27 листопада 2025 рокусправа № 380/15594/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2019 по 11.07.2025 (включно);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 126802,37 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2019 по 11.07.2025, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 з 02.04.2019, проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді від 31 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №66619 від 15.08.2025 року) в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
Частина 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Втім позивач наказ № 71 від 02.04.2019 про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 станом на день виключення зі списків особового складу не оскаржував, з рапортом (заявою) про не включення його зі списків особового складу військової частини не звертався. З наказом був ознайомлений та не заперечував, трудову книжку отримав.
Представник відповідача зазначає, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.02.2019 № 11 позивача звільнено у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої етапі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.04.2019 № 71 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
12.09.2023 позивач звернувся до військової частини з заявою про нарахування індексації грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 02.04.2019 обрахованої відповідно до положень абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 щодо обов'язку врахування при обчисленні індексації із березня 2018 року (підвищення посадових окладів на законодавчому рівні) суми індексації (так званої фіксованої суми індексації) із березня 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу і розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Листом від 22.09.2023 відповідач повідомив позивача, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення проводилась у відповідності до положень частини 5 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Позивач не погоджуючись із діями відповідача, звернувся до суду із позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 380/9492/24 позов задоволено повністю:
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 02.04.2019 .
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 02.04.2019 у розмірі 3887,98 грн. на місяць в сумі 50673,33 грн. з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 № 44 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Із цим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 380/9492/24 вище вказане судове рішення було залишено без змін.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 380/9492/24 Військовою частиною НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховано ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 02.04.2019 у розмірі 3887,98 грн. на місяць в сумі 50673,33 грн. з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб в сумі 48139,66 грн.
Позивач вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2019 по 11.07.2025 в сумі 126 802,37 грн., звернувся з даним позовом до суду.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період з 03.04.2019 до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.
Проте, період з 19.07.2022 до 10.07.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 11.07.2025 в день звільнення.
Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі в сумі 48139,66 грн. були виплачені лише 11.07.2025 року.
Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 02.04.2019, а тому першим днем затримки розрахунку є 03.04.2019 року.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 11.07.2025, а тому останнім днем є 10.07.2025.
Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 03.04.2019 до 18.07.2022 - 1203 дні та з 19.07.2022 по 10.07.2025 (з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні).
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Так, згідно Інформації про всі види грошового забезпечення, що було нараховано та виплачено ОСОБА_1 , судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у лютому 2019 року - 12795,00 грн. та у березні 2019 року 12795,00 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у лютому - березні 2019 року - становила 59 днів.
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 433,73 грн. ((12795,00 грн. + 12795,00 грн.)/59 днів.
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.04.2019 до 18.07.2022 становить 521777,19 грн. (433,73 грн. х 1203 дні).
При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки компенсації за непроведену індексацію-різницю в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 48139,66 грн./521777,19 грн. (сума компенсації за непроведену індексацію-різницю/середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,09.
Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 03.04.2019 до 18.07.2022 становить: 433,73 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,09 (частка компенсації за непроведену індексацію-різницю) х 1203 дні (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 46959,95 грн.
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу = 46959,95 грн.
В свою чергу за період з 19.07.2022 по 10.07.2025 з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 79 806,32 грн. (433,73 грн. х 184 дні).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві,складає 126 766,27 грн. (46959,95 грн. + 79806,32 грн.).
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 126766,27 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити повністю.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1269,00 грн.
Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1269,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Військової часини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Стягнути з Військової часини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині виплати індексації - різниці грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 02.04.2019 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 380/9492/24) в розмірі 181931 (сто вісімдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять одна) грн. 06 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1269 (одна тисяча двісті шістдесят дев'ять ) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяКухар Наталія Андріївна