справа № 380/14202/25
27 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Львівської обласної державної адміністрації код ЄДРПОУ 00022562, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправними дії Львівської обласної державної адміністрації (79000, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ: 00022562) щодо ненадання запитуваної інформації ОСОБА_1 на його запит від 09.05.2025;
- зобов'язати Львівську обласну державну адміністрацію (79000, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ: 00022562) повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 09.05.2025 року та надати повну запитувану інформацію.
Ухвалою від 17.07.2025 суддя відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із інформаційним запитом в якому просив: 1. Надати інформацію про обсяг фактично скерованих коштів в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році (Інформацію прошу надати помісячно та постатейно за 2025 рік відповідно до Переліку завдань і заходів, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників на 2025 рік Комплексної програми «Безпечна Львівщина»). Однак, зазначає, що у відповідь на запит було надіслано листа без номеру та без дати, в якому Львівська обласна державна адміністрація зазначила, що: “Комплексною програмою «Безпечна Львівщина» на 2021-2025 роки на 2025 рік передбачено фінансовий ресурс у розмірі 500 млн грн, з яких станом на 10.05.2025 профінансовано 332, 2 млн грн.» Позивач вважає, що по суті, відповідач не надав відповіді (інформації) щодо предмету запиту, оскільки позивач просив надати йому інформацію про обсяг фактично скерованих коштів в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році саме помісячно та постатейно, а не загальний обсяг видатків.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що розпорядник інформації зобов'язаний надати ту інформацію, яка вже існує і зафіксована на певному матеріальному носієві. Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (ч.1 ст.3 Закону №2939-VI). Зазначає, що позивач не надав жодного доказу, що запитувана інформація (деталізована помісячно та постатейно за 2025 рік відповідно до Переліку завдань і заходів, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників на 2025 рік Комплексної програми «Безпечна Львівщина») є сформованою та «готовою». Вказує також, що позивач не розкриває зміст і суть терміну «постатейно», не вказує які саме «статті» має на увазі.
Додаткового зазначає, що комплексна програма «Безпечна Львівщина» має оборонний та безпековий характер, спрямована, зокрема, облаштування та підтримання готовності укриттів і споруд цивільного захисту, організацію функціонування пунктів управління цивільного захисту області, забезпечення функціонування системи територіальної оборони області, сприяння та фінансування матеріально-технічного забезпечення окремих військових формувань. Тому деталізована інформація, що пов'язана виконанням та реалізацією програми помісячно та постатейно «Безпечна Львівщина» відноситься до такої, що має обмежений доступ.
Зазначає, що для запобігання поширенню відомостей, розголошення яких може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, правоохоронних органів, органів ДСНС, що негативно впливає на хід виконання завдань у сфері оборони під час дії правового режиму воєнного стану, у відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 розпорядником публічної інформації, в особі Львівської обласної адміністрації, було надано інформацію в тій мірі у якій її розголошення не порушує обмеження, встановлені законом. Натомість вимога надати деталізовані дані у помісячному та постатейному розрізі суперечить зазначеним вище положенням законодавства та порушує законні інтереси держави. Відтак, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просить відмовити у повному обсязі.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій щодо доводів відповідача зазначив, що запитувана інформація (помісячно та постатейно за 2025 рік) не є сформованою та «готовою» на момент запиту. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник зобов'язаний надавати інформацію, що знаходиться у його володінні, незалежно від форми її зберігання та обсягу. Бюджетні видатки в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» здійснюються на підставі відповідних бухгалтерських та фінансових документів, що обліковуються щомісячно та за статтями видатків відповідно до Бюджетного кодексу України та кошторисів. Відтак, вважає, що відомості про фактично скеровані кошти в розрізі місяців та статей вже існували у відповідача у момент отримання запиту та є публічною інформацією. Також, зазначає, що відповідач не надав доказів, що запитувана фінансова інформація у розрізі місяців та статей без зазначення конкретних виконавців чи місць робіт дійсно створює загрозу національній безпеці. Загальні посилання на воєнний стан чи безпековий характер програми без належного обґрунтування не є підставою для відмови.
