27 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/3458/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме:
невиплати у день звільнення ОСОБА_2 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю -жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік, та за 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік та за 2021 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини за період з 28.09.2021 по 25.04.2024 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік та за 2021 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини за період з 28.09.2021 по 25.04.2024 року з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_2 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з не нарахуванням та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки всіх невикористаних календарних днів додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік та за 2021 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки всіх невикористаних календарних днів додаткової додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2019 рік та за 2021 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини та за весь час затримки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на дату її звільнення з військової частини та виключання зі списків особового складу відповідач не провів з нею повного розрахунку всіх належних сум, в результаті чого звернулася із позовом до суду. На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 року відповідач здійснив нарахування суми заборгованості за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2019 рік та за 2021 рік, що підтверджено випискою з карткового рахунку. Вважає, що має місце порушення відповідачем її прав та інтересів в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Заперечуючи проти позову вказує зокрема на те, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших двох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату одноразової грошової винагороди у вигляді індексації при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.
Відповідно до положень ч. 5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.09.2021 року №240 ОСОБА_1 з 27.09.2021 року виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 року у справі №260/7244/23, позивачці 26.04.2024 року здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2019 року та за 2021 рік у сумі 32707,12 грн, що підтверджується випискою з банку (а.с. 19).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 по 25.04.2024, протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Судом встановлено, що позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 27.09.2021 року, а 26.04.2024 року відповідач здійснив виплату позивачу належного грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19.07.2022 і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі №520/18807/23.
Враховуючи вищенаведене у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Так, щодо періоду до 19 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ, суд зазначає наступне.
При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п.7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Так, відповідно до довідки відповідача про доходи грошове забезпечення за два повні календарні місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 становить: у квітні 2019 року - 15428,30 грн, у травні 2019 року - 15428,30 грн. Загальна сума грошового забезпечення за вказаний період становить 30856,60 грн.
Останні повні два місяці перед звільненням позивача налічують 61 календарних днів.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 30856,60грн/61 = 505,84 грн/день.
Суд зазначає, що оскільки позивачки з 27.09.2021 року виключено зі списків особового складу військової частини, а тому з наступного дня після цієї дати потрібно обраховувати невчасний розрахунок при звільненні.
Отже, за період з 28.09.2021 по 18.07.2022 затримка розрахунку становить 294 дні.
Таким чином, сума середнього грошового забезпечення становить 148 716,96 грн (505,84 грн х 294 днів).
Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено належне грошове забезпечення в загальній сумі 32707,12 грн.
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 32707,12 грн (виплачене грошове забезпечення) / 148716,96 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,21.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 505,84 грн (середня заробітна плата за один день) х 0,21 * 294 дні (дні затримки розрахунку) = 31 230,56 грн.
Також, суд звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Враховуючи вищенаведене, за період до 19 липня 2022 року сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 31 230,56 грн.
Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2024 року, то такий регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, відтак слід обраховувати суму за період від 19 липня 2022 по 19 січня 2023 року
Таким чином, сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні за цей період становить 93 074,56 грн (505,84 грн. (середня заробітна плата за один день) х 184 дні (дні затримки розрахунку) = 93 074,56 грн).
Отже, при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 124305,12 грн (31230,56 грн + 93074,56 грн).
За частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.39-41 постанови Верховного Суду 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 25.04.2024 року у розмірі 124305,12 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності суд вважає, що слід вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 25.04.2024 року у розмірі 124305,12 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі -грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 за №44 (далі - Порядок №44).
За правилами п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до п. 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку №44, передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44, дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з цим, п. 168.5 ст. 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Водночас, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
З огляду на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання його нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд зазначає наступне.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.
Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.09.2024 у справі №260/7244/23, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, що має двох дітей віком до 15 років, за 2014-2019 роки та за 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Виплату нарахованих позивачці коштів на виконання судового рішення у справі № 260/7244 в сумі в сумі 32707,12 грн здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача 26.04.2024 року.
У постанові від 27.09.2023 у справі №420/21515/21 Верховний Суд зазначив, що діюче законодавство передбачає обов'язок установи (організації) по виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виключно у випадку порушення строків виплати повноважній особі доходів, які не мають разового характеру, зокрема пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (п. 62).
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає серед інших його складових також і одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.
Отже, враховуючи наявність факту виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток лише 26.04.2024 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового компенсації, згідно Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення та вищевказаних грошових допомог, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі №465/322/17.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у позивача права на відповідну компенсацію втрати частини доходів, а сума компенсаційних виплат має бути розрахована відповідачем самостійно, згідно з алгоритмом, визначеним Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в день виключення її зі списків частини.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 124 305,12 грн (сто двадцять чотири тисячі триста п'ять гривень дванадцять копійок) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 28.09.2021 року по 25.04.2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів, у звязку із порушенням строків їх виплати на суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусткиа за весь час затримки виплати такої по день фактичної виплати грошового компенсації 26.04.2024 року
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяС.А. Гебеш