Справа № 420/31521/25
28 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 11.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок по виплаті грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби з ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за несвоєчасний остаточний розрахунок по виплаті грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби за період з 14.09.2024 по 14.03.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він в періоди з 12.11.2004 по 09.10.2015, з 10.08.2016 по 13.09.2024 проходив військову службу за контрактом в органах Державної прикордонної служби України, у тому числі з 05.02.2008 по 15.12.2016, з 22.12.2017 по 19.12.2022 - в НОМЕР_1 прикордонному загоні, з 20.12.2022 по 13.09.2024 - в НОМЕР_3 прикордонному загоні. Наказом від 13.09.2024 № 617-ос начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 3 частини 5 (із застосування пункту 3 частини 12) статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу». На виконання вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року по справі №420/31889/24, НОМЕР_1 прикордонним загоном 13 серпня 2025 року нараховано та виплачено 150 617, 20 грн. 20 серпня 2025 року на адресу Відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період за період 30.01.2020 по 19.12.2022. Станом на день подачі позову відповідь на звернення на мою адресу не надходила.
Ухвалою судді від 19.09.2025 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувати від НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )
- довідку про суму нарахованого (виплаченого) грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення зі служби та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №420/31889/24, із зазначенням складових такого грошового забезпечення;
- довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повних останніх місяці, що передували звільненню з посади, з визначенням середньоденного заробітку (грошового забезпечення).
09.10.2025 від представника відповідача військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив (вх. №ЕС/106025/25), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступні обставини.
Військову службу у в/ч НОМЕР_2 позивач перестав проходити ще 19 грудня 2022 року, у зв'язку з переміщенням на інше місце проходження служби - до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, який в подальшому і прийняв рішення про звільнення позивача з військової служби. Наведене підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19 грудня 2022 року № 572-ОС, витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2022 року № 712-ОС, яким позивача було зараховано у списки особового складу та на вci види забезпечення в НОМЕР_3 прикордонному загоні, та витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13 вересня 2024 року № 617-ОС, яким позивача було виключено зі списків НОМЕР_3 прикордонного загону у зв'язку із звільненням. Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженому Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Але позивача не було звільнено з військової служби, а було переміщено для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Наказом № 572-ОС.
Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , проходив військову службу в періоди з 12.11.2004 по 09.10.2015, з 10.08.2016 по 13.09.2024 за контрактом в органах Державної прикордонної служби України, у тому числі з 05.02.2008 по 15.12.2016, з 22.12.2017 по 19.12.2022 - в НОМЕР_1 прикордонному загоні, з 20.12.2022 по 13.09.2024 - в НОМЕР_3 прикордонному загоні.
Витягом з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №572-ос від 19.12.2022 яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, який наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 грудня 2022 року №352-ОС зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби №612-ОС від 20.12.2022 ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу загону та на всі види забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року по справі №420/31889/24 зокрема вирішено зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України:
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 19.12.2022 року посадовий оклад, оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, в яких посадовий оклад, оклад за військовим званням визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На підтвердження виконання рішення, позивачем долучено скриншот з додатку від 13.08.2025 про перерахунок грошових коштів у сумі 150617,20 грн; Безготівкове зарахування, В/ч НОМЕР_2 . Коментар: 1002030;2800; грош.забез., грош.доп.на оздор., грош.комп.за невик.дні відп. за період з 30.01.20-19.12.22р.; зг.ріш.суду по справі 420/31889/24, перерах.на карт.рах. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 , Служб.записка№ б/н від 30.07.25;без ПДВ.
Позивач звернувся із заявою в якій просив зокрема виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.09.2024 по 14.03.2025.
Однак станом на дату звернення до суду з вказаним позовом, відповіді отримано не було.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постановах від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 22.12.2017 по 19.12.2022 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) та був зарахований на грошове забезпечення до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України.
Наказом начальник НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 19 грудня 2022 року ОСОБА_1 з 19 грудня 2022 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із зарахуванням в розпорядження НОМЕР_5 прикордонного загону ДПС України для подальшого проходження військової служби.
Тобто, позивача з 19.12.2022 не було звільнено з військової служби.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що направлення позивача для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 не є звільненням в розумінні ст.116 КЗпП України, так як його військова служба після цього продовжилась, а тому до відповідача не може застосовуватися відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Аналогічний висновок викладено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду викладеною від 24.06.2025 у справі № 400/10836/23 (№ в ЄДРСР 128364451).
Аналізуючи вищенаведене, а також враховуючи той факт, що позивач не був звільнений з військової служби 19.12.2022, то у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14.09.2024 по 14.03.2025, оскільки відповідний обов'язок виникає тільки в разі звільнення військовослужбовця без остаточного розрахунку з ним на день звільнення, з огляду на що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_4 );
Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.