Додатково зазначає, що частина 5 статті 6 Закону № 2939-VI дійсно передбачає випадки, коли доступ до бюджетних даних може бути обмежений, проте за статтею 31 Бюджетного кодексу та частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI це стосується лише таємних видатків, визначених як державна таємниця, а відповідач, на думку позивача, не довів, що запитувана інформація віднесена до державної таємниці.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
09.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Львівської обласної військової державної адміністрації із інформаційним запитом в якому просив:
1. Надати інформацію про обсяг фактично скерованих коштів в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році (Інформацію прошу надати помісячно та постатейно за 2025 рік відповідно до Переліку завдань і заходів, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників на 2025 рік Комплексної програми «Безпечна Львівщина»).
Листом, Львівська обласна військова адміністрація щодо розгляду запиту на публічну інформацію ОСОБА_1 повідомила, що “Комплексною програмою «Безпечна Львівщина» на 2021-2025 роки на 2025 рік передбачено фінансовий ресурс у розмірі 500 млн грн, з яких станом на 10.05.2025 профінансовано 332, 2 млн грн.»
Позивач, вважаючи, що відповідач не надав відповіді (інформації) щодо предмету запиту, оскільки позивач просив надати йому інформацію про обсяг фактично скерованих коштів в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році саме помісячно та постатейно, а не загальний обсяг видатків, звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частина 1 статті 34 Конституції України).
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина 2 статті 34 Конституції України).
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно частини 3 статті 13 Закону № 2939-VI на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону № 2939-VI).
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.ч. 2-4 ст. 20 Закону № 2939-VI).
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI).
Згідно статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
У силу приписів частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше (ч.ч. 3, 4 ст. 6 Закону № 2939-VI).
Відповідно до частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Повертаючи до обставин цієї справи, 09.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Львівської обласної військової державної адміністрації із інформаційним запитом в якому просив:
1. Надати інформацію про обсяг фактично скерованих коштів в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році (Інформацію прошу надати помісячно та постатейно за 2025 рік відповідно до Переліку завдань і заходів, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників на 2025 рік Комплексної програми «Безпечна Львівщина»).
Отже, запит ОСОБА_1 від 09.05.2025 містить чіткі вимоги щодо надання інформації.
Листом, Львівська обласна військова адміністрація щодо розгляду запиту на публічну інформацію ОСОБА_1 повідомила, що “Комплексною програмою «Безпечна Львівщина» на 2021-2025 роки на 2025 рік передбачено фінансовий ресурс у розмірі 500 млн грн, з яких станом на 10.05.2025 профінансовано 332, 2 млн грн.»
Позивач вважає, що відповідач не надав відповіді (інформації) щодо предмету запиту, оскільки позивач просив надати йому інформацію про обсяг фактично скерованих коштів в межах Комплексної програми «Безпечна Львівщина» у 2025 році саме помісячно та постатейно, а не загальний обсяг видатків.
Суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву мотивував причини не надання запитуваної інформації тим, що позивач не надав жодного доказу, що запитувана інформація (деталізована помісячно та постатейно за 2025 рік відповідно до Переліку завдань і заходів, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників на 2025 рік Комплексної програми «Безпечна Львівщина») є сформованою та «готовою». Вказує також, що позивач не розкриває зміст і суть терміну «постатейно», не вказує які саме «статті» має на увазі.
Додаткового зазначає, що комплексна програма «Безпечна Львівщина» має оборонний та безпековий характер, спрямована, зокрема, облаштування та підтримання готовності укриттів і споруд цивільного захисту, організацію функціонування пунктів управління цивільного захисту області, забезпечення функціонування системи територіальної оборони області, сприяння та фінансування матеріально-технічного забезпечення окремих військових формувань. Тому деталізована інформація, що пов'язана виконанням та реалізацією програми помісячно та постатейно «Безпечна Львівщина» відноситься до такої, що має обмежений доступ.
Щодо доводів, що позивач не надав жодного доказу, що запитувана інформація (деталізована помісячно та постатейно за 2025 рік відповідно до Переліку завдань і заходів, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників на 2025 рік Комплексної програми «Безпечна Львівщина») є сформованою та «готовою», суд зазначає, що відповідач в силу закону повинен володіти інформацією про використання бюджетних коштів. Отже, відповідно до частини 1 статті 1, частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник зобов'язаний надавати інформацію, що знаходиться у його володінні, незалежно від форми її зберігання та обсягу.
Щодо посилання на те, що деталізована інформація, що пов'язана з виконанням та реалізацією програми помісячно та постатейно «Безпечна Львівщина» відноситься до такої, що має обмежений доступ, суд зазначає.
Відповідно до частини 8 статті 6 Закону № 2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Частиною 1 статті 23 Закону № 2939-VI визначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію (п. 3 ч. 2 ст. 23 Закону № 2939-VI).
Аналіз вищевказаних положень Закону № 2939-VI дає підстави для висновку, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. При цьому, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог п. 1-3 ч. 2 ст. 6 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що положення частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі трискладового тесту.
Отже, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Поряд з цим, суд наголошує на тому, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових трискладового тесту означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 806/1959/16, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/249/19.
Разом з тим, як вбачається з відповіді на запит, Львівська обласна військова адміністрація щодо розгляду запиту на публічну інформацію ОСОБА_1 повідомила, що “Комплексною програмою «Безпечна Львівщина» на 2021-2025 роки на 2025 рік передбачено фінансовий ресурс у розмірі 500 млн грн, з яких станом на 10.05.2025 профінансовано 332, 2 млн грн.».
Однак, з такої відповіді не вбачається жодного обгрунтування того, що відповідач як розпорядник інформації не може надати повної відповіді на запит позивача, не зазначаено якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відтак, суд вважає, що дії Львівської обласної державної адміністрації щодо ненадання запитуваної інформації ОСОБА_1 на його запит від 09.05.2025 є протиправними.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 09.05.2025 року та надати повну запитувану інформацію, суд зазначає, що оскільки відповідачем у відповіді на запит не надано жодного обґрунтування щодо можливості надання такої інформації, то позовні вимоги в частині надання повної запитуваної інформації є передчасними.
З урахуванням вищевикладеного суд, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 09.05.2025 року та надати інформацію з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Вирішуючи заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з такого.
Згідно з частиною третьою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У частині сьомій статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд зазначає, що представник позивача у відповідності до частини сьомої статті 139 КАС України зробив заяву про подання доказів щодо підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У випадку, передбаченому частиною третьою вказаної статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 вказаного Кодексу (частина п'ята статті 143 КАС України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною другою статті 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 252 КАС України).
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 та Адвокатом Золотухіним Олександром Олександровичем укладено договір про надання правової допомоги від 01.05.2025.
Відповідно до розрахунку розміру правової допомоги у адміністративній справі №380/14202/25 та акту здавання-приймання робіт, адвокат надав правову допомогу наступного характеру:
- вивчення та правовий аналіз матеріалів, що є предметом позову, правова консультація 2 год 3000,00 грн;
- підготовка процесуальних документів по справі (позов) 2 год 3000,00 грн;
- підготовка процесуальних документів по справі (відповідь на відзив) 1 год 1500,00 грн.
Всього на суму 7500 грн.
Представник відповідача, подав заперечення на клопотання, зазначає, що справа №380/14202/25 не відзначається підвищеною складністю: предмет позову - інформаційний запит та надання відповіді в межах Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Додатково вказує, що участь представника позивача обмежилася складанням позовної заяви, запереченнями, клопотанням та заявою. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, слід зауважити, що предметом розгляду у даній справі була лише одна відповідь Львівської обласної державної адміністрації на інформаційний запит позивача обставин обсяг матеріалів, які потребували аналізу адвоката, є мінімальним. За таких обставин обсяг матеріалів, які потребували аналізу адвоката, є мінімальним, а правова база врегульована та усталена у судовій практиці. Отже, вивчення та правовий аналіз матеріалів, що є предметом позову вартістю 3000 грн, підготовка процесуальних документів вартістю 3000 грн та складання позовної заяви вартістю 1500,00 грн є неспівмірними із фактичним обсягом виконаної роботи та складністю справи. Відтак заявлений розмір витрат у розмірі 7500 грн не відповідає критеріям розумності та пропорційності, передбаченим ст. 134 КАС України та підлягає зменшенню.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи складність справи, обсяг доказового матеріалу, усталеність судової практики у цій категорії справ, суд вважає, що витрати на надання правової допомоги у розмірі 7500,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок суб'єктів владних повноважень, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 7500,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної державної адміністрації.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Львівської обласної державної адміністрації (79000, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ: 00022562) щодо ненадання запитуваної інформації ОСОБА_1 на запит від 09.05.2025.
Зобов'язати Львівську обласну державну адміністрацію (79000, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ: 00022562) повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 09.05.2025 року та надати інформацію з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Стягнути з Львівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022562, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022562, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) на користь за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.