про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
28 листопада 2025 року м. ДніпроСправа № 360/2211/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
18 листопада 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла сформована 17 листопада 2025 року в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо непроведення перерахунку та виплати з 1 лютого 2020 року до 1 листопада 2024 року грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв'язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення непроведення перерахунку та виплатити одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області перерахувати та виплатити з 1 лютого 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв'язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум.
Суд свою ухвалою від 19 листопада 2025 року визнав неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду без дати та без номеру, яка додана до позовної заяви від 17 листопада 2025 року № 17.11.2025; залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та запропонував позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та докази її надсилання до електронного кабінету відповідача; заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.
27 листопада 2025 року від позивача через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним номером № 22007/2025 надійшла уточнена позовна заява від 26 листопада 2025 року б/н, до якої серед іншого додано заяву без дати та без номеру про поновлення строку звернення до суду.
З урахуванням уточненої позовної заяви від 26 листопада 2025 року б/н позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо непроведення перерахунку та виплати з 1 лютого 2020 року до 1 листопада 2024 року грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв'язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення не проведення перерахунку та виплатити одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області перерахувати та виплатити з 1 лютого 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв'язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум.
На обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач знов зазначив, що у день звільнення йому не було надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, що є прямою вимогою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Фактично позивачу була надана лише загальна інформація про факт звільнення, без конкретизації сум належного грошового забезпечення, що унеможливило встановлення факту порушення. Таким чином, резюмує позивач, він не мав можливості встановити чи повністю і правильно проведено нарахування та виплата.
Окрім цього, позивач зазначив, що на момент його звільнення та протягом усього періоду після нього в Україні офіційно діяв правовий режим воєнного стану, запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та неодноразово продовжений Верховною Радою України. Воєнний стан діє по всій території України і суттєво впливає на умови життя громадян, їхню мобільність, можливість доступу до документів, органів влади та реалізацію процесуальних прав.
Позивач зазначає, що у його випадку дія воєнного стану фактично унеможливила стабільне проживання за однією адресою, спричинила вимушені переміщення та позбавила можливості своєчасно отримати документи, необхідні для встановлення факту порушення права. На думку позивача, неможливість отримання документів внаслідок обставин, що не залежать від працівника, є поважною причиною пропуску строку. Крім того, правова невизначеність має усуватися на користь працівника і він не може нести негативні наслідки пропуску строку в умовах, коли доступ до документів був обмежений. У випадку позивача обставини воєнного стану, а саме, його вимушені переміщення, відсутність постійного місця проживання, відсутність доступу до інтернету об'єктивно позбавили позивача можливості вчасно отримати інформацію, необхідну для встановлення факту порушення.
Позивач зазначає, що після звільнення зі служби він опинився в умовах воєнного стану, що зумовило необхідність забезпечувати власну та сімейну безпеку, дії позивача були спрямовані на першочергове забезпечення: евакуацію сім'ї; пошуку безпечного місця проживання; організації побуту в умовах воєнного стану; уникнення безпосередньої загрози життю. В умовах війни особа не зобов'язана здійснювати процесуальні дії на шкоду власній безпеці та безпеці родини. Цей висновок прямо встановлює принцип: безпека особи та її родини має абсолютний пріоритет над процесуальними строками. Отже, пріоритет забезпечення власної та сімейної безпеки під час воєнного стану є поважною та непереборною, причиною пропуску строку.
З урахуванням викладеного, позивач просить поновити йому строк звернення до суду.
Розглянувши заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду без дати та без номеру, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року внаслідок відсутності документального підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Проте частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України, а не КАС України.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
У статті 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд зауважує про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (тобто на ті відносини, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року).
Правову позицію про те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України), висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Суд зазначає, що означений спір є трудовим спором щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з огляду на таке.
Учасниками у цій справі є: позивач - ОСОБА_1 та відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області.
Відповідно до витягу із наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 23 жовтня 2024 року № 832 «Про звільнення осіб начальницького складу» полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника управління запобігання надзвичайним ситуаціям Головного управління ДСНС України у Луганській області, звільнено із служби цивільного захисту за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров'я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з правом носіння форменого одягу.
Відповідно до витягу із наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року № 332-НК «Про кадрові питання» з 1 листопада 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника управління запобігання надзвичайним ситуаціям Головного управління ДСНС України у Луганській області.
Отже, позивач з 2 листопада 2024 року є особою, звільненою зі служби цивільного захисту. Таким чином, до спірних правовідносин мають бути застосовані норми частин першої, другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, та норми частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, що регламентують строки звернення до суду про вирішення трудового спору, пов'язаного зі звільненням.
Суд зазначає, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 1 лютого 2020 року до 18 липня 2022 року позивачем не пропущений.
Водночас, до спірних правовідносин щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року застосовується строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому, таким повідомленням вважається будь-який документ, в якому зазначено належне до виплати грошове забезпечення.
