27 листопада 2025 року справа№755/5730/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Туркменістану ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження, -
Громадянин Республіки Туркменістану ОСОБА_2 , в особі його представника - адвоката Сліпкова Віталія Сергійовича, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 29.08.2022 в частині заборони громадянину Республіки Туркменістану в'їзду на територію України строком на три роки до 29.08.2025.
Ухвалою Дніпровського районного суд міста Києва від 04.04.2024 адміністративну справу №755/5730/24 за позовом громадянина Республіки Туркменістану ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 29.08.2022 - передано на розгляд Окружного адміністративного суду м. Києва (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26).
Не погоджуючись з таким судовим рішенням громадянин Республіки Туркменістану ОСОБА_3 , в особі його представника - адвоката Сліпкова Віталія Сергійовича подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суд міста Києва від 04.04.2024 та направити справу для продовження розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 апеляційну скаргу громадянина Республіки Туркменістану ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 04.04.2024 про передачу справи за підсудністю змінено в частині направлення справи на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва та викладено абзац 1 її резолютивної частини у такій редакції: «Адміністративну справу за адміністративним позовом громадянина Республіки Туркменістану ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 29.08.2022 - передати на розгляд Київського окружного адміністративного суду.». В іншій частині ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 04.04.2024 про передачу справи за підсудністю залишено без змін.
21.08.2024 адміністративна справа №755/5730/24 надійшла на адресу Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями визначено та передано дану справу для розгляду судді Щавінському В.Р.
Ухвалою суду від 11.09.2024 дану справу прийнято до провадження судді Щавінського В.Р. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що рішення відповідача від 29.08.2022 у частині заборони громадянину Республіки Туркменістану в'їзду на територію України строком на три роки є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки останнє є необґрунтованим та не підтверджується жодними доказами. Позивач також вказав, що будь-якою забороненою чинним законодавством діяльністю в Україні не займався та не займається, до кримінальної чи адміністративної відповідальності за скоєння правопорушень не притягався.
Від представника відповідача надійшов відзив, в якому просить в задоволенні позову відмовити, оскільки позивач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: порушення правила перебування іноземців на території України.
Позивач направив до суду відповідь на відзив, зазначивши, що заборона вїзду на територію України терміном на три роки порушують його права та обов'язки іноземця згідно законодавства України.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, суд встановив наступні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2021 з метою подальшого продовження навчання в Україні, позивач отримав візу №Y05605015 та прибув в Україну через ПП «Бориспіль». Підставою отримання візи виступило запрошення на навчання за №0000367659, яке діяло строком до 07.03.2022.
Надалі, 28.08.2022 з метою вирішення правового статуту перебування на території України та подальшого проживання в Україні, позивач звернувся до Управління Державної міграційної у м. Києва та Київській області та отримав відмітку про примусове повернення до країни походження строком до 08.09.2022.
Судом встановлено, що 09.09.2022 позивач залишив територію Україна, що підтверджується відміткою у паспорті Республіки Туркменістан для виїзду за кордон серія НОМЕР_1 та більше не повертався до України.
У подальшому, з метою з?ясування правового статусу ОСОБА_1 , адвокатом Сліпковим В.С. подано до Державної міграційної служби України адвокатський запит.
Згідно з відповіддю Державної міграційної служби України за від 20.03.2024 встановлено, що 29.08.2022 відносно позивача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, що супроводжувалося забороною подальшого в?їзду в Україну строк до 29.08.2025.
До вказаної відповіді долучено копію рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Туркменістан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке датоване 29.08.2022. У вказаному рішенні зазначається про відсутність у громадянина Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підстав для подальшого перебування на території України, що є порушенням вимоги ст. ст. 4, 9, 15, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Не погоджуючись із рішенням відповідача про заборону в'їзду на територію України, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до пунктів 6 та 9 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Відповідно до частин першої та третьої статі 9 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно з частинами першою та другою статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:
- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №3773 в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.
З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Встановлена частиною другою статті 26 Закону №3773 можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень.
Тобто, суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.
Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині другій статті 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну не є обов'язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.
При цьому, статтею 26 Закону №3773 не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 (три) роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону №3773.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не вказано підстав для заборони в'їзду в Україну саме на 3 (три) роки, відсутність обґрунтування необхідності застосування встановленої заборони на вказаний строк та відсутність посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення.
Як вбачається з рішення про заборону в'їзду в Україну від 29.08.2022, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, обставин, які забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 31 Закону №3773 не виявлено.
Доказів, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на три роки в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, суд зазначає, що порушення правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, є достатньою підставою для застосування заходів примусу у вигляді повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в'їзду позивачу в України терміном на 3 (три) роки.
Таким чином, в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну позивачу на строк 3 (три) роки, а встановлені обставини справи свідчать про те, що орган державної міграційної служби помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у частині першій статті 26 вищевказаного Закону №3773-VI, з підставами для заборони його в'їзду в Україну.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 802/294/17-а, від 27 червня 2019 року у справі №331/5569/17, від 28 листопада 2019 року у справі №755/2810/19, від 11 лютого 2020 року у справі №806/1200/18, від 18 червня 2020 року у справі №758/13408/18.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення в частині заборони позивачу в'їзду на територію України на 3 (три) роки, не дотримався принципу обґрунтованості та пропорційності свого рішення.
Як вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.11.2019 року у справі №755/2810/19, що згідно з усталеною судовою практикою, у рішеннях суб'єктів владних повноважень з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються та вмотивування. Органи зобов'язані належним чином обґрунтовувати свої рішення, і хоча не вимагається повної його деталізації, але ж вони повинні відповідати на основні питання, які вирішується.
Викладене свідчить про наявність підстав для скасування рішення від 29.08.2022 у частині заборони в'їзду позивачу на територію України терміном на 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29.08.2022 у частині заборони громадянину Республіки Туркменістану ОСОБА_4 в'їзду в Україну терміном на 3 (три) роки.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.