27 листопада 2025 року справа №320/16125/25
Київський окружний адміністративнмй суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає, що по досягненню 14 років її дочкою, вона звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, однак, відповідач листом відмовив у задоволенні вказаної заяви посилаючись на пункту 3 розділу І МВС України від 06.06.2019 №456 «Про затвердження тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», яким передбачено оформлення паспорта вперше лише після досягнення особою 16-річного віку, а дитина на дату звернення не досягла вказаного віку. Позивачка стверджує, що вказана відмова відповідача є протиправною та необґрунтованою, а її донька має право отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року, у зв'язку із досягненням нею 14 років.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, виходячи з того, що у органів міграційної служби відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, оскільки у відповідності до вимог чинного законодавства видача паспорта здійснюється виключно у вигляді картки. Також зазначено, що звернення до суду позивачки є передчасним, оскільки ОСОБА_2 не досягла віку, встановленого законодавством, для отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що по досягненню 14-річного віку ОСОБА_2 , позивачка як законний представник звернулася до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою, в якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Листом відповідача від 07.01.2025 №К-244/6/8024-24/8024/1-25 позивачці повідомлено, що за результатами розгляду заяви про видачу паспорта відповідно пункту 3 розділу І МВС України від 06.06.2019 №456 «Про затвердження тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», яким передбачено оформлення паспорта вперше лише після досягнення особою 16-річного віку, станом на дату звернення ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, з метою захисту прав та законних інтересів, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.
За змістом частин 1, 2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ (далі Закон №2235-ІІІ) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено, зокрема, Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503-XII).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням №2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону №5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься, зокрема, на паспорт громадянина України, та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону №5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття документ.
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону №5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Таким чином, суд визнає, що заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
При цьому, варто відмітити, що у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Крім того, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Враховуючи викладене, не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
При цьому, спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідачем видати паспорт громадянина України у формі книжечки та зобов'язання відповідача видати паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Відтак, з огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із пунктом 21 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17.
Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_2 права на отримання паспорту у формі книжечки.
Судом не приймаються до уваги посилання відповідача у відзиві щодо правомірності для відмови у видачі паспорту у формі книжечки у зв'язку із не досягненням 16-річного віку, з огляду на таке.
Так, дійсно, на момент звернення до відповідача ОСОБА_2 , ще не виповнилося 16 років.
Відповідно до пункту 2 Положення №2503-XII паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річноговіку.
Тимчасовий порядок №456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.
Водночас, частиною 2 статті 21 Закону України №5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Таким чином, вимогами Закону України №5492-VI та Положення №2503-XII фактично по різному врегульовано вік, з якого особа може отримати паспорт громадянина України.
Враховуючи викладене та з урахуванням положень частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що у разі невідповідності правового акта Закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, суд доходить висновку, що за обставин цієї справи застосуванню підлягають саме положення Закону №5492-VI (як правового акта, який має вищу юридичну силу), яким вікове обмеження на оформлення та видачу паспорта громадянина України визначено з 14-річного віку.
Також варто вказати про імперативність приписів Закону №5492-VI, відповідно до вимог яких останніми встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України. У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.
Аналогічна правова позиція викладене Верховним Судом у постанові від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд визнає, що відмова відповідача у видачі позивачу у зв'язку із досягненням 14-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII не може відповідати критеріям правомірності, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд доходить до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та вважає необхідним зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України підлягають задоволенню.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
3. Зобов'язати Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.