Провадження № 11-кп/803/3392/25 Справа № 932/7282/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12025052380000659 від 03 травня 2025 року за апеляційною скаргою прокурора Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Костянтинівка Донецької області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого
- 13 листопада 2001 року Донецьким апеляційним судом за п.п. «е», «з» ст. 93, ч.2 ст. 17, ч.2 ст. 145, ч.2 ст. 42 КК України (1960 року) до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років, звільнився 11 листопада 2014 року на підставі ухвали Новопсковського районного суду Луганської області на підставі ст. 81 КК України умовно - достроково на 10 місяців 23 дні
- 29 квітня 2015 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, звільнився 21 серпня 2018 року на підставі ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 серпня 2018 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 7 днів,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання у вигляді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі.
Вирішено питання про зарахування строку попереднього ув'язнення, судові витрати та речові докази, -
вироком Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним, в тому, що він 02 травня 2025 року, приблизно о 14:30 год., ОСОБА_8 перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , куди з метою спільного вживання спиртних напоїв запросив свою знайому ОСОБА_10 .
Того ж дня, приблизно о 15:10 год., ОСОБА_10 прийшла за місцем проживання ОСОБА_8 , де на подвір'ї вищевказаного будинку вони разом вживали спиртні напої.
Через деякий час, 02 травня 2025 року, приблизно о 16:20 год., ОСОБА_10 відмовилась продовжувати вживати алкогольні напої разом з ОСОБА_8 та намагалась вийти з подвір'я, внаслідок чого між ними виник словесний конфлікт.
ОСОБА_8 , намагаючись зупинити ОСОБА_10 , знаходячись позаду останньої, обхопив ОСОБА_10 правою рукою, зігнутою у ліктьовому суглобі, за шию, але остання почала здійснювати фізичний опір. У цей час у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на умисне противоправне заподіяння смерті ОСОБА_10 .
Негайно реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_10 , 02 травня 2025 року, приблизно о 16:25 год., перебуваючи на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_8 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_10 , знаходячись позаду останньої та долаючи її фізичний опір, з силою почав стискати шию ОСОБА_10 своєю правою рукою, зігнутою у ліктьовому суглобі, перекривши їй дихальні шляхи, тим самим позбавив ОСОБА_10 можливості самостійно дихати, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_10 .
Внаслідок злочинних дій ОСОБА_8 також спричинив ОСОБА_10 крововиливи в області лоба ліворуч, на зовнішній поверхні лівого плеча у верхній третині, на передній поверхні грудної клітини в проекції 2 межребір'я по середньо-ключичній лінії, в області правої вушної раковини з переходом на праву бічну поверхню шиї, на рівні проекції щитовидного хряща зліва, садну в проекції копчику, крововиливи у лівій лобно-тім'яній області.
Смерть ОСОБА_10 настала внаслідок удушення при явищах механічної асфіксії від здавлення шиї рукою, зігнутою у ліктьовому суглобі.
На вказане рішення місцевого суду прокурор Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. Виключити обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що при призначені покарання ОСОБА_8 місцевий суд належним чином не врахував, що вчинений злочин відносить до категорії особливо тяжких, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від 10 до 15 років та довічне позбавлення волі. Не дано судом належної оцінки характеру, обставинам вчиненого діяння та особі обвинуваченого.
Звертає увагу, що ОСОБА_8 , ніяких дій направлених на врятування життя ОСОБА_10 не вчинив та навіть не намагався надати будь-яку допомогу, а навпаки діяв холоднокровно, зухвало та цинічно.
Зауважує, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий, в тому числі за умисне вбивство. Крім того, будучи особою працездатного віку ніде не працює, соціально корисливою працею не займається, відсутні стійкі соціальні зв'язки, за місцем мешкання характеризується посередньо. Виявляє психічний розлад у виді психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю.
Наголошує, що суд першої інстанції досить формально віднісся до оцінки наявності пом'якшуючої обставини - щире каяття ОСОБА_8 , фактично ототожнивши його лише з визнанням вини. Однак, в ході судового розгляду не встановлено достатніх даних на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_8 , окрім визнання вини, дійсно щиро покаявся.