Отже, перебіг строку для звернення суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року розпочався у позивача 2 листопада 2024 року та закінчився 2 лютого 2025 року.
До суду з цією позовною заявою позивач звернувся 17 листопада 2025 року, тобто через рік після звільнення.
Суд ще раз зазначає, що у витязі з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 30 жовтня 2024 року № 332-НК (по особовому складу) «Про кадрові питання» серед іншого наказано:
встановити щомісячну премію за жовтень 2024 року та 1 листопада 2024 року у розмірі 290 % посадового окладу;
матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримав;
матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік отримав;
щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав;
щорічну основну відпустку за 2023 рік не використав;
щорічну основну відпустку за 2024 рік не використав;
додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2024 рік використав;
відповідно до частини двадцять п'ятої статті 129 Кодексу цивільного захисту України виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки у кількості 135 календарних днів;
провести всі необхідні виплати ОСОБА_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Інструкції з урахуванням календарної вислуги років, необхідної для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50-ти (п'ятдесяти) відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - 25 (двадцять п'ять) років.
Отже, з наказу про виключення зі списків особового складу позивачу було відомо про всі виплати, що належали йому при звільненні.
Суд не приймає посилання позивач на той факт, що відповідач не повідомив позивачу про складові нарахованих та виплачених виплат, оскільки статтею 116 КЗпП України передбачений обов'язок відповідача про повідомлення звільненого працівника про суми, нараховані та виплачені працівникові, а не їх складові.
Суд наголошує, що відповідач не був зобов'язаний повідомляти позивача при звільненні про алгоритм розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та інших додаткових виплат.
Також суд зауважує, що у цій справі позивач оскаржує бездіяльність позивача щодо розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та інших виплат у період з 1 лютого 2020 року до 1 листопада 2024 року без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Отже, перерахунок та виплата грошового забезпечення за період з 19 лютого 2020 року до 31 жовтня 2024 року не пов'язані зі звільненням позивача, а фактично стосуються перерахунку грошового забезпечення, яке позивач отримував під час проходження служби.
З урахуванням викладеного, позивач, отримуючи у період з 19 липня 2022 року до проведення фактичного розрахунку під час звільнення спірні виплати, не був позбавлений можливості в розумний строк у разі наявності сумнівів щодо їх розміру звернутися до відповідача за відповідним роз'ясненням.
Проте позивач лише 3 листопада 2025 року, тобто після спливу тримісячного строку для звернення до суду у трудових спорах, пов'язаних з виплатою грошових коштів при звільненні, звернувся до відповідача за отриманням зокрема довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення, що свідчить про затягування позивачем строку для звернення як до відповідача за отриманням роз'яснення про виплачені суми, так і до суду за захистом своїх прав.
Щодо посилання позивача на введений в України воєнний стан, суд зазначає таке.
Воєнний стан введений в України з 24 лютого 2022 року та триває до цього часу. Отже, звільнення позивача з військової служби у листопаді 2024 року відбулось під час дії воєнного стану. Жодних доказів, які б підтвердили відсутність доступу до інтернету, постійні переміщення позивача тощо, позивач не надав.
Окрім того, суд зазначає, що позивач не був позбавлений можливості звернутися за правовою допомогою, у тому числі безоплатною як учаснику бойових дій, делегувавши зібрання документів та звернення до суду адвокату.
Доводи позивача про те, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відповіді на запит, суд вважає безпідставними, оскільки вказана дата свідчить виключно про час, коли позивач почав вчиняти дії, направлені на реалізацію свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність / помилковість нарахування розміру грошового забезпечення / компенсаційних виплат, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
З урахуванням викладеного, підстави, зазначені позивачем в заяві без дати та без номеру, яка є додатком до уточненої позовної заяви від 26 листопад 2025 року б/н, для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року, визнаються судом неповажними.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що 11 вересня 2025 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 990/98/25, в якій зазначено таке:
«Стосовно правового висновку Касаційного адміністративного суду, зробленого у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності держави, Велика Палата зазначає таке.
У вказаній постанові касаційний суд зазначив, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
З наведеного можна зробити висновок, що лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Врахуванню підлягає, зокрема, обмеження доступу до правової допомоги, про що йде мова в апеляційній скарзі.
Разом із цим, у межах спірних правовідносин позивачем не доведено, що з 24 грудня 2024 року адвокат Гардецький О. С. припинив надання йому правничої допомоги, а також, що він до 16 березня 2025 року був позбавлений можливості звернутись за правовою допомогою до іншої особи, а тому не можна стверджувати про обмеження доступу до правової допомоги. Існування інших обставин, визначених у постанові Касаційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 підставами для поновлення строку звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 не довів.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.».
У частині першій статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Згідно із пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Керуючись статтями 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені ОСОБА_1 у заяві про поновлення процесуального строку без дати та без номеру, яка додана до уточненої позовної заяви від 26 листопада 2025 року б/н.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали невідкладно надіслати позивачу до електронного кабінету за допомогою підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська