Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 листопада 2025 року Справа №200/3813/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 м. Слов'янськ, Донецької області, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 м. Слов'янськ, Донецької області, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задоволений повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження з 01 грудня 2019 року розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010; місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 гривень.
Рішення набрало законної сили 11 листопада 2024 року за результатами апеляційного перегляду. Виконавчі листи у справі не видавались.
У січні 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій заявник просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі № 200/3813/24.
Ухвалою суду від 14 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволено повністю.
Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №200/3813/24 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протягом місяця з дня набрання ухвалою законної сили подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення по справі № 200/3813/24.
10 лютого 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суду наданий звіт про виконання вказаного вище рішення.
Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року судом визнано звіт Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про виконання судового рішення по справі № 200/3813/24 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 м. Слов'янськ, Донецької області, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії таким, що не підтверджує виконання в повному обсязі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24.
Встановлено Головному Управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області 30-денний строк з дня набрання законної сили ухвалою суду для надання звіту щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24.
10 березня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суду наданий звіт про виконання вказаного вище рішення.
Ухвалою суду від 18 березня 2025 року визнано звіт Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про виконання судового рішення по справі № 200/3813/24 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 м. Слов'янськ, Донецької області, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії таким, що не підтверджує виконання в повному обсязі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24.
Встановлено Головному Управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області 30-денний строк з дня набрання законної сили ухвалою суду для надання звіту щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24.
11 квітня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суду наданий повторний звіт про виконання вказаного вище рішення.
Ухвалою від 26 серпня 2025 року судом прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 липня 2025 року про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 200/3813/24 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 м. Слов'янськ, Донецької області, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24 - три місяці з дня набрання законної сили цією ухвалою.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області впродовж трьох місяців з дня набрання законної сили цією ухвалою подати суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24 в частині здійснення з 01 грудня 2019 року виплати ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
25 листопада 2025 року до суду поданий звіт про виконання зазначеного рішення суду.
Розглянувши звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України наголосив на тому, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абз. 3 п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України в Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п. 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; п. п. 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; п. 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку в п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ст. 14 КАС судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у ст. 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст. ст. 14 та 370 КАС.
Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим в постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій він зазначив, що обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 07 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Так, на виконання рішення суду ГУ ПФУ в Донецькій області мало: здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Розмір грошового забезпечення позивача з 01.12.2019 року за оновленою довідкою -22165,58 грн ( встановлено у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року по справі № 200/15434/21).
Розмір пенсії - 80 % грошового забезпечення ( встановлено Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року по справі № 200/189/24).
Тобто базовий розмір пенсії з 01.12.2019 року складає 17732,46 грн ( 22165,58 грн х 80 %).
Максимальний розмір пенсії ( 10 прожиткових мінімумів) у грудні 2019 року був 16380 грн, отже відповідач визначив доплату 1352,46 грн, що є вірним.
Подальший розрахунок відповідач розрахував тільки до червня 2021 року.
Як установлено судом, у листопаді 2024 року здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Нарахована сума доплати за результатами перерахунку згідно Рішення з урахуванням виплачених сум за період з 01 грудня 2019 року по 30 червня 2021 року склала 12826 гривень74 копійки. Доплата за період з 01 липня 2021 року по 30 листопада 2024 року відсутня, оскільки розмір пенсії за цей період не змінився.
ГУ ПФУ в Донецькій області у звіті зазначає, що виплата заборгованості за рішенням суду як така, що не передбачена бюджетом ГУ ПФУ в Донецькій області потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу відповідно до Порядку № 21-2.
Заборгованість за рішенням суду включена до Реєстру судових рішень, що підтверджено витягом з цього реєстру.
Таким чином, станом на листопад 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області не виконало в повному обсязі рішення суду від 26 серпня 2024 року у справі № 200/3813/24.
При цьому суд зазначає, що відсутність додаткового бюджетного фінансування з боку Пенсійного фонду не свідчить про виконання рішення суду в повному обсязі, а лише підтверджує, що таке невиконання обумовлено об'єктивними обставинами, незалежними від посадових осіб ГУ ПФУ в Донецькій області.
Водночас, суд зазначає, що ухвалою суду від 02 вересня 2025 року судом змінно спосіб і порядок виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24 з зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 105839,24 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області, всупереч ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 14, 370 КАС, неповністю виконало рішення суду, оскільки заборгованість до теперішнього часу позивачу не виплачена.
Частиною 2 ст. 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. ст. 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece, № 18357/91).
У п. 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у п. 33 рішення у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) державні органи не можуть довільно посилатись на брак коштів як на виправдання невиконання рішення. Відомо, що затримка у виконанні судового рішення може за певних обставин бути виправдана, але не за рахунок звуження суті права, яке захищається ст. 6 Конвенції.
З огляду на вказану практику Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку, що неповне виконання рішення суду може мати ознаки порушення прав позивача, які гарантовані ст. 6 Конвенції.
За правилами, закріпленими у ч. 3 ст. 3 КАС, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 КАС закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
21 листопада 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094), який набрав чинності 19 грудня 2024 року.
Згідно з п. 2 розділу ІІ Закону № 4094 справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 381-1 КАС (тут і далі - в редакції Закону № 4094) судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 381-1 КАС суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому ст. ст. 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС установлено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Розгляд звіту про виконання судового рішення регламентований нормами ст. 382-2 КАС.
Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;
5) відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;
6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;
7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
Відповідно до ч. 3 ст. 382-2 КАС до звіту додаються:
1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;
2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 44 цього Кодексу.
Рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення визначені ст. 382-3 КАС.
Відповідно до ч. 1 ст. 382-3 КАС за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Частиною 2 ст. 382-3 КАС установлено, що суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог ч. ч. 2 та/або 3 ст. 382-2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (ч. 4 ст. 382-3 КАС).
Відповідно до ч. 5 ст. 382-3 КАС суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Згідно з ч. 6 ст. 382-3 КАС суд на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, накладеного на керівника суб'єкта владних повноважень, на суму штрафу, який було накладено за такі самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.
Ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами ст. 149 цього Кодексу.
З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму штрафу без додаткового судового рішення нараховується пеня у розмірі три відсотки річних з урахуванням індексу інфляції (ч. 7 ст. 382-3 КАС).
Відповідно до ч. 9 ст. 382-3 КАС суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами ст. 378 цього Кодексу.
Згідно з ч. 10 ст. 382-3 КАС у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
За правилами, що наведені у ч. 11 ст. 382-3 КАС, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу.
Аналіз норм ст. 382-3 КАС зумовлює висновок про те, що суд за наслідками розгляду звіту може:
1. постановити ухвалу про прийняття звіту на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС за відсутності обставин, вказаних ч. 2 ст. 382-3 цього Кодексу;
2. постановити ухвалу про відмову у прийнятті звіту на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС за наявності обставин, вказаних у ч. 2 ст. 382-3 цього Кодексу.
При цьому згідно з ч. 3 ст. 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф, а також додатково може:
- встановити новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу;
або
- за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення відповідно до ст. 378 КАС.
Водночас при прийнятті звіту про виконання судового рішення, якщо суб'єкт владних повноважень не виконав його в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 цього Кодексу, що установлено ч. 11 ст. 382-3 цього Кодексу.
Тобто норма ч. 11 ст. 382-3 КАС прямо передбачає можливість прийняття звіту навіть у випадку, коли судове рішення не виконано в повному обсязі.
Разом з цим, у такому випадку норма ч. 11 ст. 382-3 КАС покладає на суд об'явок встановити новий строк для подання звіту.
Відповідно до ч. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пп. пп. 4, 5 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Таким чином, ГУ ПФУ в Донецькій області здійснює виплати виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду України та з інших джерел, визначених законодавством.
Згідно зі ст. ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Зобов'язання за рішенням суду включені до Реєстру судових рішень, виконання яких буде проведено відповідно до Порядку № 21-2. При цьому наявні у справі письмові докази свідчать, що ГУ ПФУ в Донецькій області зверталося до Пенсійного фонду за виділенням коштів на погашення заборгованості перед позивачем, однак Пенсійний фонд станом на момент постановлення цієї ухвали не профінансував ГУ ПФУ в Донецькій області в обсязі, необхідному для виплати позивачу існуючої заборгованості.
Крім того, суд бере до уваги, що у випадку надходження грошових коштів на рахунок пенсійного органу з відповідним цільовим призначенням, ГУ ПФУ в Донецькій області автоматизованим способом, пропорційно обсягу виділених з державного бюджету коштів та кількості отримувачів, здійснює розрахунок та часткову виплату заборгованості.
Отже, ГУ ПФУ в Донецькій області як боржник вжило конкретні заходи для повного виконання рішення суду, а фактична невиплата заборгованості зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є Пенсійний фонд, спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості їх прийняття.
Суд враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду. Зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, суд не вбачає наявності таких підстав.
Суд також зазначає, що ст. 113 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Відповідно до ст. ст. 116, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує виконання законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту, розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, видає в межах своєї компетенції постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Зазначені повноваження Уряду деталізовані у ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та полягають у забезпеченні проведення державної соціальної політики шляхом вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян; забезпеченні підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпеченні розробки та виконання державних програм соціальної допомоги, зокрема, особам з інвалідністю, пенсіонерам та інших непрацездатним і малозабезпеченим верствам населення.
Також суд враховує, що в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп від 25 січня 2012 року зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України; Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Крім того, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно значення актів Кабінету Міністрів України у соціальній сфері. Так, у постанові від 02 грудня 2018 року у зразковій справі № 802/2196/17-а (Пз/9901/1/18) Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у п. 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. У п. 2.2 цього ж Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п. п. 2, 3 ст. 116 Конституції України). В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.
На підставі вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі п. 3 ст. 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови та розпорядження.
Згідно з п. 7 Порядку № 21-2 за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюються видатки, фінансування яких згідно із законодавством забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - рішення суду), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
Отже, видатки на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати мають фінансуватися не за рахунок власних коштів Пенсійного фонду, а за рахунок коштів Державного бюджету України.
Дослідивши матеріали справи та письмові докази, які ГУ ПФУ в Донецькій області надало разом зі звітом, суд дійшов висновку про відсутність визначених ч. 2 ст. 382-3 КАС підстав для відмови у його прийнятті.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що:
- суб'єкт владних повноважень навів обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, такими обставинами є відсутність необхідного бюджетного фінансування, виділення якого перебуває поза межами повноважень і компетенції боржника;
- боржник довів належними доказами, що в межах своїх повноважень вжив заходи, спрямовані до виділення відповідного бюджетного фінансування для виконання рішення суду;
- звіт поданий з дотриманням вимог ч. ч. 2-3 ст. 382-2 КАС у строк, який встановлений судом.
Таким чином, діючи на підставі ч. 1 ст. 382-3 КАС, суд приймає звіт ГУ ПФУ в Донецькій області про виконання рішення суду.
Разом з цим суд враховує, що судом змінено спосіб і порядок виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в адміністративній справі № 200/3813/24 з зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 105839,24 грн.
Беручи до уваги, що однією з передумов здійснення бюджетного фінансування є затвердження бюджету Пенсійного фонду на 2025 рік, який на теперішній час ще не затверджений, суд вважає за необхідне прийняти звіт ГУ ПФУ в Донецькій області.
Керуючись статтями 243, 248, 249, 256, 294, 295, 297, 370, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 квітня 2025 року про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 200/3813/24 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122 м. Слов'янськ, Донецької області, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити учасникам справи, що заяви, клопотання, докази тощо можуть бути надані суду засобами електронного зв'язку через підсистему ЄСІТС “Електронний суд» або на електронну адресу суду (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо справа була розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 27 листопада 2025 року.
Суддя К.Е. Абдукадирова