Стверджує, що судом першої інстанції належним чином не мотивовано у вироку наявність у діях ОСОБА_8 активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як вбачаєтеся з матеріалів провадження, ОСОБА_8 визнав вину та надав правдиві показання, що не підтверджує наявність такої обставини, яка пом'якшує йому покарання, як активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень і як наслідок, така обставина не може бути врахована при призначені ОСОБА_8 покарання.
Зауважує, що дані про особу ОСОБА_8 свідчать про систематичність та схильність останнього до скоєння злочинів проти життя та здоров'я, а тому покарання у виді 12 років не сприятиме досягненню його цілей з виправлення та переховування особи винного.
До апеляційного суду надійшла заява від потерпілого, який підтримав доводи апеляційної скарги прокурора та просив посилить покарання обвинуваченому ОСОБА_8 .
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_6 , який наполягав на задоволенні апеляційних вимог прокурора Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_9 , просив ухвалити новий вирок в частині призначеного покарання; захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та обвинуваченого ОСОБА_8 , які просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, за вказаних у вироку обставин, а також, щодо кримінально-правової кваліфікації злочину, не оскаржуються, а тому колегією суддів не перевіряються.
Доводи прокурора щодо призначеного ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає обставинам кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м'якість, є слушними.
Так, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року), визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів вважає, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України та хоча і виклав у вироку, однак належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого.
Так, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року (справа №756/4830/17-к) вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 207/5011/14-к (провадження № 51-1985км 18).
Місцевим судом при призначені ОСОБА_8 покарання враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень, спосіб, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, механізм їх спричинення, знаряддя злочину, поведінку обвинуваченого і потерпілої, що передувала події та під час події, а також поведінку обвинуваченого після події, місце вчинення злочину, невжиття заходів щодо надання медичної допомоги потерпілій за наявності такої можливості, особу обвинуваченого, який раніше судимий, під наглядом у лікаря психіатра не перебуває, на обліку у лікаря нарколога не знаходиться, за місцем проживання характеризується посередньо, у скоєному щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Також судом першої інстанції встановлені обставини які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та обставину, яка обтяжує покарання, рецидив злочинів.
З урахуванням наведеного, місцевий суд прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_8 можливе при призначені йому покарання ближче до мінімальної межі санкції передбаченої статті Особливої частини кримінального кодексу України.
З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на те, що при призначенні ОСОБА_8 покарання за вчинення злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, судом не у повній мірі враховано всі обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкість та суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та способу його вчинення, а саме нанесення стискання шиї потерпілої, жінки, яка є фізично слабшою, однак намагалась чинити опір, до моменту, коли остання перестала дихати. Тобто ОСОБА_8 холоднокровно та виважено вчинив дії, направлені на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_10 , і як слушно зазначив суд першої інстанції не намагався надати останній допомогу, а навпаки, сховав її речі та пішов спати, нехтуючи тим, що життя людини є найвищою соціальною цінністю, невід'ємним правом, яке ніхто не може порушувати.
Доводи прокурора про виключення з мотивувальної частини вироку пом'якшуючі покарання обставини, не підлягають задоволенню.
Так, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Як наведено у постанові ВС у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18) факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом'якшує покарання. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
Водночас, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину. Вказана позиція висловлена у Постанові ВС у справі № 263/15605/17 (провадження № 51-4234км20).
Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12025052380000659 стосовно ОСОБА_8 , органом досудового розсування встановлені пом'якшуючі покарання обставини, зокрема щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. На час судового розгляду обставини не змінились, ОСОБА_8 у судовому засіданні каявся, висловив щирий жаль у скоєному та готовність понести покарання, крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 надавав факти та докази щодо своєї злочинної діяльності, не перешкоджав кримінальному правопорушенню, а надав достовірні відомості, сприяв розслідуванню шляхом демонстрації скоєного під час проведення слідчого експерименту, такі дії обвинуваченого сприяли швидкому досудовому розслідуванню.
Отже, такі пом'якшуючі обставини, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, на думку апеляційного суду є наявними, а тому доводи прокурора в цій частині є неспроможними.
Разом з цим, на думку колегії суддів, в даному випадку зазначені обставини, які пом'якшують покарання, не вказують на обов'язок або єдиний фактор для призначення покарання, яке є ближчим до мінімальної межі передбаченої санкції відповідної статті. Враховуючи характер вчиненого кримінального правопорушення, здійснення всіх дій для доведення умислу до кінця, беззаперечне усвідомлення суспільно-небезпечного характеру своїх дій, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, зокрема ненадання допомоги потерпілій, приховування речей загиблої та залишення її тіла у дворі, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, засудженого до реальної міри покарання, після звільнення через нетривалий час знов скоїв умисний корисний злочин проти власності, вказане свідчить про схильність ОСОБА_8 до вчинення злочинів із застосуванням насильства та не бажання ставати на шлях виправлення.
Колегія суддів зауважує, що об'єктом злочину, передбаченого ст. 115 КК України, є життя та здоров'я особи. Згідно зі ст. 3 Конституції України життя та здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, невід'ємним правом, яке ніхто не може порушувати. Тому злочини проти особи становлять найбільшу суспільну небезпеку та потребують призначення покарання, яке б забезпечувало виправлення особи та попередження скоєння аналогічних протиправних діянь.
Відповідно до правової позиції, зазначеної в постанові Верховного Суду України від 14.04.2016 року, відповідно до якої Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к).
Саме ознака тяжкості кримінального правопорушення відображає ступінь суспільної небезпеки діяння та є однією з основних для визначення виду та розміру покарання, яке необхідно призначити особі для досягнення співмірності між злочином та покаранням.
Статті 3, 27 Конституції України гарантують кожному невід'ємне право на життя, яке визнається найвищою соціальною цінністю. Життя перебуває під захистом держави, і ніхто не може та не повинен бути свавільно його позбавлений. Тому злочини проти життя особи становлять найбільшу суспільну небезпеку та потребують призначення покарання, яке б забезпечувало виправлення особи та попередження аналогічних протиправних діянь.
В даному конкретному випадку суд першої інстанції призначаючи основне покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі строком на 12 років, не врахував винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним протиправного діяння, а саме позбавлення життя людини, життя і здоров'я якої, відповідно до ст. 3 Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю та спосіб вчиненого злочину.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, не в повній мірі дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість.
Відповідно до ст. ст. 409, 413, 414 КПК України підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів враховує принцип правової справедливості при призначенні покарання, який є однією із ключових засад всієї системи права, де однією із складових принципу справедливості виступає співрозмірність вчиненого особою злочинного діяння та призначеного за нього покарання, крім того апеляційний суд враховує тяжкість вчиненого злочину та обставини, незворотність наслідків у виді смерті потерпілої, поведінку обвинуваченого під час вчинення злочину, зокрема те, що останній холоднокровно доводив свій умисел до кінця, попри опір потерпілої, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, колегією суддів враховується позиція потерпілого ОСОБА_11 , так до суду апеляційної інстанції надано заяву потерпілого від 27.11.2025 року, відповідно до якої останній просив врахувати обставини та спосіб вбивства, поведінку обвинуваченого, який перебував в стані алкогольного сп'яніння. У зв'язку із чим потерпілий просив призначити ОСОБА_8 покарання у виді 14 років позбавлення волі.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 більш суворе кримінальне покарання у виді 14 років позбавлення волі, чим будуть дотримані принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння, буде справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження нових злочинів.
Будь-яких даних, що істотно знижують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 або пом'якшують покарання, при новому розгляді в суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду - скасуванню в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, в наслідок м'якості та ухваленням в цій частині нового вироку.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 615 КПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу прокурора Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_9 , - задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання, - скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України призначити покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 в строк відбування призначеного покараннястрок попереднього ув'язнення з 03 травня 2025 року по 26 листопада 2025 року, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з дня ухвалення вироку суду 27.11.2025 року.
У решті вирок Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року стосовно ОСОБА_8 , залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, що знаходиться під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: