27 листопада 2025 року м. Київ № 320/55931/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів внаслідок невиплати частини його пенсії у сумі 764 562,08 грн, нарахованої за рішеннями судів (675 612,08 грн за рішенням Окружного суду від 01.09.2020 по справі №640/4681/20 та 88949,40 грн за постановою Верховного суду від 02.10.2020 по справі № 826/1285/16);
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до ст. 55 Закону України №2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», Закону України № 2050-III від 19.10.2000 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів внаслідок тривалої невиплати частини його пенсії у сумі 764 562,08 грн, нарахованої за рішеннями судів (675 612,08 грн за рішенням Окружного суду від 01.09.2020 по справі №640/46815/20 та 88 949,40 грн за постановою Верховного суду від 02.10.2020 по справі № 826/1285/16);
- виплату нарахованої компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 здійснити єдиною сумою в строк, встановлений ст. 52 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII;
- після повернення ОСОБА_1 нарахованої компенсації втрати частини його доходів (пенсії) пенсію ОСОБА_1 продовжувати виплачувати згідно з рішенням Окружного адміністративного суду від 01.09.2020 по справі № 640/4681/20 без обмеження її максимальним розміром із розрахунку 80% грошового забезпечення за вислугу років (30 років).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що на його думку відповідач протиправно відмовив у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Копію ухвали суду була направлена відповідачу до електронного кабінету підсистеми Електронний Суд, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2020 у справі №640/640/46815/20, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 призначену йому пенсію з 01 січня 2018 року без обмеження її максимальним розміром із розрахунку 80 % грошового забезпечення за вислугу років (30 років) з виплатою різниці між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсією з 01 січня 2018 року.
Постановою Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №826/1285/16, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві відповідно до статей 43, 51, 55, 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 по 01.12.2014 на підставі довідки Управління державної охорони України №2/6-1322 від 02.12.2015 про його грошове забезпечення з урахуванням вислуги років позивача (30 років) та визначених при звільненні з військової служби відсотків (80%), з яких обчислюється основний розмір його пенсії.
Відповідачем, на виконання рішення судів, нараховано позивачу кошти у сумі 764 562,08 грн та 18.10.2024 відповідач провів відповідний перерахунок пенсії позивача.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, однак відповідач за результатом розгляду вказаної заяви повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, звернувся до суду із позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ з наступними змінами та доповненнями, та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 з наступними змінами і доповненнями.
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 вказаного Закону визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з статтею 3 цього Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відтак, проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати проводиться тоді, коли грошовий дохід (пенсія) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Поряд з тим, варто зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, аналогічний підхід до розуміння вищевикладених норм права висловив і Верховний Суд України раніше у постановах від 19.12.2011 (справа №6-58цс11), від 11.07.2017 (справа №21-2003а16). Такий же підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.07.2018 (справа №521/940/17), від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18.
За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано законом. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Крім того, у постанові від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
З огляду на наведене суд вважає, що пенсійний орган, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено доплату пенсії повинен був здійснити виплату цієї доплати з одночасною виплатою суми компенсації, а невиплата суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з доплати до пенсії, є порушенням права позивача на отримання такої компенсації.
Зі всебічного аналізу норм права вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таке нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тому саме не нарахування пенсії не є необхідною умовою для виплати компенсації втрати частини грошових доходів за її несвоєчасну виплату.
Аналогічну правову позицію висловлювала і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Також варто підкреслити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 521/940/17.
Статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262 (далі - Закон №2262) також визначено, що нараховані суми пенсії, не отри мані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виходячи з наведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050, статтею 55 Закону від № 22621 та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 по справі №759/9631/17, від 04.03.2020 по справі №219/11809/19-а, Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17, від 20.02.2018 по справі №336/4675/17, від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а.
Відтак пенсійний орган, з вини якого пенсіонером не було вчасно нараховано та виплачено пенсію, повинен здійснити виплату такої пенсії з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата пенсіонеру суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з пенсії, є порушенням прав пенсіонера на отримання такої компенсації.
Велика Палата Верховного Суду 9 червня 2022 року у справі № 520/2098/19 дійшла до висновку, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, а також те, що несвоєчасну виплату доплати до пенсії здійснено саме з вини територіального управління Пенсійного органу, який нараховує і виплачує відповідні виплати, позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати за спірний період по місяць виплати компенсації заборгованості з пенсійних виплат.
Частиною 2 ст. 9 КАС України унормовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправною відмову викладену у листі відповідача від 04.11.2024 №2600-0202-8/212150 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів внаслідок невиплати частини його пенсії.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він безпідставно ухилився, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за періоди: з 01.01.2018 по 31.12.2020 та з 01.01.2008 по 30.11.2014, у зв'язку з порушенням строків виплати сум, присуджених рішеннями Окружного адміністративного суду в м. Києві від 01.09.2020 по справі №640/4681/20 та постановою Верховного Суду від 02.10.2020 по справі №826/1285/16 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 N 2050-III та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати" від 21.02.2001 №159.
Що стосується позовних вимог після повернення ОСОБА_1 нарахованої компенсації продовжувати виплачувати пенсію згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2020 №640/4681/20 без обмеження максимальним розміром із розрахунку 80% грошового забезпечення за вислугу років (30 років), суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, відтак у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Щодо вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною п'ятою цієї ж статті визначено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
З аналізу викладених норм убачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).
У пункті 86 постанови від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що закріплені у статті 382 КАС України процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 та від 23 грудня 2020 року у справі №704/1167/19.
Суд зазначає, що лише прийняття рішення зобов'язального характеру не є безумовною підставою для встановлення у справі судового контролю, а наявність передумов для встановлення такого контролю має підтверджуватися належними та допустимими доказами.
Однак, такі докази позивачем надані не були, а також позивачем не було наведено обґрунтувань необхідності застосування такого заходу судового контролю як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, внаслідок чого суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату нарахованої компенсації втрати частини доходів позивачу єдиною сумою в строк, встановлений ст. 52 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частин другої-третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
При цьому частиною першою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У цьому випадку способом виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, є виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначено.
Суд зауважує, що ні приписами статті 55 Закону № 2262, ні постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.
Під час ухвалення судом рішення, суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум, та у разі набрання законної сили рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 139,143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову викладену у листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.11.2024 №2600-0202-8/212150 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів внаслідок невиплати частини його пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за періоди: з 01.01.2018 по 31.12.2020 та з 01.01.2008 по 30.11.2014, у зв'язку з порушенням строків виплати сум, присуджених рішеннями Окружного адміністративного суду в м. Києві від 01.09.2020 по справі №640/4681/20 та постановою Верховного Суду від 02.10.2020 по справі № 826/1285/16 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати" від 21.02.2001 №1594.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.