заходи досудового вирішення спору, проте вказані дії залишились без результативними, у відповідь на адвокатський запит, листом №1364/5719 від 12.09.2025 року військовою частиною НОМЕР_2 було повідомлено (по результатам розгляду рапорту позивача), що «Для підготовки матеріалів та правомірного прийняття рішення про виплату одноразової грошової винагороди матросу ОСОБА_2 , військовою частиною НОМЕР_2 надіслано відповідний запит від 12.08.2025 №11396 до військової частини НОМЕР_4 .»
Однак суд критично ставиться до зазначеного, оскільки адвокатський запит, на який посилається позивач, є збором інформації, а не заявою позивача щодо досудового врегулюванням спору у цій категорії спору.
Відповідно до ч. 1 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Отже, адвокатський запит є інструментом для отримання відомостей, необхідних для надання правової допомоги клієнту, таких як копії документів, довідки чи пояснення.
У даному випадку адвокатський запит не є заявою про вимогу вчинити адміністративні дії (наприклад, нарахувати та виплатити кошти) та не замінює заяву (рапорт) про виплату компенсації, оскільки не містить вимоги про задоволення матеріального права позивача, а лише просить надати дані (наприклад, про розрахунок чи підстави).
Відповідь на такий адвокатський запит не є рішенням по суті спору, а лише інформаційним повідомленням, яке не запускає строки оскарження та не свідчить про спробу врегулювання.
Це підтверджується практикою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 380/5093/20, де підкреслюється розмежування між запитами на інформацію та зверненнями з вимогами вчинити дії. Отже, адвокатський запит є етапом підготовки до можливого спору, а не досудовим врегулюванням спору.
Щодо покликання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2025 року по справі №990/29/22, суд зазначає, що вона не є релевантною до обставин цієї справи.
У справі №420/37839/25 позивач оскаржує не включення до відповідних наказів на виплату винагороди, передбаченої Постановою КМУ №153 від 11 лютого 2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». У справі №990/29/22 предметом спору була бездіяльність Президента України щодо непризначення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва у передбачений законом строк та зобов'язання до вчинення дій.
Верховний Суд послідовно у своїх судових рішеннях наголошує на тому, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Будь-яких реальних обставин, які б слугували об'єктивними перепонами чи створювали труднощі для звернення до суду з даним позовом у межах встановленого у КАС України строку позивачем не наведено, а судом не встановлено.
Таким чином, вказані обставини не дають підстав стверджувати, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду у випадку, якщо він вважає свої права порушеними.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які позивач посилається у своїй заяві про поновлення процесуального строку, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказана позиція щодо строку звернення до суду у спірних правовідносинах також підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 10.10.2024 по справі №200/5937/23.
Дослідивши зміст заяви про поновлення строку звернення до суду, суд вважає, що позивачем не було наведено жодних обґрунтованих причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений Законом.
Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об'єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду та належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Отже, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним адміністративним позовом задоволенню не підлягає, а позовну заяву необхідно повернути позивачу.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5, 123, 169, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стаценка Д.Р. (вх. №ЕС/123734/25 від 24.11.2025) про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві без розгляду.
Направити позивачеві копію цієї ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Копію позовної заяви залишити в суді.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА