27 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/7016/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Білецької Людмили Миколаївни про долучення доказів та розгляд справи за правилами загального позовного провадження, -
В провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що наказом ГУНП в Закарпатській області від 11.07.2025 року за № 1891 його було звільнено зі служби в поліції відповідно до п.7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного Статуту Національної поліції України. В основу такого рішення відповідача покладені висновки дисциплінарної комісії, яка у ході проведеної перевірки дійшла до висновку про те, що позивач після отримання відеозапису та інформації від ОСОБА_2 про конфлікт, який відбувся 25.06.2025 року з його участю та працівників Ужгородського РТЦК, про дану подію службу 102 не повідомив та керівництво відповідача не поінформував, чим грубо порушив встановлений порядок єдиного обліку в органах та підрозділах поліції заяв, повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події. Грубо порушуючи обов'язки поліцейського, пов'язані із застосуванням технічних приладів і технічних засобів фото- та відео-фіксації, передав копію зазначеного вище відеозапису самому ОСОБА_3 , що в подальшому призвело до розповсюдження його в мережі Інтернет. Комісія зазначила про два виявлені нею факти укриття ОСОБА_4 від обліку злочинів, не забезпечення відеофіксації за допомогою портативного відеореєстратора під час документування відповідних адміністративних правопорушень, не здійснив у відповідному журналі запис про адміністративне затримання громадянина ОСОБА_5 .
Вважаючи, що в його діях відсутній склад дисциплінарного правопорушення, адже сутність дисциплінарного проступку полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.
На переконання позивача, він як поліцейський, у правовідносинах, що склалися, діяв на підставі статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» і ніякої шкоди нікому не заподіяв, відтак, його неправдиво звинуватили у вчиненні дисциплінарного проступку у той час, коли його дії були фактично спрямовані саме на захист прав потерпілого.
Наголошує на невідповідності оспорюваного наказу діючому законодавству, оскільки: відповідачем не взято до уваги, що працівники ТЦК і СП діяли неправомірно і позивач на підставі статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» захищав честь і гідність ветерана ЗСУ; позивач не був ознайомлений під розпис з наказом; не була врахована його позитивна характеристика і бездоганна робота в органах поліції протягом тривалого часу; перебування його на дошці пошани; більш того, виготовлена нова негативна характеристика його як поліцейського; не був визначений ступінь вини кожного учасника і не врахована фактична повна відсутність його вини, а у інших подіях, викладених у Наказі - врахована їх відсутність; не встановлено, чи заподіяна позивачем шкода і кому. Без цього неможливо стверджувати про наявність дисциплінарного проступку, відтак звільнення мене є незаконним, оспорюваний наказ має бути скасовано і поновлено його на роботі в поліції, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, зауважує, що оскаржений наказ прийнятий у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що за результатами службового розслідування затвердженого начальником ГУНП в Закарпатській області 09.07.2025 року, наказом ГУНП в Закарпатській області № 1891 від 11.07.2025 року за порушення вимог частини 1, пунктів 2, 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VII, пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 18, пункту 9 частини 1 статті 31, частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 року № 580 «Про Національну поліцію», пункту 2 розділу I, пункту 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, пунктів 6, 11 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 року № 100, пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699 та пункту 2 розділу ІІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, що виразилось у неналежному виконанні службових обов'язків як ДОП, зокрема поширенні службової інформації (відео, відзнятого 25.06.2025 року на боді-камеру ДОП ОСОБА_6 ), не повідомленні на службу 102 та не вжитті заходів з реєстрації події за участі ОСОБА_7 , не складанні рапортів для реєстрації ІКС ІПНП ЄО (25.06.2025 року) та внесення відомостей до ЄРДР (ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 07.03.2025 року № 7979 та від 08.05.2025 року № 14440), а також не повідомлення за даними фактами керівникові підрозділу, не здійснення відеофіксації під час оформлення адміністративних матеріалів та не інформуванні інспектора ДПЛ Ужгородського РУП ГУНП 20.01.2025 року про затримання громадянина ОСОБА_5 у порядку статті 261 КУпАП, старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 , відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції.
Вказує, що позивач сам підтвердив зазначені у дисциплінарному наказі інкриміновані йому дисциплінарні правопорушення, але вважає, що він мав на меті відновлення справедливості, а тому його позитивні наміри нівелюють порушенням ним правових норм.
Зазначає, що визначення виду дисциплінарного стягнення є виключною компетенцією особи, якій законом надано право притягувати до дисциплінарної відповідальності. До того ж закон не встановлює необхідність послідовного призначення стягнень від менш суворого до більш суворого. Відтак, виходячи з фактичних обставин скоєного проступку та особи порушника начальник ГУ НП в Закарпатській області може застосувати до нього стягнення у межах компетенції, виходячи із обставин справи.
Щодо дотримання під час звільнення процедури звільнення зі служби в поліції, стверджує, що про перебування на лікарняному та продовження перебування на лікуванні безпосереднього керівника, або відповідну кадрову службу управління позивач рапортом не повідомив, а також не надав жодних листків тимчасової непрацездатності.
Ухвалою судді від 15.09.2025 року вказана позовна заява була залишена без руху у зв'язку з невідповідністю останньої вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 29.09.2025 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Суд констатує, що у відповіді на відзив відповідача, представником позивача заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального провадження, мотивуючи яке, зазначено, що справа є складною як за фактичними обставинами, так і за формуванням доказової бази сторонами. Сторона позивача має намір заявити клопотання про проведення експертизи та/або долучення у справу висновку відповідного експерта, виклик свідків у судове засідання.
В той же час, 07.11.2025 року представником позивача направлено до суду клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерту.
17.11.2025 року представником позивача направлено до суду клопотання про призначення справи у порядку позовного провадження з участю сторін.
20.11.2025 року представником позивача повторно направлено до суду клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта та призначення справи у загальному позовному провадженні з викликом сторін.
Розглянувши подане клопотання в частині долучення до матеріалів справи висновку експерта, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За змістом ч.ч. 1-2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 7 ст. 77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частинами 1-2 ст. 78 КАС України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (ч. 10 ст. 78 КАС України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 79 КАС України).
Принагідно, обов'язок щодо надсилання іншим учасникам справи копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, встановлено ч. 9 ст. 79 КАС України.
В той же час, ст. 166 КАС України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Відповідно до абзацу 10 частини 1 статті 167 КАС України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Частиною 2 статті 167 КАС України встановлено, що якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Так, вищенаведеними нормами передбачено обов'язок сторони, яка подає докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, одночасно подати клопотання про їх приєднання до матеріалів справи.
Суд констатує, що поданий до суду висновок експерта, який представник позивача просить долучити до матеріалів справи, направлений стороні відповідача, а отже, адвокатом дотримано вимоги вищевказаних норм, відповідно, в суду відсутні підстави для застосування ч. 9 ст. 79 КАС України, за змістом якої, суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, а також, ч. 2 ст. 167 КАС України в частині повернення клопотання поданого без додержання вимог частини першої цієї статті.
Щодо дотримання вимог ч. 8 ст. 79 КАС України, суд враховує ту обставину, що згаданий висновок експерта складено 27.10.2025 року, тобто після подання позовної заяви, отже не міг бути поданий разом з нею.
При цьому, суд звертає увагу представника позивача щодо відсутності в процесуальному законодавстві обов'язку ухвалення окремого процесуального рішення щодо прийняття доказів.
Розглянувши подане клопотання в частині розгляду справи в порядку загального позовного провадження, суд зазначає наступне.
За змістом п. 4 ч. 9 ст. 171 КАС України, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.
Частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Ця справа не підпадає під вичерпний перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог частини четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України, а відтак може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
При відкритті провадження у справі суд врахував критерії, визначені частиною 3 статті 257 КАС України, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, які не вимагають проведення підготовчого провадження або судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, та дійшов висновку, що зазначена справа є справою незначної складності, не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 257 КАС України, а тому у відповідності до пункту 10 частини 6 статті 12, з урахуванням положень статті 262 КАС України, може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що відповідає вимозі частини 1 статті 260 КАС України.
Згідно з ч. 5-6 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо, зокрема, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд звертає увагу, що ч. 6 ст. 12 КАС України визначені справи, які даним Кодексом віднесені до справ незначної складності та жодних роз'яснень чи відсилок стосовно того, що такі справи за вказаним виключенням мають розглядатись за правилами загального позовного провадження дана норма не містить.
Водночас, п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України надає право суду віднести будь-яку іншу справу, у якій суд дійде висновку про її незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 4 ст. 12 та ч. 4 ст. 257 КАС України дана справа не належить до категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та не належить до категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 257 КАС України передбачений порядок, згідно якого при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків; кількість сторін та інших учасників справи, тощо.
При цьому, суд звертає увагу, що у заявленому клопотанні не вказано, для встановлення яких саме обставин, виходячи із характеру спірних правовідносин та предмету доказування, необхідно розглянути справу за правилами загального позовного провадження, та що об'єктивно перешкоджає розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у ній доказів та заяв по суті справи.
Одночасно, суд звертає увагу, що представником позивача належним чином не обґрунтовано підстави розгляду справи за більш тривалою процедурою у порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого судового засідання.
Також, заявник не вказав, чому не може викласти свої доводи в заявах по суті справи, та надати відповідні докази. Суд враховує характер спірних правовідносин у цій справі, предмет та підстави позову, склад учасників справи, а також те, що позиція учасників справи може викладатись в заявах по суті спору. За наведених обставин суд не встановив підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Таким чином в задоволенні клопотання представника позивача про перехід в загальне провадження слід відмовити.
Також, суд зазначає, що у спрощеному позовному провадженні сторони не позбавлені права ознайомлюватися із наявними у справі доказами, подавати додаткові докази та пояснення. Жодних перешкод у доведенні своєї позиції сторонами у визначеному судом порядку розгляду справи, на переконання суду, не існує.
При цьому, суд зазначає, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження жодним чином не нівелює обов'язок суду всебічно та у повному обсязі дослідити всі обставини справи, надавши їм належну правову оцінку.
Суд зазначає, що суть спору не свідчить про наявність виключної правової проблеми, значну складність справи чи суспільний інтерес до її розгляду.
На думку суду, характер спірних правовідносини та предмет доказування даної справи не вимагають проведення судового засідання, в порядку загального позовного провадження або з викликом сторін, для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи викладене, а також те, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України), суд не находить підстав для задоволення клопотання щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 44, 72, 77-79, 167, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Білецької Людмили Миколаївни про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяС.І. Рейті