26 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/7273/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фону в Львівській області від 14.01.2025 року №064250010105 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 12 грудня 2024 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Причиною відмови в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII в рішенні відповідач вказав, що «в наданій довідці про проживання від 23.11.2024 № 300 до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період з 26.04.1986, оскільки не вказана дата зняття з реєстрації». Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що документами підтверджено факт проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення позивача станом на 01.01.1993 - 02 місяці 18 днів. Згідно довідки від 23.11.2024 № 300 до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період з 26.04.1986, оскільки не вказана дата зняття з реєстрації. Окрім цього, в період з 01.09.1986 по 20.06.1989 заявник навчався в іншому місті та з 08.01.1990 по 08.10.1991 проходив військову службу. На думку відповідача, рішення управління є правомірним.
Розглянувши дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), а також дослідивши подані сторонами документи, суд встановив таке.
Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи, видане Житомирською обласною державною адміністрацією 20.11.1997 року.
08.01.2024 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду заяви прийнято рішення № 064250010105 від 14.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796, оскільки не підтвердженого факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років. В спірному рішенні зазначено, що документами підтверджено факт проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 місяці 18 днів. Згідно довідки від 23.11.2024 № 300 до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період з 26.04.1986, оскільки не вказана дата зняття з реєстрації. Окрім цього, в період з 01.09.1986 по 20.06.1989 заявник навчався в іншому місті та з 08.01.1990 по 08.10.1991 проходив військову службу. Страховий стаж позивача становить 35 років 03 місяці 23 дні.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст. 55 Закону №796-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, в примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ст. 55 Закону №796-XII).
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку га початкову величину 3 роки та та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Виходячи зі змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
У ході судового розгляду справи встановлено, що відповідно до довідки Виконавчого комітету Коростенської міської ради від 23.11.2024 року № 3001 позивач з 26.04.1986 року по невизначену дату, з 14.10.1992 року по 25.12.1996 року, з 25.12.1996 року по 15.09.1999 року, з 15.09.1999 теперішній час постійно був зареєстрований в місті Коростені Житомирської області.
Водночас, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 01.09.1986 року по 20.06.1989 року навчався в середньому професійному училищі в місті Києві; з 22.06.1989 по 08.01.1990 працював в м. Києві; з 20.12.1991 по 10.07.1992 навчався в Київському технологічному інституті харчової промисловості.
Суд зазначає, що вказані періоди не підлягають зарахуванню до періодів постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, зокрема. в м. Коростені, оскільки законодавець пов'язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання нерозривно пов'язане з постійним місцем проживанням особи.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 31.07.2019 у справі № 572/1173/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю (у даному випадку - у зоні гарантованого добровільного відселення).
Аналогічна правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22.
Підсумовуючи вказане, на думку суду, за наявними у справі доказами підтверджено фактичне постійне проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 09 місяців 10 днів (періоди: 26.04.1986-01.09.1986; 09.01.1990-19.12.1991; 11.07.1992-31.12.1992), що становить менше 3 років.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача ГУ ПФУ у Львівській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 08.01.2025, оскільки за наявними доказами станом на 01.01.1993 період його фактичного постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII.
Таким чином, рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 14.01.2025 року №064250010105 про відмову у призначенні пенсії позивачу є правомірним, у зв'язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання такого рішення протиправним та похідної позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ слід відмовити.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко