28 листопада 2025 рокуСправа №160/21319/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» - Ромасько Євгена Валерійовича про винесення додаткового рішення у справі №160/21319/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, -
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації.
19 листопада 2025 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації:
- визнано протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110140/2025/000008/1 від 01.04.2025;
- визнано протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 01.04.2025 №UA110140/2025/000050.
21.11.2025 до суду надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» - Ромасько Євгена Валерійовича про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій представник позивача просить:
- стягнути витрати на професійну правничу допомогу з Дніпровської митниці (вулиця Княгині Ольги, будинок 22, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТ ЛОГІСТІК ГРУПП» (вулиця Шепарда Алана, будинок 14, секція 3, квартира 96, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49089, код ЄДРПОУ 41795971) в сумі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.)
В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що 19.11.2025 було ухвалено рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким задоволено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці. В позовній заяві від 22.07.2025 представником позивача заявлено орієнтовний розмір витрат на правову допомогу 5000,00 грн та зазначено, що розрахунок та документальне підтвердження буде надано додатково. Так на підтвердження надання адвокатом Ромасько Є.В. юридичних послуг позивачу у цій справі, представник надає суду: Договір про надання правових (юридичних) послуг №ПД-16/06 від 16.06.2025р.; Завдання №1 до Договору про надання правових (юридичних) послуг №ПД-16/06 від 16.06.2025р.; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1/ПД-16/06 від 04.07.2025р. Ордер на надання правничої (правової) допомоги №1242068 від 18.07.2025р., та просить ухвалити додаткове рішення у справі №160/21319/25, яким вирішити питання про судові витрати на професійну правничу допомогу.
24.11.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було призначено до розгляду питання щодо ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №160/21319/25 без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) на 28.11.2025.
27.11.2025 представником відповідача через підсистему “Електронний суд» було подано до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації судових витрат з правничої допомоги, в якій зазначила, що позивачем та представником позивача заявлена вартість правничої допомоги, що абсолютно не співмірна зі складністю справи та обсягом робіт, та часом витраченим надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З урахуванням ч.3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши питання щодо ухвалення додаткового рішення, зазначає наступне.
19.11.2025 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці задоволено.
Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Частина перша статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що 16.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» та адвокатом Ромаськом Євгеном Валерійовичем було укладено Договір №ПД-16/06 про надання правових (юридичних) послуг (далі - Договір).
На підставі Договору було видано відповідний ордер на представництво інтересів позивача у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді адвокатом Ромаськом Євгеном Валерійовичем.
Відповідно до п. 1.2 Договору вид, строки надання, ціна і загальна вартість послуг згоджуються Сторонами в спільно підписаних Завданнях до цього Договору, які є його невід'ємними частинами.
Завданням №1 на надання правових (юридичних) послуг від 16.06.2025 до Договору (Додаток №1) було визначено порядок оплати правових (юридичних) послуг Адвокату за надання правової допомоги у спорі Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці. Визначена загальна вартість юридичних послуг Адвоката у розмірі 5000 грн та порядок розрахунку.
04.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» та адвокатом Ромаськом Євгеном Валерійовичем погоджено та підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1/ПД-16/06 щодо надання правової допомоги згідно п. 1.1 Завдання №1 від 16.06.2025 до Договору у кількості 1 шт, ціна 5000,00 грн.
Суд зазначає, що надані докази у сукупності доводять понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 у справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Дослідивши адміністративний позов, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю даної справи.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат.
Пунктом 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Керуючись ст. ст.139, 241-243, 252, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» - Ромасько Євгена Валерійовича про винесення додаткового рішення у справі №160/21319/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпорт Логістік Групп» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації - задовольнити.
Ухвалити додаткове рішення у справі №160/21319/25, яким:
- стягнути витрати на професійну правничу допомогу з Дніпровської митниці (вулиця Княгині Ольги, будинок 22, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТ ЛОГІСТІК ГРУПП» (вулиця Шепарда Алана, будинок 14, секція 3, квартира 96, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49089, код ЄДРПОУ 41795971) в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.)
Додаткове рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець