28 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/8856/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Калинич Я.М. розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 через представника - адвоката Сідака Павла Петровича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким просить суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (06.05.2024) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі. 2. Стягнути із НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 06.05.2024 по 06.11.2024 року (за шість місяців), в розмірі 164157,95 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_4 , а саме 06.05.2024, грошове забезпечення, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, нараховані та виплачені не у повному розмірі. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто в строк, наданий судом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) надати суду належним чином засвідчену копію довідки про виплату всієї суми грошового забезпечення ОСОБА_1 при його звільненні та довідку про середньоденний та середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за правилами оформлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (станом на дату звільнення).
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України не передбачає право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати. Відповідач звертає увагу, що позивач не подавав відповідачу заяв чи клопотання про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки здійсненого повного розрахунку, у зв'язку із чим відповідач вважає заявлені позовні вимоги необгрунтованими.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Суд встановив, що позивач проходив службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України військової частини НОМЕР_4 , що не заперечується відповідачем.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.05.2024 №331-ОС, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків грошового забезпечення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 року по справі №260/4918/24, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2025, зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін військової частини НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, із врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів розрахунок з позивачем 17.10.2025 року в розмірі 249980,28 грн.
Вважаючи порушеним право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст.ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 06.05.2024, а останню виплату відповідачем здійснено 17.10.2025 року, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні (виключенні зі списків особового складу), а із затримкою 529 днів.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні (виключенні зі списків особового складу) позивача з 06.05.2024, а остаточний розрахунок здійснено 17.10.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року.
Варто вказати, що ст.117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, ВС неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на вищевказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як зазначалося вище, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 ст.117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Суд звертає увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підстав ст.116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Так, позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 06.05.2024.
Відтак, відлік затримки по виплаті слід розпочинати з 07 травня 2024, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення згідно наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.05.2024 №331-ОС, тобто на час звільнення позивача з військової служби стаття 117 КЗпП діяла в редакції з 19.07.2022, відповідно до змісту якої стягнення середнього заробітку обмежено 6 місяцями.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 07.05.2024 по 06.11.2024 року (184 дні), оскільки згідно зі статтею 117 КзПП (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
Згідно пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100).
Відповідно до наданої відповідачем довідки № 09/353 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 906,95 грн.
Відтак, враховуючи наведене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається, становить 166878,80 грн (906,95грн середньоденний розмір грошового забезпечення * 184 календарних днів).
Водночас, про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд також при вирішенні даного спору приймає до уваги позицію викладену в постанові Великої Палати ВС від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, де суд зауважив, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Тобто суд застосовує принцип співмірності при розрахунку середнього заробітку, як до 19.07.2022 так і після 19.07.2022.
Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане грошове забезпечення (249980,28 грн за рішення суду у справі №260/4918/24), вищевказана розрахункова сума (166878,80 грн після 19.07.2022 за час затримки розрахунку при звільненні) не перевищує суму виплаченої компенсації, а тому необхідність застосовувати принцип співмірності у даному конкретному випадку відсутня.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
В той же час, наданий представником позивача розрахунок суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні із періодом від 06.05.2024 до 06.11.2024 є меншим ніж розрахунок здійснений судом, оскільки представником, на думку суду, не коректно зазначено кількість календарних днів такої затримки. Так, представник позивача зазначив кількість календарних днів затримки « 181», однак за розрахунками суду кількість таких днів має складати « 184» (з 07.05.2024 по 06.11.2024 включно).
Таким чином, відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 166878,80 грн (906,95грн середньоденний розмір грошового забезпечення * 184 календарних днів).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, понесені позивачем у даній справі судові витрати у вигляді сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в розмірі 1641,60 грн.
Керуючись статями 6, 9, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 травня 2024 по 06 листопада 2024.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 166878,80 грн (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 80 копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір при поданні позову у розмірі 1641,60 грн (одну тисячу шістсот сорок одну гривню 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЯ. М. Калинич